Містична Ірен та духи22 мая 2011

Катерина Гладка

У квітні в Центрі Леся Курбаса відбувся показ постановки Харківського національного театру „Ірен та духи за мотивами п’єси Н.Коляди „Америка Росії подарувала пароплав у режисурі О.Ковшуна

Олександр Ковшун не вперше звертається до творчості Ніколая Коляди. Дебютувавши виставою WOYZECK за однойменною п’єсою Георга Бюхнера, наступну п’єсу він обрав з доробку Н.Коляди — «Дівчина моєї мрії», з якою Театр ім. Т. Шевченка брав участь у Єкатеринбурзькому фестивалі «Коляда-plays».

Вистава «Ірен і духи» могла би стати мелодраматичною, у чомусь навіть передбачуваною, як і будь-яка історія про кохання, якщо б не образи персонажів, що існують у порубіжному стані між художньою реальністю, вигадкою і сновидінням. Працюючи з літературною основою, режисер насичував постановку неочікуваними сенсами, кіноалюзіями та метафорами.

Вистава завдячує грі Олени Приступ/Ірен, якій вдалося філігранно змалювати свою безтілесну, але сповнену фантазій героїню. Божевільна, нестримана, гаряча, мінлива, цинічна і вразлива — її шарм, задуманий Н.Колядою, межує з ідеальною вигадкою, але коріниться у тих найкращих реальних жінках, яким властивий талант бути собою. Її візаві — Роман — повна їй протилежність, наївний провінціал, не спокушений життям. Він — віддзеркалення її зрілого шарму, її досвіду, її гумору та її самотності. Ця роль чудово вдалася юному актору Євгену Моргуну, який випромінює молодість, сором’язливість, невпевненість, свіжість почуттів і душевне тепло, якого так бракувало Ірен.

У виставі присутній ще один герой — мовчазна статуя, що символізує невідворотність долі і смерть, у виконанні Артема Сердюка.

Як елемент постановки режисер ввів телевізор, в якому час від часу з’являються головні герої та звучать титри з фільму Федеріко Феліні «Джульєта і духи». Завдяки використанню відео, останній монолог Романа було позбавлено сентиментальності, герой мчить на авто, забираючи з собою образ жінки, яка назавжди лишиться частиною його чоловічої долі.

Постановка „Ірен і духи — це історія тендітних взаємин двох, їх любові, самотності, приреченості. Режисеру й акторам вдалося показати всю оманливість життя, в якому так нечітко проведено межу між реальністю і фантазією, вигадкою і правдою, між тілесним і духовним.


Другие статьи из этого раздела
  • Один злотий за контркультурний театр

    Більшість «залежних театрыв» ─ це студентські чи напівпрофесійні колективи, які не утвердилися поки що в театральному світі ─ так званий альтернативний театр. Щоб розширити коло його зацікавлених глядачів, організатори Фестивалю залежних театрів у Познані встановили символічну ціну на всі вистави ─ один злотий.
  • Поговорим об украинском

    Поводом в который раз поразмышлять на тему украинского искусства и украинской классики в частности стал премьерный показ в национальном театре им. И. Франко. Украинский драматург и культуролог Неда Неждана сделала по заказу театра инсценировку самой романтической и фольковой повести украинского автора Ольги Кобылянской. Собственно, выбор театра — закономерен, это-то и смущает.
  • Рожеві сльози

    Спектакль «Рожевий міст» по роману Роберта Джеймса Уоллера «Мости округу Медісон» поставила дочка Роговцевої Катерина Степанкова на «замовлення» матері. Можна вважати, що це перша повноцінна масштабна постановка Степанкової. Дебютувала акторка-режисер мелодрамою про мрії і про історії, що можуть тривати всього 4 дні, а лишати по собі 20 років пам’яті і 20 років кохання. Офіційне святкування ювілею Ади Роговцевої пройде 2 листопада в Театрі ім. І. Франка виставою «Якість зірки» у постановці Олексія Лісовця.
  • Глубина личной боли

    К вечеру в павильонах студии Довженко становится прохладно и сыро, возможно, поэтому — как-то даже в толпе зрителей — одиноко. Но это как раз впору, в настроение нового хореографического спектакля Раду Поклитару. Этот двухактный балет на четыре танцора с абстрактным названием «Квартет-а-тет» стал одним из самых ярких впечатлений театрального ГогольFestа. Отчаяние, безнадежность и горечь. В этот раз сквозь привычно чистые и техничные танцы Полкитару прорезалась сумятица страсти, боли и человеческого метания.
  • Сабуро Тешигавара

    Премьера обновленного «Дах-Дах-Ско-Дах-Дах» по поэме Кенджи Миадзавы в постановке Сабуро Тишигавары прошла на  «Токи/Фестиваль» в Токийском Метрополитен Театре в конце ноября. Начав свою карьеру в 1980-х годах в Токио, Сабуро Тешигавара очень быстро стал одним из самых востребованных хореографов современного танца в Японии и в Европе

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?