Театр починається з вішалки…21 мая 2012

За лаштунками Молодого театру. Частина перша

Розмовляла з Тетяною Фроловою,

гардеробницею театру, Анна Андрусенко

Фото Євгенія Рахна

Вступ

Частина 2.

Частина 3.

Частина 4.

Частина 5.

Як довго ви працюєте в «Молодому театрі«?

Працюю п’ятий сезон, а раніше мала справу з електронною технікою на заводі. Колись я мріяла присвятити себе театру, відчувала, що це — моє друге «я», але так не склалося в житті. А коли з’явилася можливість працювати тут, я із задоволенням погодилася. Я дуже люблю дивитися спектаклі.

Тетяна Фролова — гардеробниця «Молодого театру» Тетяна Фролова — гардеробниця «Молодого театру»

Чи змінилося ваше ставлення до театру після того, як ви прийшли сюди працювати?

Так, дійсно, моє ставлення змінилося відтоді, як я почала тут працювати. Я побачила, яка каторжна робота в акторів, дуже-дуже тяжка. Кожен із них віддається своїй справі. Вони в нашому театрі всі — гарні, з усіма вітаються, і немає такого, щоб ходили і не звертали уваги на нас.

Маєте улюблених акторів?

Це дуже великий список. З великих майстрів це — Тетяна Стебловська, Валерій Шептекіта, Тамара Яценко, Олексій Вертинський (він наш загальний улюбленець), Ігор Щербак. А взагалі можна всіх підряд називати, бо актори в нас всі чудові.

Коли є вільний час, переглядаєте постановки?

Я вам скажу чесно: якби такої можливості не було, я би тут не працювала жодного дня. Деякі вистави дивимося по десять разів.

Які ваші улюблені вистави?

Я взагалі люблю все комедійне — така вже за натурою. Мої найбільш улюблені, на жаль, вже зняли з репертуару, це — «За двома зайцями» … А є ще така гарна вистава — «Звичайна історія. Класика мені дуже подобається… Ми ж дивимось, самі ж розумієте, багато… Навіть, коли фільм переглядаєш п’ятий чи десятий раз, то вже не на сюжет звертаєш увагу, а на гру акторів. І в театрі так само, цікава гра акторів.

Що вам приносить найбільше задоволення у роботі?

Спілкування з людьми. Як то кажуть: театр починається з вішалки… Всі свої враження від вистави люди спочатку розказують нам. Спілкування — це найперше, а все інше — то обслуговування і заробляння грошей. То вже, як Господь велів, — життя змушує. Мені подобається, що тільки я працюю тільки ввечері, а цілий день я — вільна: діти, онуки, сім’я. А все літо я вдома, це теж дуже важливо.

Коли починається ваш робочий день?

Ми приходимо за годину до вистави, готуємося, номерки розвішуємо, столик витираємо.

Глядач з часом змінюється?

Загалом в театр ходять одні й ті ж люди. Просто це для мене було надзвичайним відкриттям. Я не думала, що люди так ходять до театру — одні й ті ж, одні й ті ж. Дуже рідко приходять ті, хто в нашому театрі вперше.

Кого більше? Молоді чи старшого покоління?

Різного віку. Наш театр подобається, наскільки ми чуємо відгуки від людей. Всі кажуть, що наші актори дуже віддані своїй справі. І це ми теж помітили, тому й хочеться ходити дивитися вистави другий, третій, десятий раз.

На вашу думку, чи відрізняється черга в гардероб від черги, до прикладу, в магазин?

Знаєте, ті, які ходять у театр, вони й за ковбасою, певно, ходять, але у театрі, гадаю, вони мають абсолютно інший настрій. Люди одні й ті ж, але тут у них якесь особливе натхнення. Ми посміхаємося весь час, можемо навіть себе самі похвалити, бо хто ж нас похвалить, як не ми самі?! Люди до нас дуже гарно ставляться, завжди дякують по двісті разів на день.

Чи змінюється з часом ставлення публіки до вашої професії?

Знаєте, мені навіть дивно, що люди з такою повагою ставляться. Буває, хтось зверхньо подивиться, але дуже рідко — раз на сезон невиховані приходять. Взагалі життя трошки змінилося, і люди всі розуміють, що зараз всі працюють не обов’язково там де, є бажання…

Що вас може роздратувати на роботі?

Тільки хамство, яке буває вкрай рідко. У мене загострене почуття власної гідності, ніколи нікому не дозволяла себе принижувати. І не дозволю.

Були якісь курйозні випадки у вашій практиці?

Усе якось рівно, гладко. Нарікань на нас ніколи не було. Ми з усіма дружимо, і з нами всі дружать. Наприклад, на свята нам дарують квіти. Є дідусь, який на 8 березня завжди всіх вітає шоколадками. Нам подобається працювати, кожен рік тільки думаємо: чи візьмуть нас, чи не візьмуть, бо ми працюємо за контрактом.

Чи переживаєте ви за акторів, коли глядачам щось не сподобалося?

Так, завжди. Буває, що в антракті люди приходять, їм щось не сподобалося, вони хочуть піти. Майже завжди ми кажемо: «Для того, щоб судити, треба подивитися до кінця, будь ласка, ця година у вас щось забере?». Ми їх вмовимо, а потім вони після вистави приходять і дякують. Наприклад, є така вистава в нас «Звичайна історія», там розповідається про життя звірів і людей. Звірі говорять між собою, а люди не розуміють і думають, що це там якесь дитяче щось. А ця вистава така глибоко психологічна річ, її потрібно додивитися до кінця.

Ким ви мріяли бути в дитинстві?

Актрисою. Я навіть вступала в театральний імені І. К. Карпенка-Карого. Це була моя мрія. Я навіть, коли вмикаю телевізор, завжди дивлюся те, що стосується театру і кіно. Мені цей дух подобається. Я ж всього Станіславського прочитала, я все це знаю, багато чого розумію.

На репетиції ходите?

Ні, а чому ми будемо на них ходити? Ми ходимо на готовий продукт. Це в нас Алла, прибиральниця, на репетиції ходить, а потім приходить і каже: «Дівчата, хороша має бути вистава, я все бачила!»

ви відчуваєте себе частиною такої великої творчої фабрики?

Звичайно! Коли наша казка «Дроздобород» Золоту пектораль отримала, так ми всі говорили про це, розказували всім знайомим.

p


Другие статьи из этого раздела
  • Максим Курочкин: «Столкновения с новой киевской энергией я жду с нетерпением»

    Проблема глобального характера заключается в том, что у украинского общества и театра нет запроса на встречу с реальным человеком сегодняшнего дня. Герой, которого хотят видеть на сцене, должен быть с литературной гнильцой, ему в помощь должна быть выстроена система интерпретаций, он должен быть сегодняшний, но через Шекспира, Достоевского, Карпенко-Карого. Это все совершенно понятно, но основа этого явления, вызывает во мне мало уважения: это и лень, и слабость, и просто отказ от жизни. Люди отказываются жить: я ставлю Шекспира — я не живу.
  • Хореограф Эдвард Клюг о хорошем балете и правильной музыке

    Эдвард Клюг принадлежит к тому типу художников, которые чётко знают каким должно быть их творчество и поэтому не боятся идти вперёд. 16 лет назад, будучи премьером Словенского Национального театра в Мариборе и имея в запасе ещё достаточно времени для развития танцевальной карьеры, он решил, что быть танцовщиком для него уже недостаточно. Сегодня Эдвард Клюг является художественным руководителем Ballet Maribor, сотрудничает со знаменитой труппой Штутгартского Балета и нисколько не смущается соперничества с постановками Джона Ноймайера или Джерома Роббинса
  • Go-Go Гоголь. Интервью с Владом Троицким о «Гоголь фесте»

    С 7 по 14 сентября в Киеве прошел мультикультурный фестиваль европейского уровня — «Гоголь Fest», цель которого — объединение украинского искусства вокруг образа Н.В.Гоголя. Интервью с Владом Троицким.
  • «Пилоболус»: «Мы всегда отвечаем „да“ на поступающие из космоса предложения»

    Робби Барнетт основатель и арт-директор танцевального коллектива «Пилоболус» об авантюрных грибах, силе коллективного мышления и людях, которые их вдохновляют

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?