Театр починається з вішалки…21 мая 2012

За лаштунками Молодого театру. Частина перша

Розмовляла з Тетяною Фроловою,

гардеробницею театру, Анна Андрусенко

Фото Євгенія Рахна

Вступ

Частина 2.

Частина 3.

Частина 4.

Частина 5.

Як довго ви працюєте в «Молодому театрі«?

Працюю п’ятий сезон, а раніше мала справу з електронною технікою на заводі. Колись я мріяла присвятити себе театру, відчувала, що це — моє друге «я», але так не склалося в житті. А коли з’явилася можливість працювати тут, я із задоволенням погодилася. Я дуже люблю дивитися спектаклі.

Тетяна Фролова — гардеробниця «Молодого театру» Тетяна Фролова — гардеробниця «Молодого театру»

Чи змінилося ваше ставлення до театру після того, як ви прийшли сюди працювати?

Так, дійсно, моє ставлення змінилося відтоді, як я почала тут працювати. Я побачила, яка каторжна робота в акторів, дуже-дуже тяжка. Кожен із них віддається своїй справі. Вони в нашому театрі всі — гарні, з усіма вітаються, і немає такого, щоб ходили і не звертали уваги на нас.

Маєте улюблених акторів?

Це дуже великий список. З великих майстрів це — Тетяна Стебловська, Валерій Шептекіта, Тамара Яценко, Олексій Вертинський (він наш загальний улюбленець), Ігор Щербак. А взагалі можна всіх підряд називати, бо актори в нас всі чудові.

Коли є вільний час, переглядаєте постановки?

Я вам скажу чесно: якби такої можливості не було, я би тут не працювала жодного дня. Деякі вистави дивимося по десять разів.

Які ваші улюблені вистави?

Я взагалі люблю все комедійне — така вже за натурою. Мої найбільш улюблені, на жаль, вже зняли з репертуару, це — «За двома зайцями» … А є ще така гарна вистава — «Звичайна історія. Класика мені дуже подобається… Ми ж дивимось, самі ж розумієте, багато… Навіть, коли фільм переглядаєш п’ятий чи десятий раз, то вже не на сюжет звертаєш увагу, а на гру акторів. І в театрі так само, цікава гра акторів.

Що вам приносить найбільше задоволення у роботі?

Спілкування з людьми. Як то кажуть: театр починається з вішалки… Всі свої враження від вистави люди спочатку розказують нам. Спілкування — це найперше, а все інше — то обслуговування і заробляння грошей. То вже, як Господь велів, — життя змушує. Мені подобається, що тільки я працюю тільки ввечері, а цілий день я — вільна: діти, онуки, сім’я. А все літо я вдома, це теж дуже важливо.

Коли починається ваш робочий день?

Ми приходимо за годину до вистави, готуємося, номерки розвішуємо, столик витираємо.

Глядач з часом змінюється?

Загалом в театр ходять одні й ті ж люди. Просто це для мене було надзвичайним відкриттям. Я не думала, що люди так ходять до театру — одні й ті ж, одні й ті ж. Дуже рідко приходять ті, хто в нашому театрі вперше.

Кого більше? Молоді чи старшого покоління?

Різного віку. Наш театр подобається, наскільки ми чуємо відгуки від людей. Всі кажуть, що наші актори дуже віддані своїй справі. І це ми теж помітили, тому й хочеться ходити дивитися вистави другий, третій, десятий раз.

На вашу думку, чи відрізняється черга в гардероб від черги, до прикладу, в магазин?

Знаєте, ті, які ходять у театр, вони й за ковбасою, певно, ходять, але у театрі, гадаю, вони мають абсолютно інший настрій. Люди одні й ті ж, але тут у них якесь особливе натхнення. Ми посміхаємося весь час, можемо навіть себе самі похвалити, бо хто ж нас похвалить, як не ми самі?! Люди до нас дуже гарно ставляться, завжди дякують по двісті разів на день.

Чи змінюється з часом ставлення публіки до вашої професії?

Знаєте, мені навіть дивно, що люди з такою повагою ставляться. Буває, хтось зверхньо подивиться, але дуже рідко — раз на сезон невиховані приходять. Взагалі життя трошки змінилося, і люди всі розуміють, що зараз всі працюють не обов’язково там де, є бажання…

Що вас може роздратувати на роботі?

Тільки хамство, яке буває вкрай рідко. У мене загострене почуття власної гідності, ніколи нікому не дозволяла себе принижувати. І не дозволю.

Були якісь курйозні випадки у вашій практиці?

Усе якось рівно, гладко. Нарікань на нас ніколи не було. Ми з усіма дружимо, і з нами всі дружать. Наприклад, на свята нам дарують квіти. Є дідусь, який на 8 березня завжди всіх вітає шоколадками. Нам подобається працювати, кожен рік тільки думаємо: чи візьмуть нас, чи не візьмуть, бо ми працюємо за контрактом.

Чи переживаєте ви за акторів, коли глядачам щось не сподобалося?

Так, завжди. Буває, що в антракті люди приходять, їм щось не сподобалося, вони хочуть піти. Майже завжди ми кажемо: «Для того, щоб судити, треба подивитися до кінця, будь ласка, ця година у вас щось забере?». Ми їх вмовимо, а потім вони після вистави приходять і дякують. Наприклад, є така вистава в нас «Звичайна історія», там розповідається про життя звірів і людей. Звірі говорять між собою, а люди не розуміють і думають, що це там якесь дитяче щось. А ця вистава така глибоко психологічна річ, її потрібно додивитися до кінця.

Ким ви мріяли бути в дитинстві?

Актрисою. Я навіть вступала в театральний імені І. К. Карпенка-Карого. Це була моя мрія. Я навіть, коли вмикаю телевізор, завжди дивлюся те, що стосується театру і кіно. Мені цей дух подобається. Я ж всього Станіславського прочитала, я все це знаю, багато чого розумію.

На репетиції ходите?

Ні, а чому ми будемо на них ходити? Ми ходимо на готовий продукт. Це в нас Алла, прибиральниця, на репетиції ходить, а потім приходить і каже: «Дівчата, хороша має бути вистава, я все бачила!»

ви відчуваєте себе частиною такої великої творчої фабрики?

Звичайно! Коли наша казка «Дроздобород» Золоту пектораль отримала, так ми всі говорили про це, розказували всім знайомим.

p


Другие статьи из этого раздела
  • Документальный театр Петера Вайса

    Создателем понятия и явления «документальный театр» считал себя Эрвин Пискатор (Erwin Piscator, 1893–1966), один из основных сотрудников Б.  Брехта в 1920-е гг, являвшийся также автором термина «эпический театр». В 1929 г. Пискатор выступил и как теоретик данного направления драматургии, его перу принадлежит статья «Документальный театр» (1929). Интерес к феномену документального театра вновь пробудился в ФРГ 1960-х гг. в связи с политизацией всех сфер жизни.
  • «Останній романтик» Ромео Кастеллуччі: «Театр витісняє дійсність»

    Вистави провокативного італійця Ромео Кастеллуччі часто сповнені жорстокості та апокаліптичних мотивів, але завжди змістовні і неймовірно прекрасні. Володарю численних нагород, куратору театральної секції Венеційської бієнале (2005), співкерівнику Авіньйонського фестивалю (2008), йому завжди раді на найбільших театральних форумах світу. Так, і цьогоріч вистава Кастелуччі «Проект J . Про концепцію Лику Сина Божого» стала чи не центральною подією Чеховського фестивалю. Днями вона буде показана в Авіньйоні. Не менший резонанс від цього спектаклю очікується восени на Вроцлавському фесті «Діалог»…
  • Неда Неждана у театрі Франка

    Розмова з Недою Нежданою, драматургом, перекладачем, культурологом. Її п’єси йдуть в різних театрах Києва, її рок-опера за мотивами «Тараса Бульби» була здійснена в Муніципальному театрі «Київ». 25-го і 27-го вересня її п’єсу за мотивами трагічно-романтичної повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» показали в театрі ім. І. Франка.
  • Зачем драматургам дети

    О театре, как методе социального анализа и борьбы и проекте «Class Act: Схід – Захід»
  • Небайдуже світло театру

    Я прийшов сюди звичайним монтувальником, чудові хлопці тоді були в монтувальному цеху. Колективу я не знав, а вони мене добре прийняли. Я вперше змонтував із ними декорації, а потім ми залишилися подивитися виставу. Тоді вистава мені не видалася цікавою, але сама атмосфера всередині колективу булла цікавою. І так з першого дня, чим далі, тим цікавіше мені стало працювати

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?