Регіональний театр20 ноября 2008

Бліц-нариси та досьє

Автор ─ Волошина Лілія

Дніпропетровськ

Театр „Крик”.

Досьє Статус: Муніципальний український театр одного актора

Рік заснування: 1989

Місце заснування: Дніпропетровськ

Засновник, художній керівник, єдиний актор: Михайло Мельник

Михайло Мельник. Досьє

Рік і місце народження: 1957, Сумська область

Освіта: Київський державний інститут театрального мистецтва

Акторський досвід: Дніпропетровський театр ім. Тараса Шевченка

Авторський проект: театр одного актора «Крик»

Звання: заслужений артист України з 1994 року

Постановки: «Лоліта» (В. Набоков), 1993 рік; «Парфумер» (П. Зюскінд), 1995 рік; «Гріх» (М. Коцюбинський), 2004 рік

Нагороди: «Золотий витязь» ─ Мінськ, 2005, «Золотий витязь» ─ Москва, 2006

Театр одного актора «Крик» існує у Дніпропетровську вже більше двадцяти років, стільки ж у ньому працює його засновник і єдиний актор ─ Михайло Мельник. Однією з найбільш вартісних вистав «Крику» є постановка «Мутація».

«Мутація» ─ це історія про пошук істини. Її герой ─ вчений, заглиблений у досліди ─ замкнений, розчарований і самотній. В юності його жорстоко відштовхнули, насміявшись над його прагненням любові. З відразою до жінок і з неприязню до чоловіків, він зробив свій вибір ─ смерть, після якої потрапив у інший світ, інший вимір, де все подібно до раю. Тут ідеальні люди ─ білі трикутники зі скляними очима ─ позбавлені всіх своїх вад в ідеальному світі без протиріч і конфліктів. Саме тут герою вдається збагнути, що є коханням, а, збагнувши, зруйнувати рай.

Він надягнув білу маску і під супровід зловісної музики станцював свій ритуальний танець: з кожного білосніжного трикутника він вийняв чорні трикутнички, вдягнуті у протигази ─ символи спустошеного антигуманістичного, позбавленого сенсу і любові життя ─ образи катастроф і війн. Вони нудьгували, він дав їм те, чого вони прагнули ─ трагедії, показавши, як легко себе знищити. Алкоголь, наркотики, секс, СНІД ─ втеча від себе ─ людство одягає маски, а скляні очі райських людей сповнюють сльози. Любов ─ основний стрижень людської сутності, загублений у чорному фарсі ненависті, страху, невдячності, байдужості. Люди перестали любити, але найгірше те, що подібно до головного героя, вони втратили віру у те, що любов можлива.

Дніпропетровський театральний коледж

Досьє

Статус: обласний театрально-художній коледж

Рік заснування: 1939

Спеціалізація: актори драматичних і лялькових театрів, хореографи, художники, дизайнери

Не перше десятиліття привертає увагу Дніпропетровський театральний коледж. Серед випускників цього закладу — Н. Кудря (Театр російської дрми театр ім. Лесі Українки), В. Горянський, О. Тритенко (Київський державний академічний театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра). Зараз у коледжі працюють над двома важливими виставами «Три сестри» А. Чехова, «Мертві душі» Гоголь/Булгаков.

Вінниця. Вінницький музично-драматичний театр

Досьє

Статус: Вінницький академічний музично-драматичний театр ім. Садовського

Рік заснування: 1920

Засновник: Гнат Юра

Художній керівник: Віталій Селезньов

Диригент: Олена Близнюк

Балетмейстер: Діана Калакай

Хормейстер: Оксана Марчук

«Лісова пісня» на сцені Вінницького академічного музично-драматичного театру у режисурі Т.Д. Славінської ─ це оригінальне прочитання класичного, хрестоматійного твору Лесі Українки. Мінімум тексту, музика етно-хаус гурту «ДахиБрахи» і динамічна хореографія ─ «Лісова пісня» перетворилася на «Лісовий танок» ─ своєрідний пластичний етюд за мотивами фольклорно-поетичного твору.

У виставі прекрасно заповнено простір: граціозні мавки, лісовики, водяники і русалки з’являються, зникають, рухаються, створюючи ефект лісового руху, постійної присутності енергій і містичних сил.

Мавка (Остапчук) є образом поезії, скорботи і любові. Легка, прозора, трагедійна — вона з початку постановки втілює передчуття біди. В статичній сценографії рухається «жива» світла тканина ─ матеріалістичне втілення всього ірраціонального. З появою «Того, хто в скалі сидить», тканина змінює свою світлу сторону на чорну, відділяючи світ живих і мертвих, реальність і поезію, смерть і безсмертя.

Освітлена єдиним променем, Мавка лишається на сцені сама ─ самотня у свої любові і осяяна нею ─ образ, що уособлює брак гармонії в світі і поміж людьми, висловлюючи водночас гірку принадність людського страждання.


Другие статьи из этого раздела
  • Львовские ритуальные профанации

    Туркменский режиссер и любимец прессы Овлякули Ходжакули по заказу театра Курбаса поставил Шекспира. Жили они себе спокойно во Львове двадцать лет без этого Творца и могли бы еще столько же прожить — никто бы и не заметил (речь идет о Ходжакули, конечно, а не о Шекспире). Кто у кого пошел на поводу, театр у режиссера или режиссер у театра,  — непонятно, но получился абстрактный спектакль в стиле ритуального театра ни о чем, ни о ком и, собственно, ни для кого.
  • «Поздно пугать» в Театре на Левом берегу Днепра

    Сложно и трудно современная проза и драматургия входят в украинские национальные театры. Давно нет советского идеологического заказа или царского запрета на национальный колорит, театры безраздельно владеют творческой свободой. Так, что же им мешает ее реализовать? Почему они угрюмо встречают любую инициативу? Почему творческий поиск в них встречается с заведомо установленным безразличием? По привычке тянут они свой комедийно-водевильный репертуар, лишенный духа, времени, остроты, будто не было в нашей традиции экспериментов Леся Курбаса и поисков 90-х.
  • Сентиментальный сироп для Ады

    Екатерина Степанкова с завидным постоянством создает сентиментальные мелодраматические театральные сиропы, беря тексты пригодные скорее для кино, нежели для театра, она попросту «надевает» их на Аду Роговцеву, полагаясь на ее имя и мастерство.
  • Поэтическая Санта-Барбара в Молодом театре

    Андрей Билоус поставил «Жару» по повестям Ивана Бунина
  • Почти как настоящие

    В канун Нового года в центре современного искусства им. Леся Курбаса в Киеве сыграли довольно интересную и неожиданную премьеру. И хотя воплощение на киевской сцене двух культовых женских фигур периода Третьего Рейха и Второй мировой ничего не предвещало, возможно, именно такое неожиданное появление «Марлени» ─ расшифровывающееся как Марлен Дитрих и Лени Рифеншталь ─ привлекло к центру Леся Курбаса театральную общественность, отвоевав ее у предпраздничной суеты

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?