«Доньки-матері». Світ навпаки28 апреля 2012

Текст Юлії Лучик


Постановка: «Доньки матері»

Режисер: Ігор Матієв

Прем’єра відбулася: липень 2009 року

Театр: Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського

Постановка взяла участь у І Всеукраїнському фестивалі молодої української режисури, що відкрився 25 квітня 2012 р. у Білій Церкві

«В театр всегда можно вернуться, а в жизнь — нет. Театр — это базар, и все мы в нём всего лишь товар«

Валентина — Каті, з п’єси «Доньки матері»

Невинна й стара гра дитинства, в котру бавляться маленькі дівчатка, у виставі молодого режисера Ігоря Матієва показана в абсолютно новому світлі. Це історія про двох жінок — представниць «найдавнішої професії», — яких забаганка клієнта зводить у одній квартирі, де вони повинні грати ролі „доньки-матері «.

Режисер назвав свою виставу дорослою комедією, але комедійною в ній є лише гра актрис, які замість життя показали доволі посередню інсценізацію детективної історії. Ні одна з артисток не відчула справжню трагедію свого персонажа. І розповідь про їхні персональні драми не зачепила за «живе». Тому слова героїнь: «Разрулим… нас же двое», варто сприймати з точністю до навпаки.

Ганна Кузьмінова, виконуючи роль «доньки», була награною, фальшивила. Її героїня Катя вийшла занадто розпусною навіть для ролі «нічного метелика». Роль «матері» дісталася Світлані Лановенко. Її героїня Валентина — зріла жінка, яка має доньку і досвід невдалого шлюбу. Актрисі вдалося загалом передати образ свого персонажа, однак іноді вона відверто перегравала. Кумедності додавало те, що вона часто плутала імена своєї справжньої дочки і нової «знайомої». Правда, потік афоризмів, що раз у раз лунав із її уст, так-сяк виправляв ситуацію.

Але по-справжньому постановку врятувало її оригінальне просторове вирішення: дія відбувалася у глядацькому залі, а глядачі розташувалися на сцені. За білою ширмою можна було побачити силуети героїв, які, то одягаються, то роздягаються, то вбивають свого «клієнта». Після останньої сцени вистава остаточно набула фарсових рис дешевої голлівудської історії…

Музична палітра спектаклю цілком вмістилася в застільний репертуар Сердючки, а закінчилася постановка оптимістичною «Все буде добре» Океану Ельзи. І справді, хочеться вірити, що у героїнь спектаклю все буде добре, чого не скажеш про саму виставу, де світ перевернувся: засудження стало співчуттям, смерть — життям, а жалюгідне виживання — новою історією, текст якої мають написати самі персонажі. Якою ж буде ця історія — вирішувати глядачу. Відомо тільки одне — винести вирок людині може кожен, а дослухати її історію до кінця — одиниці. Вистава вчить останньому, однак її глибока мораль захована під сімома замками авторської посередності, акторської закритості й режисерської невизначеності. Вона, як каже героїня Світлани Лановенко, «одинока, как потерянная мысль» …


Другие статьи из этого раздела
  • Фантасмагории чешского театра

    Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.
  • Чистилище: постсоветская версия

    «Торчалов» продолжает ряд спектаклей Станислава Моисеева, в которых он норовит прикоснуться к миру инфернальному, потустороннему, заглянуть и проверить, как это — жизнь после смерти. Раньше любое произведение в Моисеевских руках превращалось в гротескную черную комедию, и, вроде бы, живой мир начинали населять персонажи насквозь прогнившие, мертвые. Мир мертвых в «Торчалове» настолько обыден, что даже не интересен. Актеры форсируют голос, перебрасываются репликами, словно мячиками, стараясь побыстрее отфутболить их к зрителю, и никакого взаимодействия и ансамблевости игры на сцене не наблюдается.
  • Территория. Начало

    Фестиваль «Территория» — это и есть территория свободы в Москве. Театр здесь свободен от массового зрителя и от рамок искусства. Смешивая жанры, техники и методы, фестиваль в какой-то мере задает тон театрального развития. Первые два года этот подчеркнуто урбанистический проект существовал с созвучными подзаголовками-темами, как-то «Тело в городе». Третья «Территория» — просто Территория. Ничего лишнего, только Жозеф Надж, «Садори», Дмитрий Крымов, Кирилл Серебренникови другие.
  • Последние крохи тепла: «Калека с острова Инишмаан»

    «Калеку из острова Инишмаан» пришел посмотреть неполный зал — заядлый театрал и рисковый киевский зритель, которому паника ни по чем. Нужно сказать, что театральный зритель наверное самый смелый зритель, в преддверии паники те, кто осмелился прийти, увидели лучший спектакль из ирландской серии «Театра У Моста», а заодно чуть ли не самый красивый и стоящий спектакль, показанный в Киеве с начала сезона. К тому же «Калека» — это лучшая пьеса Мартина МакДонаха на сегодняшний день
  • Наша пісня гарна, нова, починаймо її знову

    У Луцьку 17–22 вересня вперше відбувся фестиваль вистав за п’єсами Лесі Українки. Він доповнив низку заходів, які проводяться в області з відзначення 140-річчя від дня народження Лесі Українки та 100-річчя з дня написання драми-феєрії «Лісова пісня». 17 театрів з 11 областей України показують 20 вистав за творами одного автора (причому 11 з них — за одною й тою ж п’єсою),  — і все це усього за 6 днів і усього на 3-х сценічних майданчиках… Навіть якщо рекорд інтенсивності і не встановлений, то прецедент все одно вражає.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?