Зустріч на вході…28 мая 2012
За лаштунками Молодого театру. Частина четверта
Розмовляла з білетером Валентиною Валігурою
Анна Андрусенко, фото Євгенія Рахна
Вступ
Частина 1.
Частина 2.
Частина 3.
Частина 5.
У вас так почесна місія — всіх зустрічати на вході…
Так, зустрічаємо! Ми кожен день міняємося: сьогодні — один, завтра — інший. І так само нагорі: один продає програмки, сидить за столом, інший — зустрічає. Коли вже потім відкрилися двері після першого дзвінка, всі стоїмо з програмками, а перед виставою ходимо по залу.
Білетер «Молодого театру» Валентина ВалігураКажуть, театр починається з вішалки, а, може, все-таки із входу?
Можливо-можливо. Як приймеш глядача, так він, мабуть, і прийде наступного разу. Якщо не привітаєшся, не скажеш, де гардероб… У нас буває дві вистави — на Малій и на Великій сцені, — якщо не скажеш, людина автоматично підніметься не на той поверх, не побачить гардеробу.
Скільки років працюєте в цьому театрі?
Близько 10 років. До театру я працювала в Науково-дослідному проектному інституті на Лівому березі.
Як ви потрапили в театр?
Так склалося. Після дев’яностих років стали скорочувати працівників у моєму інституті. Мене скоротили в 1994 році, я пішла в центр зайнятості, і мені просто пощастило — мене взяли на роботу в театр. Я завжди була театралкою, дуже люблю театр! Я навіть з дитинства мріяла бути актрисою, співати, от начебто і збулася моя мрія.
Змінилося ваше ставлення до театру після того, як ви прийшли сюди працювати?
Я почуваюся тут на своєму місці. Мені дуже подобається зустрічатися з нашими акторами, вони настільки прості люди!.. Завжди підходять, розмовляють з нами. Я телевізор не дуже люблю дивитися, але, якщо побачу свого актора, то дивлюся із задоволенням, просто я люблю дуже наших акторів. Люди, буває, приходять і запитують, які вистави ми б їм ще порекомендували. Ми підказуємо, своїх глядачів ми знаємо, є такі, що постійно приходять, бо їм дуже подобається наш театр.
Кого з акторів любите?
Вони в мене всі улюблені, всі!
А вистави?
Я люблю от сьогоднішню виставу — «Маринований аристократ». А ще… «Четверта сестра», «Сивільські заручини», «Право на любов», «Моя дорога Памела», «Афінські вечори» — це в нас прем’єра.
Як ви встигаєте все це передивлятися?
Нам потрібно сидіти обов’язково в залі. Сьогодні я працюю на вході, а нагорі — зараз три контролери: один у вестибюлі, один на балконі, а один або два в залі. Ми маємо попереджати, що фотографувати можна під час вистави тільки з дозволу адміністрації. Це відволікає акторів. Коли в нас вже почалася вистава, то тих, хто запізнився, ми відправляємо на балкон, щоб теж не відволікати акторів.
Хвилюєтеся, коли глядачам не сподобалася вистава, гра акторів?
Розумієте, є такі люди, що ходять в інші театри і вже звикли до них. А до нас приходять, і, можливо, не на ту виставу потрапили. А, може, не в настрої прийшли.
Коли глядач добре сприймає виставу, то я теж радію, і актори грають з великим піднесенням.
Що найбільше вам приносить задоволення в роботі?
Коли багато аплодисментів чую. Наприклад, коли грає Тамара Яценко, то в нас набагато більше глядачів. Часто люди запитують, коли Тамара Яценко грає?
Як змінювався театр за час вашої роботи тут?
Щось вводилося нове і в виставах, і в обслуговуванні, в самій будівлі — все вдосконалювалося…
Як змінювалися актори?
Актори теж. У нас є такі актори, що в дуже багатьох виставах грають, і в фільмах, і в рекламі. Особливо на це реагують діти. У нас є цільові вистави, на які приходять діти зі школи на другу годину. Це «Сватання на Гончарівці», «Конотопська відьма», «Наймичка» … І коли діти бачать актора, обличчя якого відоме, вони в захваті, біжать автографи брати і запитують, в яких виставах той чи інший актор грає.
Чи змінився за цей період глядач?
Так. Ви знаєте, більше стало молоді ходити. Дивно і приємно! Вони цікавляться, програмки купують, різну театральну літературу. Це студенти, школярі.
Чула, що школярі стали якимись менш вихованими.
Розумієте, є такі діти, що взагалі вперше в театрі, вони не знають, як себе поводити тут. Але є й театрали, що дуже часто приходять (навіть на вечірні вистави) з вчителем групами. Є такі, що цікавляться, з ліцеїв, з гімназій — виховані діти — поводяться добре і одягнені пристойно. Особливо на вечірні вистави, в костюмах хлопці приходять і це приємно. Дивишся і душа радіє, що все-таки багато молоді до нас приходить.
Часто у вас прем’єри бувають?
В цьому сезоні в нас з прем’єр були: «Розмова» на Малій сцені, «Любовні листи до Сталіна», «Людина і вічність», «Афінські вечори» — чотири вистави в цьому сезоні.
Коли артисти виходять після вистави, і глядачі їм аплодують, чи не здається вам, що частина цих аплодисментів — вам?
Так, є в цьому і трохи нашої заслуги. Ми дуже всі задоволені, коли після вистави виходять актори, а їм стоячи аплодують глядачі. Ми, контролери, таке піднесення відчуваємо.
Спілкуєтеся після вистави з акторами?
Є в нас такі актори, які кожного разу, проходячи через нашу кімнатку, кажуть: «Привіт, дівчата!». Вони завжди вітаються, запитають, як справи.
Що вас може розізлити на роботі?
Неприємно, коли люди виходять під час вистави із незадоволенням, кажуть: «Ну що це за вистава?». Бувають такі випадки. У нас є такі виставі, які поставили закордонні режисери. Є вистава угорського режисера. Можливо там суть така, що не звикли ми до таких постановок, але там є дуже гарна гра наших акторів. Є в нас вистава французького режисера. Можливо це все через різну ментальність.
