Молоді в Молодому23 декабря 2008


Текст Марисі Нікітюк

Фото надані Молодим театром



спектакль: «У палаючій пітьмі»
драматург: Антоніо Буеро Вальєха, Іспанія
режисер: Станіслав Мойсеєв
сцена: Молодого театру
актори: Марк Дробот, Катерина Кузнєцова, Володимир Йосипенко, Валерія Ходос, Олексій Прокопенко та ін. — акторський курс Станіслава Мойсеєва
прем’єра: 29 березня 2008 року



ХХ століття в театральному контексті пройшло під гаслом звільнення від «гніту драматурга», від букви і духу п’єси, — це епоха остаточного формування і становлення професії режисера. У ХХІ столітті стало зрозуміло, що яким би методом, технікою чи школою не володів режисер, цього замало без якісної драматургії. І нині в світі відбувається бум драматургії, переважно штучний, спровокований нестачею постановочних текстів і режисерським запитом на нову драму. Найбільш театральні Європа і Росія конвеєром продукують драматургічні твори, що випробовуються на сцені і одразу ж зникають, не затримуючись ніде надовго.


Причини такого запиту на сучасну драматургію і безперебійний потік її апробації очевидні: режисерські екзерсиси з Шекспіром та Чеховим, м’яко кажучи, виглядають сьогодні непереконливо. Режисери опинилися перед фактом, що їм нічого більше переосмислювати, і розумні країни, де переймаються стратегією культурної політики на державному рівні, почали створювати всі можливі умови, щоб з’явився новий драматург. В Україні, звісно, нічого такого немає — у нас і досі в правилах ставити винятково старі заяложені тексти, за які не треба ні платити, ні нести відповідальність перед автором.


Саме тому надзвичайно цікаво спостерігати за тим, як поводить себе абсолютно свіжий, відносно сучасний текст на київській сцені у виконані молодих акторів. Ідея поставити зі своїм акторським курсом сповнену нонконформізму і максималістського запалу юності п’єсу відомого іспанського драматурга Антоніо Вальєхи «У палаючій пітьмі» було стратегічно правильним рішенням Станіслава Мойсеєва.


Вальєхо

Іспанський драматург Антоніо Буеро Вальєхо, як і Гарсіа Лорка, в юності був художником, закінчив школу образотворчого мистецтва в Мадриді. Брав участь в боротьбі проти фашистів на стороні республіканців, але був спійманий і засуджений до страти, яку згодом замінили ув’язненням. Вийшовши в 1946 році з тюрми за режиму Франко, Вальєхо вже в зрілому віці починає писати п’єси, майже машинально, за словами самого автора, за якимось внутрішнім покликом. Перша п’єса «У палаючій пітьмі» — алегоричний текст про сліпих підлітків — серйозний якісний текст, конфлікт якого знаходиться на високій патетичній, властивій іспанській літературі, ноті. В 1949 році муніципалітет Мадриду оголосив конкурс п’єс ім. Лопе де Веги, на якому друга п’єса Вальєхо «Історія одних сходів» посіла перше місце, її поставили в театрі «Еспаньйол» і вона витримала приблизно 200 показів.


Вальєхо писав про маргінальний Мадрид, його героями були як прості люди, так і Веласкес, Гойя, Лара. Він звертався до високого пафосу, історичного символізму, вміщаючи в слова винятковий іспанський колорит.



Молодой театр

Постановка «У палаючій пітьмі» в Молодому проймає простотою і щирістю, вона про світ сліпих підлітків, які намагаються жити повноцінним життям і, що з цим життям стає, коли в їх світ вривається неспокійне, неприборкане серце чужинця, також сліпого хлопчика Ігнасіо (Марк Дробот), якому болить кожна мить його життя у темряві. Мрії про світло, про зорі і красу жіночого обличчя приносять йому відчай і страждання, тоді, коли інші сліпі вважають за потрібне про світло не думати, зберігаючи напудрений ілюзорний спокій у вдавано повноцінному і щасливому житті. Ігнасіо приносить в силіконовий світ «незрячих» свою війну, і темрява кожного перетворюється на багряне пекло. В п’єсі виведено двоє антагоністичних героїв: прагнучого правди Ігнасіо, і прагнучого ілюзій Карлос (Олексій Прокопенко).

Сліпі-незрячі вихованці спецінтернату в «рожевих окулярах» (акторський курс Станіслава Мойсеєва) Сліпі-незрячі вихованці спецінтернату в «рожевих окулярах» (акторський курс Станіслава Мойсеєва)


Перший план постановки буквальний — трагедія сліпих підлітків і катастрофа, яка розігрується в їх світі з приходом чужинця, другий план символічний — образ суспільства, де переважна більшість людей бояться жити в реальному жорсткому світі, і воліють мати рожеві окуляри на очах. Недарма на початку і в кінці дійства вихованці інтернату для незрячих вибудовуються в шеренгу перед глядачами в червоних великих окулярах в стилі ретро: їх ворог не сліпота, а «червоні скельця», крізь які їх вчать дивитися на світ. Ігнасіо, це і є той герой-одинак, якому ніяк не вдається ні зжитися з цим світом, ні вижити в ньому, — образ тих одиниць, які не піддаються всезагальному безумству і живуть у відповідності до власного вибору, а не думкою «соціуму». Такий герой, безумовно, приречений на загибель.


Молоді люди грають молодих людей природно і щиро, намагаючись передати на сцені боротьбу юної людини з навколишнім світом безхребетних дорослих. Камерність малої зали створює об’ємну в’язку темряву, з якої прожектори слабо вихоплюють силуети акторів. Єдиною декорацією є скло, що ширмою стоїть в глибині сцени, створюючи кілька ігрових просторів, і коли прожектори раптово вихоплюють людей за склом їх стає видно, вони з’являються зненацька, як в світі сліпих, де присутність когось стороннього завжди неочікувана.


Пристойна, місцями навіть дуже хороша гра акторів говорить на користь незаїждженим сучасним текстам, яким не потрібна особлива мова режисерського переосмислення, а необхідне якісне акторське перевтілення. Наскільки Валерія Ходос нав’язливо, пафосно і не на своєму місці виглядає в прямолінійній трагікомедії Ануя «Голубка» на великій сцені, настільки тут в камерному темному залі її щирість переконлива, а створена любов до бунтівного Ігнасіо в цьому метафізичному мороці переливається всіма відтінками сумнівів, заборон, і бажання.

Марк Дробот в ролі «бунтівного» Ігнасіо Марк Дробот в ролі «бунтівного» Ігнасіо


Боротьба двох лідерів: Ігнасіо і Карлоса — це юнацька боротьба за лідерство, сфери впливу, забуте відчуття чоловічого суперництва, героїзму, гідності. Вальєхо переймався споживацьким бумом в Іспанії періоду Франко, саме тому, напевно, його герої — вічні воїни, приречені на програш світові посередностей. Марку Дроботу вдалося спіймати і передати злам людини, що згорає в пеклі усвідомлення конфлікту реальності і мрії. У хворобливому вишкірі зла Ігнасі-Марко намагається вирвати у життя те, що належить йому, чого він був позбавлений, і на що безсумнівно заслуговує.


Правильний вибір

Хотілося би, щоб цим шляхом і надалі йшов Молодий театр, адже в самій своїй назві він позиціонує себе як театр для молоді, як експериментальна сцена з молодими акторами, молодими режисерами і молодою драматургією. А режисери в Україні не народяться зараз на мертвих затасканих текстах, адже не секрет, що режисерові, як би він не переосмислював п’єсу, щоб він не створював, потрібна хороша драматургія, а великому режисерові потрібна велика драматургія. Такий вдалий і в усіх сенсах хороший спектакль, для акторського курсу Станіслава Мойсеєва може стати відправною точкою в світ великого театру, а не мілководного українського болітця, де, що не спектакль то Наталка Полтавка чи Конотопська відьма. Молодь має виховуватися на зрозумілих їй текстах, і, поступово вдосконалюючи свою майстерність, доростати до героїв світової класики.


Другие статьи из этого раздела
  • Фріндж: единбурзький британський шоукейс

    Театральною візитівкою Шотландської столиці Единбургу є Фріндж — щорічний ярмарок вистав, в якому можуть взяти участь всі бажаючі, зареєструвавшись на офіційному сайті. Більшість з труп приїздять сюди зазвичай за власний рахунок та з однією метою — заробити гроші, підписавши вигідні контракти, чи отримати славу і визнання серед критиків, газет та продюсерів.
  • Арт-терапия для «оборотней»

    «Театр 13» рассказали о страхах и комплексах сегодняшнего дня
  • Одна очень хорошая Анна

    Игорь Славинский — актер и режиссер Театра на Подоле,  — не первый раз снабжает родной театр кассовым спектаклем. Как режиссер он обладает одним очень важным качеством — умеет оживить, «обжить» и заставить засверкать порой довольно примитивный, а то и безнадежный драматический материал (Афанасьев, Крым, Камелотти и пр.). Его постановки не назовешь гениальными — хотя бы потому, что в основе их отнюдь не гениальное сырье,  — но они чрезвычайно милы и, несомненно, качественны.
  • Семь смертных грехов

    На закрытии 41-ой Венецианской биеннале показали спектакль «Семь смертных грехов», созданный из семи коротких частей, поставленных семью великими мастерами Европейского театра в рамках актерских лабораторий. Задачей фестиваля является не только демонстрировать лучшие спектакли, но также «инвестировать» в будущие театральные поколения. Проведя несколько дней в лабораториях Томаса Остермайера, Жозефа Наджа, Яна Фабра или Ромео Кастелуччи, молодые люди пытались понять принципы работы мастеров. Подобным образом Италия вовлекает мастеров всех стран в учебный театральный процесс, вкладывая в будущее своего театра, расширяя его рамки и возможности.
  • Бояриня московська

    «Український театр» доводить актуальність п’єси Лесі Українки

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?