Чистилище: постсоветская версия

«Торчалов» продолжает ряд спектаклей Станислава Моисеева, в которых он норовит прикоснуться к миру инфернальному, потустороннему, заглянуть и проверить, как это — жизнь после смерти. Раньше любое произведение в Моисеевских руках превращалось в гротескную черную комедию, и, вроде бы, живой мир начинали населять персонажи насквозь прогнившие, мертвые. Мир мертвых в «Торчалове» настолько обыден, что даже не интересен. Актеры форсируют голос, перебрасываются репликами, словно мячиками, стараясь побыстрее отфутболить их к зрителю, и никакого взаимодействия и ансамблевости игры на сцене не наблюдается.

Фінська сага: сонце не зійде ніколи

В Театрі на Подолі, на малій сцені, Андрієвський узвіз 20, фіни поставили фінів. Тобто фінський режисер Йоель Лехтонен поставив фінського драматурга Крістіана Смедса. Інтимний зворушливий спектакль «Дедалі темніший будинок», тьмяний і загадковий, наводнений привидами, спогадами, почуттями вини, химерами і капризами старості. Вистава сповнена побутового трагізму піднятого до поетичного сприйняття. І хоч сюжетно Смедс заклав містичні заплутані історії старого дому, незрозумілі підміни батька на сина і навпаки, в дусі опіумного По, але крізь це все проступає палімпсестами просте цілісне життя. Життя як окремий світ, світ де вже не люди, а лише тіні розмахують руками на скелях в променях сонця, що вже зайшло

Поэтическая Санта-Барбара в Молодом театре

Андрей Билоус поставил «Жару» по повестям Ивана Бунина

Выдался июль

«Июль» как литературный текст, коим он все-таки не является (потому что написан для сцены), ни о чем новом не говорит, Сорокин может таких вот героев дедушек-маньяков, матерных людоедов, из замшелой глубинки пачками сочинять. Если «Июль» воспринимать буквально, то это не самая удачная помесь Достоевского с Ганнибалом Лектором. Но вначале текста есть пометка: предназначен исключительно для женского исполнения. Это важно

Бояриня московська

«Український театр» доводить актуальність п’єси Лесі Українки