Про що говорять і про що мовчать вагіни29 марта 2010

Текст Марисі Нікітюк

Фото Андрія Божка

У міру — сексу

У міру — брутальності

У міру — сміху

У міру — роздумів

У міру — співчуття —

Світська міра скандальної теми вагін у Києві

«Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом» виявилися вишуканою пікантною виставою — в міру комічною, в міру повчальною і в міру сумною. Абсолютно в міру спонукали вони замислитися глядачів над тим, що жінку було би непогано принаймні намагатися розуміти (це не архіскладно), і що насильство над жінками з боку чоловіків калічить не одну конкретну людину, а цілі світи. Вистава витримана в світському тоні, який дозволяє текстові не скотитися в істеричний феминістичний маніфест і позбавляє його вульгарності, неминучої для даної теми.

«Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом» «Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом»

Сама п’єса Ів Енцлер є соціокультурним феноменом: проінтерв’ювати понад 200 жінок різного віку, професії, орієнтації, віросповідання та національності на тему їх ставлення до своїх геніталій — це справжня соціальна акція. І однозначно — вчинок, адже для цього треба мати неабияку сміливість і навіженість. Назвати високохудожнім цей текст ніяк не можна, він іронічний, смішний, пікантний і все. Щоправда, ідеї п’єси добре працюють у режимі психологічної реабілітації, якщо глядачі мають у тому потребу. «Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно. Це не стільки гарцювання на табуйованій і заздалегідь спекулятивно-скандальній темі, скільки спроба представити жінку прекрасною в тому вигляді, в якому вона є, — земному, природному.

«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно. «Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.

Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла. Туди акторки, одягнені в червоні плаття і перуки, хитко дефілюючи на височенних підборах, і читаючи по черзі монологи, провалювалися, лягали, провисали, — ілюструючи, наприклад, пошук вагіни у маленьке складане люстерко. Сама п’єса дещо статистична: Енцлер час від часу коментує процес своїх інтерв’ю та їх результат, деякі питання, як наприклад, «що б одягла ваша вагіна?» винесені окремими монологом, а далі — стовпчик найрізноманітніших відповідей. У виставі Джуліано ді Капуа текст оживляють чотири чудові петербурзькі акторки. Але дивитися цю постановку варто лише через неповторну Ілону Макарову. Вона невипадково грає також в Петербурзі моновиставу за мотивами «Монологів вагіни» під назвою «Мадам V».

[«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.]  Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла. [«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.] Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла.

Ілона Маркарова то вкривалася подолами свого червоного плаття і дивакувато махала ними, імітуючи статеві губи, то грузинським акцентом розповідала трагікомічну історію маленької дівчинки з жахливим минулим (нерозуміння матері, зґвалтування у 10 років, побої), і як стала лесбіянкою, прийнявши себе, повну задоволення і краси. Маркарова куражиться, вона повністю розкута і самодостатня в цій темі, а її рівень внутрішньої свободи дозволяє їй розповідати про секс, насильство і про вагіни як про цукерки — іронічно і невульгарно.

Історії жінок, що розуміли свою цінність, розкривалися, звільнялися від тиску жмутку нервів через позитивний статевий досвід переплітаються в цій виставі з історіями про нерозуміння, про зради чоловіків, про приниження і зґвалтування. Але так званих печальних вагіна-фактів в спектаклі небагато, вони не порушують собою певну світськість вистави — поплакали в міру, поспівчували — теж у міру.

Санкт-петербурзькі Санкт-петербурзькі

Можливо, Джуліано ді Капуа зробить виставу Можливо, Джуліано ді Капуа зробить виставу


Другие статьи из этого раздела
  • «Поздно пугать» в Театре на Левом берегу Днепра

    Сложно и трудно современная проза и драматургия входят в украинские национальные театры. Давно нет советского идеологического заказа или царского запрета на национальный колорит, театры безраздельно владеют творческой свободой. Так, что же им мешает ее реализовать? Почему они угрюмо встречают любую инициативу? Почему творческий поиск в них встречается с заведомо установленным безразличием? По привычке тянут они свой комедийно-водевильный репертуар, лишенный духа, времени, остроты, будто не было в нашей традиции экспериментов Леся Курбаса и поисков 90-х.
  • Искушение от Алексея Лисовца. Премьера

    «Куда подует ветер» — комедия с элементами хорора по пьесе Луиджи Пиранделло «Лиола», работа над которой была начата режиссером довольно давно, показана в начале марта в Театре на Левом берегу Днепра. И каждому, кто был на премьере, очевидно, что такого театрального события можно было ждать сколько угодно долго
  • Поговорим об украинском

    Поводом в который раз поразмышлять на тему украинского искусства и украинской классики в частности стал премьерный показ в национальном театре им. И. Франко. Украинский драматург и культуролог Неда Неждана сделала по заказу театра инсценировку самой романтической и фольковой повести украинского автора Ольги Кобылянской. Собственно, выбор театра — закономерен, это-то и смущает.
  • Косметический образ войны

    О том, как Дмитрий Костюминский поставил постмодернистскую сагу об Ифигении
  • Город штампов Дмитрия Богомазова

    В ТЮЗе показали «Наш городок» Торнтона Уайлдера

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?