Самое популярное

Лесь Курбас: Розумний Арлекін
Лесь Курбас: Розумний Арлекін

«Створити те чого немає в дійсності кинути людям фантазію ідеальне неіснуюче але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи А для цього треба розбудити …

«Чекаючи на Годо»
«Чекаючи на Годо»

«Чекаючи на Годо» — ліричний спектакль акторів театру про самих себе, про власну розгубленність і очікування режисера, чуда, Годо. Драма абсурду Семюеля Бекета.

Ігор Постолов
Ігор Постолов

Актор театру ДАХ. Народився в місті Світлодарську на Донбасі. В десятому класі кинув школу заради театрального коледжу в Дніпропетровську.

Микола Хвильовий: Останній Романтик
Микола Хвильовий: Останній Романтик

20–30 і роки ХХ століття — що там на розбитому роздоріжжі між першою світовою і громадянською війнами між Росією і Європою між націоналізмом і комунізмом коли вся країна билася й звивалася …

Соломія Мельник
Соломія Мельник

Акторка театру ДАХ киянка народилася 1984 року Батьки музиканти мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже» там з трьох рочків Соломія і співає Для Соломії велике …

Два в одному. «Едіп. Собача будка»
Два в одному. «Едіп. Собача будка»

Влад Троїцький поставив до цьогорічного Гогольфесту найсуперечливішу і найрадикальнішу виставу театру «ДАХ — Едіп Собача будка» Два фактично різних спектаклі розділені антрактом демонструють …

Іранське ритуальне дійство тазіе

Тазіе ─ це суто перська театрально-ритуальна традиція, яка попри всі заборони та численні трансформації дійшла до наших часів. У доісламський період (до сьомого століття нашої ери) в Ірані були поширені видовища іншого типу, пов’язані із траурними церемоніями і вшануванням іранських міфологічних героїв: Сіявуша, Шервіна, Іраджа, Заріра. Коли араби захопили Персію, традиційні видовища було заборонено, оскільки cамі араби не мали театру і, мабуть, мало розуміли його суть. Натомість вони принесли іслам, і персам довелося трансформувати історію про Сіявуша у ісламську релігійну оповідь. Так, виникає тазіе, що в перекладі із арабської означає «співчуття», «жалоба». Тазіе, зазвичай, має один стандартний сюжет про загибель імама Хусейна, який залежно від регіону, де він грається, доповнюється чи видозмінюється

Почти как настоящие

В канун Нового года в центре современного искусства им. Леся Курбаса в Киеве сыграли довольно интересную и неожиданную премьеру. И хотя воплощение на киевской сцене двух культовых женских фигур периода Третьего Рейха и Второй мировой ничего не предвещало, возможно, именно такое неожиданное появление «Марлени» ─ расшифровывающееся как Марлен Дитрих и Лени Рифеншталь ─ привлекло к центру Леся Курбаса театральную общественность, отвоевав ее у предпраздничной суеты

«Сволочи»

Постановка «Сволочи» ─ самостоятельный проект на территории театра Марионеток режиссера Театра на Левом берегу Андрея Билоуса и замечательных его артистов Алексея Тритенко и Ирины Калашниковой. Пьеса современного польского автора Вилквиста Ингмара «Ночь Гельвера» перевоплотилась в емкое, жесткое театральное повествование «Сволочи» (так называют в пьесе людей с умственными отклонениями). Место действия ─ Германия, период Третьего Рейха. На сцене — обветшалая, бедная немецкая квартира и два ее обитателя: неполноценный, больной сын и его приемная мать.

Эдип. Софокл. Эпизод І

Эдип задумывался Владом Троицкий как долгоиграющий проект, в конце декабря зрителю были показаны результаты первого этапа работы над тяжеловесным Софокловским текстом «Эдип» в не менее тяжеловесном переводе Франко. Поскольку работа над проектом еще далека от завершения, УТП ограничится фотоотчетом этого события.

Криcтиан Люпа: «Чайка» и «Заратустра»

Свой первый спектакль в России известный польский режиссер Кристиан Люпа поставил в Александринском театре, это была «Чайка». Недавно в Центре им. Мейерхольда в Москве прошел показ его второго спектакля «Заратустра» Об этих двух постановках и о самом Кристиане Люпе и рассказывает наш автор

Молоді в Молодому

ХХ століття в театральному контексті пройшло під гаслом звільнення від «гніту драматурга», від букви і духу п’єси, — це епоха остаточного формування і становлення професії режисера. У ХХІ столітті стало зрозуміло, що яким би методом, технікою чи школою не володів режисер, цього замало без якісної драматургії. І нині в світі відбувається бум драматургії, переважно штучний, спровокований нестачею постановочних текстів і режисерським запитом на нову драму. Найбільш театральні Європа і Росія конвеєром продукують драматургічні твори, що випробовуються на сцені і одразу ж зникають, не затримуючись ніде надовго

Адская слеза

Любые императивы, спущенные с олимпа нашего государства вниз к бренной культуре, выглядят наивно, нелепо и вульгарно. Наш Президент — выдумщик всяких бесполезных указов и кудесник показательных шароварных выступлений — призвал в обязательном порядке что-то сделать к дням памяти Голодомора. Большинство театров отмолчались, а вот Жолдак и Козьменко-Делинде, что называется, не удержались и дали жару. «Божья слеза» спектакль по рассказу Николая Космина в постановке Валентина Козьменка-Делинде в Театре им. Франка был приурочен к пресловутым дням памяти Голодомора.

ПРЕССА о постановке «Божья слеза/Слеза господа»

Цитаты и Критические комментарии редакции УТП

Непорозуміння

Завжди приємно отримати привід звернутися до витонченої філософської літератури, наприклад, до творчості Альбера Камю ─ висока трагедійність ідей, точність образів і довершеність форми. Наче холодною ковдрою огортає самотність його героїв і його самого, екзистенційної людини, що живе в переддень своєї смерті, повсякчас тримаючи її у пам’яті. Вдвічі приємніше, коли до Камю звертаються вітчизняні режисери, в антагоністичному спротиві всетеатральному шароварному «гоп-ця-ця» в обгортках кайдашевих сімей та наталок полтавок в камерному, затишному театрі «Вільна сцена» з найхимернішим і майже найцікавішим репертуаром в усьому Києві нам пропонують Альбера Камю і його п’єсу «Непорозуміння».

Выдался июль

«Июль» как литературный текст, коим он все-таки не является (потому что написан для сцены), ни о чем новом не говорит, Сорокин может таких вот героев дедушек-маньяков, матерных людоедов, из замшелой глубинки пачками сочинять. Если «Июль» воспринимать буквально, то это не самая удачная помесь Достоевского с Ганнибалом Лектором. Но вначале текста есть пометка: предназначен исключительно для женского исполнения. Это важно

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?