Антоніо Буеро Вальєхо

В палаючій пітьмі

Увага текст викладено лише для ознайомлення!

Всі права на текст захищенні міжнародним законодавством про авторське та суміжні права.

Забороняється видання та перевидання, розповсюдження, продаж, публічне виконання, переклад на іноземні мови, постановка спектаклю по п’єсі без письмової згоди перекладача або правовласника

Текст надано Службою інформації та ПІАР Молодого театру

Драма на 3 дії

Переклад з іспанської

Сергія Борщевського

Дійові особи

Еліса

Андрес

Педро

Лоліта

Альберто

Карлос

Хуана

Мігелі

Есперанса

Ігнасіо

Дон Пабло

Батько

Донья Пепіта

Дія І

Курильна кімната в сучасному учбовому центрі, де можна зручно провести час в колі друзів. Ліворуч — вхід, що веде на терасу. В глибині видно балюстраду, за якою мається на думці спортивний майданчик. Там ростуть гілчасті дерева, їхнє буйне листя робить кімнату схожою на затишний куточок підводного світу. На легкій конструкції з цементу величезна стіна із засклених секцій, за якою видно терасу: скляна стіна відгороджує терасу від сцени, вхід ліворуч — це, власне, проріз в цій стіні. На передньому плані ліворуч — круглий столик на одній ніжці і кілька стільців та крісел. В центрі, на задньому плані, диван і два крісла біля другого круглого столика. Праворуч ще один круглий столик і крісло. На всіх столиках попільнички. Засклені секції тягнуться за сцену, через ліву кулісу: там вхід на галерею. Праворуч — двері.

Зручно вмостившись, сидять вісім охайно вбраних молодих студентів, дехто з них палить. Незважаючи на ввічливі посмішки, є в них щось таке, що викликає ваш подив; уважніше придивившись до них, ми усвідомлюємо, що всі вони — сліпі. На деяких — чорні окуляри, безперечно, для того, щоб приховати від інших надто неприємний вид, а може, з простого кокетства. Молоді люди сліпі, однак видаються щасливими; вони так упевнені в собі, що коли підводяться, ступають легко і чудово знаходять одне одного, не вдаючись до обмацувань. Ілюзія їхньої нормальності часто повна, і глядач зрештою забуває про їхню фізичну ваду, проте одна незмінна деталь час від часу нагадує про неї: ці люди ніколи не звертають своє обличчя до співбесідника.

Карлос і Хуана сидять у кріслах ліворуч. Він — кремезний хлопець-сангвінік, симпатичний, з вольовим лицем. На ньому елегантний світлий костюм, комірець сорочки накрохмалений. Вона вродлива й ніжна. Еліса сидить у кріслі праворуч. Це дівчина з простим лицем, щиросердна й пряма. На дивані сидять Андрес, Педро й Альберто, а в кріслах поруч — Лоліта й Есперанса.

Еліса (нетерпляче) Котра година? (Майже всі щиро сміються, наче чекали

цього запитання) Не розумію, чого ви смієтесь. Хіба не можна запитати,

котра година? (Сміх посилюється). Гаразд. Я замовкаю.

Читать продолжение (PDF)