Школа театру Андрія Мостренка27 февраля 2012


Олена Колісніченко

Актор Театру на Лівому березі Дніпра, працює в театрі з 2007 року. Грає Індійця Джо в «Томі Сойєрі», Капітана в «Граємо Чонкіна», Кетсбі в «Річарді ІІІ», Сольоного Василія Василійовича в «Трьох сестрах». В театрі «Сузір’я» грає в виставі Павла Юрова «Депо Північне». Є голосом каналу «2+2».



Автопортрет


Я ніколи не думав про те, що моє майбутнє буде пов’язане з акторством. Хіба що у дитинстві мріяв бути клоуном, але то були дитячі фантазії… Хотів стати військовим… Був у армії: тричі стрибав з парашутом для того, щоб взяли в десант, але не склалося, і напевно, слава Богу. Півтора роки прослужив у Німеччині, а повернувшись на батьківщину, у Таллін, пішов на завод слюсарем. Паралельно займався музикою, писав пісні. Незважаючи на те, що не мав музичної освіти, грав у попсовому гурті з жахливенькою назвою «Емануель».

Коли батько вийшов на пенсію, захотілося поїхати з північної Прибалтики туди, де тепло: переїхали у Миколаївську область, там лиман, море поряд… Тоді, власне, все і почалося. У Миколаєві я вступив до училища культури на режисера масових дійств та заходів, рік провчився на стаціонарі. На конкурсі імені Т.Шевченка (одна дівчинка попросила мене зробити з нею невеликий уривок) отримав першу премію, хоча тільки допомагав партнерці. Наступного дня до нас в училище прямо на пару зайшов заслужений артист України Олександр Іванович Кравченко, який взяв мене із собою і привів до директора Українського театру драми та музичної комедії зі словами: «Ось, знайшов для вас хлопця, забирайте! „Мене спитали: „Потрібно щось показати, ти готовий? — Так. Я почитав, заспівав, станцював… І директор сказав мені: „Доведеться вам, юначе, переходити на заочне відділення — ви прийняті.

Було шалене бажання працювати! Я був присутній на всіх репетиціях без винятку. Напам’ять вивчив репертуар, знав усі ролі, виходи, танці, пісні, весь музичний матеріал. Протягом трьох років увесь свій час я проводив в театрі, мене навіть режисери почали виганяти з репетицій.

А згодом В.В. Бегма ставив виставу «Анжеліка та чорний дракон». І трапилось так, що один з артистів захворів, і ніким було його замінити. Я ж прекрасно знав його роль: станцював і заспівав всі партії. Після цього Бегма сказав мені: «Отаких, як ти, ще чотири-п’ять — і можна відкривати свій театр. Я хулу і похвалу сприймаю спокійно, та слова Володимира Володимировича дали мені колосальний заряд. У мене повірили, повірили, що я все зможу! За це йому велике спасибі.

Три роки в мене не було великих ролей — лише епізоди. Однак на факультативі молодого артиста я брав участь у постановці невеликих уривків із п’єс, паралельно займався танцями, рік був у балеті, вивчився також вокалу. На четвертому році роботи я отримав розподіл на головну роль у виставі одеського режисера В.В. Туманова «За двома зайцями». Згодом було багато ролей в опереті: Бонні у «Сільві», Фальк у «Летючій миші, Бонді у „Герцогині з Чикаго», Тоні, а пізніше Пелікан у „Містері Ікс.

Фото надане актором Фото надане актором

З віковими ролями в мене була особлива дружба. У драматичних спектаклях грав Дон Жуана, Ксанфа в «Езопі» — це був молодіжний проект. Далі театр взявся за опери, і я співав партію батька в «Катерині», партію Карася в «Запорожці за Дунаєм», також працював з київськими режисерами. Завдяки Андрію Білоусу прийшло усвідомлення, що треба перейти в драму. В нашому театрі Андрій Білоус ставив «Безталанну», де я грав Гната. Саме він порадив мені подивитись вистави в інших містах, розширити світогляд. Три з половиною роки тому, взимку, я приїхав до Києва, побачив на Лівому березі «Небезпечні зв’язки» Білоуса, «26 кімнат» та «Анну Кареніну» Е.М. Митницького. Але я навіть у перспективі не розглядав цей театр, здавалося, потрапити туди було неможливо… Виникло велике бажання працювати в Києві, але я не знав, в який театр іти прослуховуватись, як пробуватись… Якось ми з Андрієм Білоусом стояли зранку у фойє, і до нас підійшов Едуард Маркович Митницький. Мене представили як молодого артиста з Миколаєва, котрий шукає роботу, на що Едуард Маркович запитав: «А чому не до нас? Ви можете показати щось через тиждень, але тільки з партнеркою?» Ми показали уривок з «Безталанної» і з «Моєї прекрасної леді», після чого мене запросили до кабінету директора, і Едуард Маркович сказав: «Скажи спасибі партнерці, ти в нас працюєш з наступного сезону.

Які ролі ви вважаєте найближчими для себе?

Я не можу сказати, яку роль я люблю більше. Близькою була роль Гната в «Безталанній» — цікаво було шукати в собі глибини образу, його тривогу, роздвоєність, переживання…

Як вам вдається бути настільки різноплановим?
Таким мене робить драматургія, характери її героїв. Я практично не змінюю зовнішності, і в плані внутрішнього перевтілення вважаю геніальним Олега Табакова, який майже ніколи не користується на сцені гримом, але грає різних людей з абсолютно неповторним нутром.

Чи доводилось грати ролі, які не подобалися?
Ні. Навіть «Кушать подано!» можна сказати по-різному: засоромлено, нахабно, чіпляючись за одвірок… Немирович-Данченко казав: «Не працюю, а служу в театрі.

Чи потрібен вам режисер?
Звичайно, мене потрібно направляти, адже в нашій професії будь-який актор набуває певних шаблонів, і щоб не повторюватись, потрібний відсторонений погляд, який скерує у необхідне річище. Нещодавно вийшли «Три сестри» Едуарда Марковича Митницького — це те, про що можна мріяти. Він має світлий розум, володіє думкою, і так, як Він її викладає, його манера говорити — просто «майстер-клас». З такими професіоналами працювати і складно, і цікаво.

Що ви відчуваєте коли виходите на сцену?
Оргазм! (сміється) Завжди переживаю. Поки не зроблю першого кроку на сцені, нервую.

Публіка для вас важлива?
Публіка балує актора, але догоджати їй не потрібно. Є така, що постійно сміється і весь час аплодує, — це заважає. Інша сидить так тихо, ніби в залі нікого немає, але в кінці не відпускає. Це справжня європейська публіка.

Чи маєте ролі в кіно?
Я не можу сказати, що в мене великий послужний список: були епізодичні ролі, в «Мухтарі» знімався, зараз з’явлюся у двох серіях фільму „Ярость … Більше працюю на дубляжі. Потрапив туди майже випадково: залишив демо-запис голосу в базі даних на студії — просто прочитав маленький уривок і пішов, — а вже наступного дня мені зателефонували та запросили на кастинг дубляжу фільму «Коли земля зупинилася» з Кіану Рівзом. Це і був мій дебют, далі у фільмі «Сім душ» дублював Уілла Смітта, у «Нестримних» — Сталлоне, в «Подорожі-2.Таємничий острів» — Дуейна Джонсона, в «Бойовому коні» — майора Стюарта, також у мультиплікаційних фільмах «Алладін» (Джафар), «Герої нічної варти» (Сова-бард). Озвучую також трейлери та анонси в кінотеатрах.

Портрет на розі поглядів:

Партнерка по виставі МТМ «Сузір’я»«Депо Північне» Анна Кузіна:
«Андрій — саме з тієї породи акторів, які мають талант перевтілення. У сучасному мистецтві акторське» Я «частіш за все відбивається у героях, тоді як Андрій створює образи, повністю відмінні від його внутрішнього світу та світосприйняття. Він з когорти тих, що вміють дивувати. Ти ніколи не знаєш, що він зараз зробить, запропонує, і в кінці виходить те, чого ти зовсім не очікував. Він багато чого вміє, але не гордує навчатися далі.

Фото надане актором Фото надане актором


Дмитро Гаврилов, партнер по виставі «Депо Північне»:
«Андрій — рідкісна людина. В нього свої особливі погляди на життя, відносини з людьми. Він перебуває у постійному пошуку себе. І цей постійний пошук народжує в ньому якусь загадку, котру неодмінно хочеться розгадати. Він — незакомплексований романтик.

Дарія Малікова, керівник літературної частини Театру драми і комедії:
«Актори такого плану, як Андрій Мостренко — знахідка для будь-якого театру. До нас він прийшов з театру, де грав майже всі головні ролі. Але жодного натяку на „зірковість» у нього не було і немає. Він людина особливої скромності та професійності. Під час репетиційного процесу складно зрозуміти, який в нього характер у житті: він не виявляє амбіцій, не жаліється, поводиться спокійно, з повагою та привітністю ставиться до колег, ніколи не тягне на себе зайву увагу. Здивував Андрій на прем’єрі „Трьох сестер, де він грає Сольоного. Під час першого показу майже в усіх артистів „вилазили всі прем’ єрно-нервові „мандражі: заїкання, плутанина у мові, в когось взагалі колінка трусилася. У всіх, крім Мостренка! Залізна витримка та впевненість!

Олександр Кобзар, актор Театру драми і комедії:
«Він закохав у себе весь театр, те, що Андрій зараз може робити на сцені, вражає. На репетиціях він швидко включається, має в собі найцінніше і найважливіше, що може бути у актора, — ігрову структуру. Він володіє цим, хоча ніде не навчався, і його школа — це школа театру. Андрій в моєму розумінні — герой, герой яких мало, людина, що прийшла з вулиці в театр без освіти і почала все опановувати самотужки. Він дійшов певних висот в Миколаєві, отримав звання, та не побоявся ризикнути — переїхати до столиці і все почати спочатку. Насправді в його віці це дуже серйозно. Він зараз у розквіті і як актор, і як особистість.


Другие статьи из этого раздела
  • Ахтем Сеитаблаев. Монологи

    В киевском театре драмы и комедии на Левом берегу он играет чувственного Ромео, в театре русской драмы им. Леси Украинки ― Монаха в «Завещании цело-мудренного бабника». Гармонично настроен, умиротворенно тих, в черных диких глазах ― янтарные бесы.Ахтем Сеитаблаев родился в городе Янгиюль в шестнадцати километрах от Ташкента, вдали от родины
  • Ольга Лукьяненко

    «Не у многих людей есть возможность пожить во все времена. Театр — это возможность быть другой, проживать разные жизни, я могу быть какой угодно и по нескольку раз переживать на сцене какие-то счастливые моменты, которые в жизни пробую повторить, но почему-то не получается».
  • Актерский розыгрыш

    Смоктуновский снимает трубку. —- Кто это? Шостакович? Здравствуй, дорогой Дмитрий Дмитриевич. Беда, не могу заниматься. Рояль не влезает, никак не можем в номер втащить. Понял… Завтра мы подъемный кран пригоним, может быть, с его помощью через окно мы как-нибудь втащим этот рояль. Сломается, говоришь? Ну, сломается и сломается. Ничего не поделаешь. Но мне же надо работать. Митя, бывай здоров…
  • Киевские сказки: Игорь Рубашкин

    В юности я ходил в свой родной Театр на Подоле, где практически вырос, воспринимая его как нечто родное, привычное: люди, грим, звукооператоры, цеха. Правда, остались только отрывочные воспоминания о постановках — яркие картинки, образы, эмоции, пестрые пятна. Помню, первые версии спектакля «Сон в летнюю ночь», когда артисты мне казались прекрасными как юные боги. Они играли на сцене в красных безумных одеждах. Часто ходил на детский спектакль «Белоснежка», где мама играла роль злой Королевы, но друзей водить на него не любил. Потому что она так хорошо играла плохую роль, что дети ее в тот момент не любили, и я тоже побаивался
  • Дмитрий Костюминский: «Нужно найти то, что вложил в тебя Бог»

    О «Дахе», европейской интеграции и новом украинском театре

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?