Рубрика: класичний портрет

Соломія Крушельницька: «Тріумф щовечора… це забагато»23 февраля 2009

Автор Євгенія Вятчанінова

Час і місто народження: 23 вересня 1872 року, с. Білявинці, Тернопілля

Походження: донька священика, онука відомого галицького письменника — Григорія Савчинського

Мистецька Батьківщина: Італія, Віареджо

Голос: драматичне сопрано

Опери: «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Валькірія», «Лоенгрін», «Трістан та Ізольда» Р. Вагнера, «Страшний двір», «Галька», «Графиня» С. Монюшка, «Африканка» Д. Мейєрбера, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Д. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського.

Родина: чоловік — Чезаре Річчіоне, дітей не було

Повернення в Україну: 1939 рік, Галичина

Хвороба: рак горла

Смерть: 16 листопада 1952 року, Львів, похована на Личаківському кладовищі

Соломія була рішучою і сміливою, витонченою і ніжною, наївною і цілеспрямованою… Власне, вона була готова до всіх своїх втілень… Брунгільда… Чіо-чіо-Сан… Тетяна…

Соломія Крушельницька Соломія Крушельницька

«Валькірія» ─ Крушельницька-Брунгільда. Обов’язок

Попри те, що цей образ ніколи сповна не відповідав її характеру, і в житті Соломія заледве нагадувала несамовито-імпульсивну амазонку, їй, як і Брунгільді, було властиве почуття обов’язку до власного покликання і рішучість. В юності, будучи донькою священика, незважаючи на громадський осуд, напередодні весілля вона розірвала заручини з семінаристом Гутковським. До Італії після закінчення Львівської консерваторії Соломія переїхала, не володіючи мовою і не маючи засобів до існування. У кожному своєму вчинку була сміливою і самостійною, що вирізняло її поміж жінок того часу і, певно, стало запорукою її світового успіху.

Славу Соломія здобула на варшавській та краківській сценах, виступаючи кілька сезонів поспіль в операх польського композитора Станіслава Монюшка. Критики співали їй дифірамби, стверджуючи, що вона «природжена Графиня» (головний персонаж із однойменної опери С. Монюшка «Графиня») і водночас найдосконаліше втілення бідної сільської дівчини Гальки (головний персонаж із однойменної опери С. Монюшка «Галька»), понівеченої безсердечним паничем. Публіка була радикальнішою у вияві емоцій ─ найсміливіші шанувальники Соломії розпрягали коней і везли карету співачки голіруч.

Однак такий щедрий вияв приязні не спонукав ані до гордості, ані до марнославства співачки. Готуючись до п’ятисотої ювілейної вистави «Гальки», Соломія дізналась, що в одному з притулків доживає віку перша виконавиця славнозвісної опери ─ Валерія Ростовська. Відшукавши згаслу «зірку», вона запросила її до театру, щоби після вистави представити її публіці та вшанувати у такий спосіб акторську професію.

«Брюнгільда зв’язує Генріха» картина Йохана Генріха «Брюнгільда зв’язує Генріха» картина Йохана Генріха

Завжди спокійна і стримана, Соломія, як і Брунгільда, не виявляла надмір емоцій, навіть у період найбільших цькувань. Коли у Львівській опері після року навчання під керівництвом італійської професорки Фаусти Крепі, співаки і викладачі консерваторії закидали їй, мовляв, вона зіпсувала собі голос італійською школою, і спів її «усіх дратує», Соломія лишалася впевненою у власному шляху.

Було й дещо інше, містичне, що споріднювало співачку з її героїнею. Згідно з німецьким епосом, валькірії забирали душі померлих воїнів на небеса. Соломії випала схожа місія — проводжати найближчих в останню путь. Спочатку зліг від прокази улюблений брат — Антін. Потім ─ смерть батька і необхідність утримувати родину. Дізнавшись, що сестра Ганна закохалася і ладна покинути навчання і оперну сцену, Соломія з’ясувала усе про її обранця, виявивши, що він одружений і має дітей. Після її розповіді Ганна втратила розум, за що Соломія все життя себе винуватила. І, відчуваючи свою провину, вона по смерті чоловіка доживала вік із божевільною сестрою.

«Я ніколи не забуду її Брунгільди. Яка всепідкоряюча мужність! Голос, кожен жест співачки був сповнений життя. Вся вона — суцільна музика» ─ Джон Дюраль

«Мадам Батерфляй» ─ Крушельницька-Чіо-чіо-сан. Пристрасть

16 лютого 1904 маестро Пуччіні почувався, як ніколи, піднесено: завтра, уже завтра увесь міланський, а отже італійський, бомонд смакуватиме «Мадам Баттерфляй», в яку він вклав якщо не цілісіньку душу, то вже точно увесь творчий запал останніх трьох років. Зворушений історією про вірну гейшу і зрадливого красеня Пінкертона, всесвітньо визнаний композитор вірив, що ця опера ─ найдовершеніше з того, що було в його мистецькому арсеналі.

Чіо-чіо-сан Чіо-чіо-сан

Прикро, але глядачі «Ла Скала» думали інакше, засвиставши «Баттерфляй» ще у першій дії. Відома італійська співачка Розіна Сторкіо, виконавиця ролі Чіо-чіо-сан, не стримувала сліз.

Цей провал поставив би хрест на опері, якби не з’явилася Соломія ─ «Меа Крушельницька» (італ. «моя»), як її називали італійці, вважаючи її талант національним надбанням.

Соломія, правда, погодилася не одразу: «Де ви бачили японку заввишки у мій зріст?» ─ допитувалася вона у Пуччіні ─ «Бог з ним, що зовні європейка, та звідки дістати ту східну тендітність?» Вона наполягала на доопрацюванні опери, радивши метру скоротити вступну арію, яка, вочевидь, і втомила міланського слухача. І менш, ніж за півроку початковий варіант опери було змінено, і незважаючи на провал попереднього показу, і власні роздуми про відповідність ролі, Соломія Крушельницька ризикнула і докорінним чином змінила уявлення про «Мадам Батерфляй». А, можливо, і про себе.

Джакомо Пуччіні Джакомо Пуччіні

Крушельницька не одразу погодилася на роль Чіо-чіо-сан не лише через зовнішню невідповідність образу. Річ у тім, що вона не звикла грати слабких і сентиментальних жінок, адже сама була зовсім іншою — незалежною і сильною натурою.

Однак уважно переглянувши партитуру «Мадам Батерфляй», віднайшла в ній те, чим марив Пуччіні — трагедію із розбурханим східним колоритом. Можливо, у наївній японці Соломія розгледіла почасти і себе… Ту себе, якою вона могла би бути чи ту приховану себе, яку вона не зовсім являла.

Знайомство з Федором Шаляпіним Соломія зініціювала сама, надіславши після одного з концертів букетик мімоз із запискою українською. Удосвіта наступного дня співачці принесли величезний букет троянд, що невимовно її вразив. Потім були прогулянки і розмови, розмови, розмови…

Чи були закохані одне в одного відомі співаки? Достеменно невідомо. Але відколи Шаляпін поїхав до Парижа, Соломія вперше за довгі роки відійшла від свого залізного оперного графіка, відкинувши вправи для голосу та розучування арій. Вона раз у раз поверталася у ті затишні місця, де співаки проводили час разом.

Соломія Чіо-чіо-сан Соломія Чіо-чіо-сан

Чи було це взаємним? Очевидно, так. «Я старий непосида, а знайомство з вами — це щось зовсім інше. Перед вами я можу розкрити всі подряпинки свого серця, хоч не маю надії. Бачите — як парадоксально…» ─ писав Соломії Шаляпін

Тетяна Онєгіна ─ Крушельницька-Тетяна. Аристократизм

Своїми манерами, смаком і освітою Соломія завдячувала батькові, Амвросію Крушельницькому. Він з ранніх літ прищепив дітям любов до музики, протягом двох років оплачував послуги гувернантки, що викладала німецьку та французьку мови. Згодом винайняв домашнього учителя, що займався комплексною освітою дітей Крушельницьких. Коштом і зусиллями сім’ї було організовано самодіяльний хор, у якому співала Соломія. Амвросій Крушельницький був освіченою, глибокою особистістю, і крім того, по-справжньому люблячим батьком. Він не силував одружуватись з нелюбом, виявляючи лояльність поглядів, не зважав на життєві дрібниці ─ осуд та плітки. Попри матеріальну скруту, неодноразово позичав, щоб вчити талановиту доньку спочатку у Львові, а потім за кордоном.

Правда, незважаючи на демократичність виховання, на відміну від Тетяни, Крушельницька навряд чи писала би любовного листа Онєгіну. І річ не в тім, що подібним кроком вона би принизилася абощо. Насправді це за нею зазвичай упадали чоловіки: їй не потрібно було брати до рук пера — до неї «записувалися на аудієнцію», задля неї долали тисячі кілометрів.

Чи була в життєписі Соломії пушкінська драма на кшталт Тетяна─ Онєгін: чи то з Павликом, чи то Стефаником — що були закохані у співачку? Ймовірно, ні. Крушельницька була щасливою, живучи під одним дахом із відомим адвокатом і двічі мером Віареджо Чезаре Річчіоне. Окрім професіоналізму і шляхетної вдачі, Річчіоне був тонкою натурою і поділяв головний інтерес дружини ─ музику.

На початку ХХ століття місто Віареджо було раєм для обраних, сюди, на берег Тірренського моря, з’їжджалися представники блакитної крові з усієї Європи. Мешкала тут цариця Болгарії, майбутня австрійська імператриця Зіта, дочки Дона Карлоса, претендента на іспанську корону. Неподалік проживали Айседора Дункан і Елеонора Дузе. Остання, разом із Пуччіні, Леонкавалло і Соломією Крушельницькою, належала до оперної еліти італійського містечка.

Те, що Соломія Амвросіївна Крушельницька, донька священика з Тернопільщини, потрапила у подібне коло непростих смертних ─ заслуга не лише її чоловіка. Насправді, витончена, інтелігентна, освічена Соломія цілком відповідала цьому аристократичному середовищу.

Жіночність

«Як жінка Соломія Крушельницька була незвичайно красивою, елегантною, з вишуканими манерами і разом з тим дуже простою, щирою, сердечною, доброзичливою. Вона однаково ставилася до людей будь-якого соціального стану, чим викликала до себе прихильність, повагу і симпатії всіх, хто її оточував» — Негріта де П’яцціні, музикознавець

Шарм

«Крушельницька — це таке складне явище, що люди навіть не розуміють, що їх найбільше вражає, коли вони слухають її і дивляться на неї. І справді, на неї варто дивитися, так само, як і слухати. Нічого спільного із звичайною примадонною вона не має. З моменту її появи на сцені в уяві слухачів виникають найкращі асоціації та образи. Кожна проспівана фраза відзначається глибоким змістом, кожен рух артистки коректний і красивий. Вже сам вигляд її милує зір, приносить естетичне задоволення» ─ Джон Дюраль, американський критик

Невтомність

«Коли бачить, що публіка охоче її слухає, вона співає на „біс” одну, другу, третю, четверту пісню, а потім, коли вже справді дуже втомиться, сідає за рояль і під власний акомпанемент проспівує ще кілька своїх улюблених подільських пісень» ─ Богдан Дрималик, музикант (Зафіксований факт: після однієї з вистав Крушельницька проспівала «на біс» 17 разів)

Дисципліна

«В день виступу тітка, шануючи голос, ні до кого не говорила. Лежала десь до 11 години, а потім вставала, співала вправи і виходила на прогулянку. Вистава починалася о сьомій годині вечора, а тітка виїздила о п’ятій критим возом із сестрою Емілією, яка допомагала їй за кулісами. Тітка сама гримувалася і приготовлялася до виступу, а тому так рано приїздила до театру» ─ Ольга Шухевич, племінниця

Соломія: автопортрет

«Мої тріумфи? Перемоги у житті не можуть бути занадто часті. Тріумф щовечора? Це забагато. Найважливішим мірилом моїх успіхів залишалось часто власне відчуття, що я проспівала свою партію, як вміла найкраще»

«Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому — строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам… Я мала свій режим дня, від якого тільки недуга могла заставити мене відступити. То тільки збоку здається, що професія співака — легкий хліб»

«Мільйонери пропонували мені ─ з умовою, коли вийду за них заміж, ─ збудувати окрему оперу виключно для мене або радили забувати про свою тяжку професію і обрати собі спосіб життя до вподоби в якій завгодно частині світу: на горах Тибету або на золотистому морському піску…»

«Я завжди мала успіх у будь-яких слухачів, і тому всі вони однаково дорогі мені. Проте і між ними існують певні відмінності. Наприклад, буває публіка, яка діє, зрештою, не на користь артистові. Вона надміру захвалює його, псує, пестить, відриває від справ… безперервними бенкетами і святами з подарунками, квітами, зустрічами біля театру… А буває публіка освічена, тонка і сприйнятлива; вона уважно стежить за співаком і допомагає йому, вміє попередити в разі потреби, вказавши, в чому саме він мусить вдосконалитися, вміє своєчасно висловити свої почуття і симпатії…»

«… Саме тому, що кохання довгі роки з’являлось у моїй уяві в серпанку фальшивої романтики, я не розуміла його земної сторони як сили, необхідної для мрії і натхнення. Не знаю, якби я тоді у щасливий момент погодилась об’їхати весь світ з великим співаком, чи було б моє життя змістовніше. Я занадто пізно зрозуміла, що зміст життя — не лише в тому, щоб здійснювати свої плани»

«Я знала з театру і з літератури, з різних романів, що можна для коханої особи покинути все, зважитись на все, але я не відчувала в собі непереможної пристрасті, яка була б рівнозначна з переворотом. Я дійшла справді поважного віку, поки зрозуміла і відчула те, що нормальні жінки переживають на десять і двадцять років раніше. Це було для мене великим відкриттям. Бачите, як дивно іноді складається життя артистки. Всі вважали мене дуже досвідченою і навіть хитрою, а я була страшенно наївною»


Другие статьи из этого раздела
  • Марко Галаневич

    Актор театру Дах, музикант етно-хаос гурту ДахаБраха: «Якось я заліз на шовковицю і впав. Кров заливає, бачу, як підбігає дід. Уяви, як йому: дитина мала впала і в крові вся лежить — він переляканий, а я йому кажу: „Дідусю, ви не лякайтеся — я об гладенький камінчик вдарився“. Прямо криваве дитинство. А ще я завжди маму з татом чекав, щоб вони приїжджали на вихідні і перше слово, яке я сказав, було: „ВСУБОТУ“. Коли тато з мамою приїдуть? — в суботу…»
  • Ольга Лукьяненко

    «Не у многих людей есть возможность пожить во все времена. Театр — это возможность быть другой, проживать разные жизни, я могу быть какой угодно и по нескольку раз переживать на сцене какие-то счастливые моменты, которые в жизни пробую повторить, но почему-то не получается».
  • Ахтем Сеитаблаев. Монологи

    В киевском театре драмы и комедии на Левом берегу он играет чувственного Ромео, в театре русской драмы им. Леси Украинки ― Монаха в «Завещании цело-мудренного бабника». Гармонично настроен, умиротворенно тих, в черных диких глазах ― янтарные бесы.Ахтем Сеитаблаев родился в городе Янгиюль в шестнадцати километрах от Ташкента, вдали от родины
  • Ігор Постолов

    Актор театру ДАХ. Народився в місті Світлодарську на Донбасі. В десятому класі кинув школу заради театрального коледжу в Дніпропетровську.
  • Діма Ярошенко

    Провідний актор театру ДАХ. Народився 1986 року в місті Жовті Води. Задіяний більше ніж у 6 виставах, серед них трилогія «Макбет», «Річард третій», «Король Лір», Моно-вистава «Ідіот» за Достоєвським, «Український Декамерон» за п’єсою Кліма.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?