Про що говорять і про що мовчать вагіни29 марта 2010

Текст Марисі Нікітюк

Фото Андрія Божка

У міру — сексу

У міру — брутальності

У міру — сміху

У міру — роздумів

У міру — співчуття —

Світська міра скандальної теми вагін у Києві

«Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом» виявилися вишуканою пікантною виставою — в міру комічною, в міру повчальною і в міру сумною. Абсолютно в міру спонукали вони замислитися глядачів над тим, що жінку було би непогано принаймні намагатися розуміти (це не архіскладно), і що насильство над жінками з боку чоловіків калічить не одну конкретну людину, а цілі світи. Вистава витримана в світському тоні, який дозволяє текстові не скотитися в істеричний феминістичний маніфест і позбавляє його вульгарності, неминучої для даної теми.

«Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом» «Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом»

Сама п’єса Ів Енцлер є соціокультурним феноменом: проінтерв’ювати понад 200 жінок різного віку, професії, орієнтації, віросповідання та національності на тему їх ставлення до своїх геніталій — це справжня соціальна акція. І однозначно — вчинок, адже для цього треба мати неабияку сміливість і навіженість. Назвати високохудожнім цей текст ніяк не можна, він іронічний, смішний, пікантний і все. Щоправда, ідеї п’єси добре працюють у режимі психологічної реабілітації, якщо глядачі мають у тому потребу. «Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно. Це не стільки гарцювання на табуйованій і заздалегідь спекулятивно-скандальній темі, скільки спроба представити жінку прекрасною в тому вигляді, в якому вона є, — земному, природному.

«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно. «Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.

Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла. Туди акторки, одягнені в червоні плаття і перуки, хитко дефілюючи на височенних підборах, і читаючи по черзі монологи, провалювалися, лягали, провисали, — ілюструючи, наприклад, пошук вагіни у маленьке складане люстерко. Сама п’єса дещо статистична: Енцлер час від часу коментує процес своїх інтерв’ю та їх результат, деякі питання, як наприклад, «що б одягла ваша вагіна?» винесені окремими монологом, а далі — стовпчик найрізноманітніших відповідей. У виставі Джуліано ді Капуа текст оживляють чотири чудові петербурзькі акторки. Але дивитися цю постановку варто лише через неповторну Ілону Макарову. Вона невипадково грає також в Петербурзі моновиставу за мотивами «Монологів вагіни» під назвою «Мадам V».

[«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.]  Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла. [«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.] Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла.

Ілона Маркарова то вкривалася подолами свого червоного плаття і дивакувато махала ними, імітуючи статеві губи, то грузинським акцентом розповідала трагікомічну історію маленької дівчинки з жахливим минулим (нерозуміння матері, зґвалтування у 10 років, побої), і як стала лесбіянкою, прийнявши себе, повну задоволення і краси. Маркарова куражиться, вона повністю розкута і самодостатня в цій темі, а її рівень внутрішньої свободи дозволяє їй розповідати про секс, насильство і про вагіни як про цукерки — іронічно і невульгарно.

Історії жінок, що розуміли свою цінність, розкривалися, звільнялися від тиску жмутку нервів через позитивний статевий досвід переплітаються в цій виставі з історіями про нерозуміння, про зради чоловіків, про приниження і зґвалтування. Але так званих печальних вагіна-фактів в спектаклі небагато, вони не порушують собою певну світськість вистави — поплакали в міру, поспівчували — теж у міру.

Санкт-петербурзькі Санкт-петербурзькі

Можливо, Джуліано ді Капуа зробить виставу Можливо, Джуліано ді Капуа зробить виставу


Другие статьи из этого раздела
  • ZELYONKA №7: опыт эмпатии и душевной открытости

    12 зарисовок о фестивале современного танца в Киеве
  • ПРОВИНА «Театру у кошику»

    Драматичний матеріал «Провини» схиляв постановника до психологічного театру, виходячи за межі експерименту. Свою гостросоціальну п’єсу популярний сучасний сербський драматург Небойші Ромкевич написав в 90-ті роки і вклав в історію сумні реалії того часу, які в Сербії були не менш складними, ніж в Україні.
  • Радянська історія в іспанській драматургії

    Уся дія постановки відбувається в кабінеті Булгакова, поруч з письмовим столом лежать стоси книжок і телефон… Зловісний телефон, який назавжди змінив долю письменника. Один-єдиним дзвінком Сталін вселяє в Булгакова думку про те, що готовий до розмови з ним. Цим самим він робить письменника одержимим таємним бажанням зустрітися. Вождь ввижається йому повсюди, він з ним говорить і диктує тексти нових листів
  • Наша пісня гарна, нова, починаймо її знову

    У Луцьку 17–22 вересня вперше відбувся фестиваль вистав за п’єсами Лесі Українки. Він доповнив низку заходів, які проводяться в області з відзначення 140-річчя від дня народження Лесі Українки та 100-річчя з дня написання драми-феєрії «Лісова пісня». 17 театрів з 11 областей України показують 20 вистав за творами одного автора (причому 11 з них — за одною й тою ж п’єсою),  — і все це усього за 6 днів і усього на 3-х сценічних майданчиках… Навіть якщо рекорд інтенсивності і не встановлений, то прецедент все одно вражає.
  • Коли вони всі повернуться

    В Києві поставили п'єсу Наталки Ворожбит «Саша, винеси сміття». І не про війну

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?
Смотрите здесь домбай из Астрахани.