Небайдуже світло театру21 мая 2012
За лаштунками Молодого театру. Частина друга
Розмовляла з освітлювачем театру Валерієм Спекою
Анна Андрусенко, фото Євгенія Рахна
Вступ
Частина 1.
Частина 3.
Частина 4.
Частина 5.
Скільки років працюєте в „Молодому театрі?
Уже чотирнадцять років.
Чим раніше займалися?
На базарі трохи попрацював, тоді час був такий нестабільний.
А як ви потрапили в театр?
Спочатку я навчався в Київському політехнічному інституті, але кинув його і вирішив вступати в театральний на кінорежисуру. Було чотири марні спроби вступити на цю спеціальність. І я пішов у театр, аби подивитися на це збоку. Зрештою, я все-таки закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, але як організатор театральної справи.
Яким був ваш перший робочий день?
Я прийшов сюди звичайним монтувальником, чудові хлопці тоді були в монтувальному цеху. Колективу я не знав, а вони мене добре прийняли. Я вперше змонтував із ними декорації, а потім ми залишилися подивитися виставу. Тоді вистава мені не видалася цікавою, але сама атмосфера всередині колективу булла цікавою. І так з першого дня, чим далі, тим цікавіше мені стало працювати.
Валерій Спека — освітлювач «Молодого театру»
Як змінювався з часом дух театру?
Дух колективу такий, що ми працюємо на продукт і на глядача, щоб вистава дійсно була хорошою, подобалася глядачу. Все-таки ми щось несемо людям. Це бажання, ставлення до своєї роботи присутнє в нашому колективі, і цим він мені подобається.
Протягом своїх 14 років роботи тут, я послаблень в цьому плані не пам’ятаю. Звичайно, різні неприємності бувають, але в цілому цей дух зберігається і міцнішає з часом.
Як змінювалася глядацька аудиторія з часом? Хто більше ходить до театру?
Цікаво те, що приходять люди всіх вікових категорій, і це приємно, багато молоді приходить, середнього віку люди. В нас немає такого, що ми, Молодий театр, тільки для молодих, і наше керівництво не ставить собі такої цілі, я думаю.
Коли після вистави артистам аплодують глядачі, чи не здається вам, що частина
цих оплесків — вам?
Аякже, я ж казав, що така атмосфера в колективі, коли кожен на своєму місці вносить в спільний продукт свої зусилля, знання, бажання, щоб це вийшло добре, правильно. Звичайно, ми розуміємо, що ми тут потрібні і частинка нашої майстерності входить в спільний продукт. І найголовніше це те, що, от мені тут подобається як художнику по освітленню, що в цьому театрі ми потрібні саме як художники, в нашому театрі працюють зі світлом, приділяють йому увагу, розуміють його важливість. Зараз я говорю тільки про світлове оформлення вистави, але так і по всім іншим компонентам.
Що для вас найскладніше в цій роботі?
Я про складності зараз не говорив би, я візьму альтернативу і скажу про те, що б я не хотів, щоб зі мною сталося. Я б не хотів збайдужіти до цього всього, я б не хотів, щоб мені це все стало нецікавим. Я хочу, щоб воно мене зачіпало.
З ким узгоджується постановка світла на нову виставу?
По-перше, існує режисер і художник вистави. І в даному випадку, якщо вже на мене переключитися, то по нашій частині ми працюємо втрьох. В принципі, включаються всі в цей процес. Я вже говорив, чому мені подобається саме в цьому колективі і театрі, тому що я потрібен тут і в нас постійно йде творчий діалог. Ми чуємо завдання, яке перед нами ставлять, звичайно, як художники по світлу щось пропонуємо своє і в процесі діалогу все це коригуємо.
Які курйозні випадки траплялися під час вашої праці?
Був один момент такий під час вистави «Московіада». Вже був фінал вистави, сцена, де головний герой виходить і читає вкінці монолог, і тут в нас комп’ютерний пульт почав перезавантажуватися і вся картинка потухла відповідно монолог відбувався в темноті. На роздуми було тільки декілька секунд, тож в кінці кінців ми увімкнули загальне світло і актор дочитав свої слова вже так. Глядачі всі встали і почали аплодувати…
І ще один випадок був. Поїхали ми в місто Суми на гастролі, грали «Дядю Ваню». І в другій половині першого акту були нічні сцени і в нас там по оформленню йдуть керасинові лампи. І от в місті взагалі зникає світло і всю другу частину першого акту, коли в нас нічні сцени, актори з цими лампами грали. Потім в антракті ми якісь підсвітлювачі включили, щоб зробити перестановку. Десь півгодини був антракт, бо ми не знали чи буде світло чи ні… І коли на другий акт відкривали завісу, то глядацький зал зустрічав всіх як героїв.
