«Капітан Джон Сміт їде в Україну»30 сентября 2013

Текст Жені Олійник

Фото: Володимир Клюзко

Вірляна Ткач зробила виставу за мотивами автобіографії середньовічного моряка

Коли Вірляну Ткач, американську режисерку українського походження питають, навіщо капітан Джон Сміт приїхав в Україну, вона посміхається і відповідає, що він тут уже був. Він і справді був — у 1603-му, за чотири роки до того, як заснував перше британське поселення в Америці і зустрів Покахонтас. Зголосившись до армії воювати з турками, Джон Сміт був поранений і потрапив у полон. Його продали в рабство, однак йому вдалося втекти. Тікав він через Річ Посполиту і деякий час пробув у Коломиї. А у 1630-му році Джон Сміт написав книгу, в якій розповів про свої мандри.

Саме її перші дві частини лягли в основу вистави «Капітан Джон Сміт їде в Україну». «Всі завжди читають лише історію про Покахонтас, а що було до неї, ніхто і не знає», — каже Вірляна Ткач. Працювати над виставою вона почала ще в Нью-Йорку, однак прем’єра відбулася на Форумі видавців у Львові. Потім «Капітана Джона Сміта» змогли побачити кияни — на «Гогольфесті» та в Центрі Леся Курбаса.

«Капітан Джон Сміт» поєднує у собі жарти в стилі «Священного Граалю» Монті Пайтона, українські народні пісні та поезії англійською ітурецькою мовами. Акторів усього троє: поет Боб Голдман грає Джона Сміта, музикант Сюзан Гванґ — усіх його жінок, а бандурист Юліан Китастий грає сам себе. Спершу вистава мала бути серйозною. Вивчаючи книгу Джона Сміта, Вірляна Ткач зауважила, що його історії про рабство надзвичайно подібні до тих, що містяться в українських думах того періоду, і вирішила у виставі поєднати ці тексти з піснями. «Спочатку були лише Боб і Юліан, — розповідає режисерка. — А потім я випадково побачила Сюзан і подумала, що вона б ідеально до них підійшла». На репетицію Сюзан Гванґ прийшла з акордеоном. Це і змінило весь настрій вистави — окрім дум, у ній з’явилася, наприклад, композиція Three Heads Is Love, у якій Сюзан Гванґ — під акордеон — вмовляє Джона Сміта відрубати голову третьому туркові.

«Капітан Джон Сміт» — надзвичайно легка вистава, яку, тим не менш, цілком можна вважати історичною реконструкцією, адже домислів у ній — мінімум. У сценографії — а це переважно відеопроекції — використані гравюри Джона Пейна із книги Сміта, а також справжні карти українських земель, створені у 16-му столітті. Окрім того, з постановкою допомагали фахівці з Торонтського університету, та Українського музею в Нью-Йорку.

Однак найцікавіше — це дивитися, як Вірляна Ткач поєднує елементи зовсім різних культур (так у виставі звучать, наприклад, три мови) та інтерпретує історію. «Мене цікавить, як історія грає сьогодні. Адже ми так мало про неї знаємо, — каже режисер. — Хтось раз написав, що структура моїх вистав вертепна, і я подумала, що це дуже правдиво. Є ми, сьогоднішні люди, і у цьому є щось від комедії. Але завжди є минуле, з яким ми маємо якийсь сакральний зв’язок».

Так або інакше, «Капітан Джон Сміт їде в Україну» — це неепічна історія про епічну подорож, переказана з англійським гумором і переплетена українським фольклором. Її герої зійшли із запорошених сторінок рідкісних видань і живуть тепер з нами — десь зовсім поруч.


Другие статьи из этого раздела
  • Еврейские часы

    Спектакль «Еврейские часы», поставленный Игорем Славинским по пьесе С. Киселева и А. Рушковского, является иллюстрацией к состоянию современной драмы в Украине. В пределах украинской действительности разворачивается многообещающая метафора «еврейских часов» (часы, которые отсчитывают время в обратном направлении).
  • ПРОВИНА «Театру у кошику»

    Драматичний матеріал «Провини» схиляв постановника до психологічного театру, виходячи за межі експерименту. Свою гостросоціальну п’єсу популярний сучасний сербський драматург Небойші Ромкевич написав в 90-ті роки і вклав в історію сумні реалії того часу, які в Сербії були не менш складними, ніж в Україні.
  • «Поздно пугать» в Театре на Левом берегу Днепра

    Сложно и трудно современная проза и драматургия входят в украинские национальные театры. Давно нет советского идеологического заказа или царского запрета на национальный колорит, театры безраздельно владеют творческой свободой. Так, что же им мешает ее реализовать? Почему они угрюмо встречают любую инициативу? Почему творческий поиск в них встречается с заведомо установленным безразличием? По привычке тянут они свой комедийно-водевильный репертуар, лишенный духа, времени, остроты, будто не было в нашей традиции экспериментов Леся Курбаса и поисков 90-х.
  • Русалки в Арсенале

    «Нингйо» олицетворяет дикость и мощь природы, одновременно отсылая к ее хрупкости и слабости. Довольно наскучившее контемпорари в этой постановке было обновлено фантазийной искренностью хореографа, раскрепощенностью ее воображения и подлинностью ее исследований пластики подводного мира
  • Момент любви и миг отдыха…

    Постановка «Момент любви», как и сам театр, эклектично (и, возможно, во всем далеко не так удачно) синтезировала прошлое с настоящим, объединив ностальгическую тоску по чистым историям о любви с современными техническими возможностями театра. Использование видеоряда позволило постановщикам не только визуализировать воспоминания героя, но и помочь зрителю лучше понять его переживания. А хорошо продуманные декорации расширили визуально крошечную сцену, придав объема происходящему действию

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?