Театр починається з вішалки…21 мая 2012
За лаштунками Молодого театру. Частина перша
Розмовляла з Тетяною Фроловою,
гардеробницею театру, Анна Андрусенко
Фото Євгенія Рахна
Вступ
Частина 2.
Частина 3.
Частина 4.
Частина 5.
Як довго ви працюєте в «Молодому театрі«?
Працюю п’ятий сезон, а раніше мала справу з електронною технікою на заводі. Колись я мріяла присвятити себе театру, відчувала, що це — моє друге «я», але так не склалося в житті. А коли з’явилася можливість працювати тут, я із задоволенням погодилася. Я дуже люблю дивитися спектаклі.
Тетяна Фролова — гардеробниця «Молодого театру» Чи змінилося ваше ставлення до театру після того, як ви прийшли сюди працювати?
Так, дійсно, моє ставлення змінилося відтоді, як я почала тут працювати. Я побачила, яка каторжна робота в акторів, дуже-дуже тяжка. Кожен із них віддається своїй справі. Вони в нашому театрі всі — гарні, з усіма вітаються, і немає такого, щоб ходили і не звертали уваги на нас.
Маєте улюблених акторів?
Це дуже великий список. З великих майстрів це — Тетяна Стебловська, Валерій Шептекіта, Тамара Яценко, Олексій Вертинський (він наш загальний улюбленець), Ігор Щербак. А взагалі можна всіх підряд називати, бо актори в нас всі чудові.
Коли є вільний час, переглядаєте постановки?
Я вам скажу чесно: якби такої можливості не було, я би тут не працювала жодного дня. Деякі вистави дивимося по десять разів.
Які ваші улюблені вистави?
Я взагалі люблю все комедійне — така вже за натурою. Мої найбільш улюблені, на жаль, вже зняли з репертуару, це — «За двома зайцями» … А є ще така гарна вистава — «Звичайна історія. Класика мені дуже подобається… Ми ж дивимось, самі ж розумієте, багато… Навіть, коли фільм переглядаєш п’ятий чи десятий раз, то вже не на сюжет звертаєш увагу, а на гру акторів. І в театрі так само, цікава гра акторів.
Що вам приносить найбільше задоволення у роботі?
Спілкування з людьми. Як то кажуть: театр починається з вішалки… Всі свої враження від вистави люди спочатку розказують нам. Спілкування — це найперше, а все інше — то обслуговування і заробляння грошей. То вже, як Господь велів, — життя змушує. Мені подобається, що тільки я працюю тільки ввечері, а цілий день я — вільна: діти, онуки, сім’я. А все літо я вдома, це теж дуже важливо.
Коли починається ваш робочий день?
Ми приходимо за годину до вистави, готуємося, номерки розвішуємо, столик витираємо.
Глядач з часом змінюється?
Загалом в театр ходять одні й ті ж люди. Просто це для мене було надзвичайним відкриттям. Я не думала, що люди так ходять до театру — одні й ті ж, одні й ті ж. Дуже рідко приходять ті, хто в нашому театрі вперше.
Кого більше? Молоді чи старшого покоління?
Різного віку. Наш театр подобається, наскільки ми чуємо відгуки від людей. Всі кажуть, що наші актори дуже віддані своїй справі. І це ми теж помітили, тому й хочеться ходити дивитися вистави другий, третій, десятий раз.
На вашу думку, чи відрізняється черга в гардероб від черги, до прикладу, в магазин?
Знаєте, ті, які ходять у театр, вони й за ковбасою, певно, ходять, але у театрі, гадаю, вони мають абсолютно інший настрій. Люди одні й ті ж, але тут у них якесь особливе натхнення. Ми посміхаємося весь час, можемо навіть себе самі похвалити, бо хто ж нас похвалить, як не ми самі?! Люди до нас дуже гарно ставляться, завжди дякують по двісті разів на день.
Чи змінюється з часом ставлення публіки до вашої професії?
Знаєте, мені навіть дивно, що люди з такою повагою ставляться. Буває, хтось зверхньо подивиться, але дуже рідко — раз на сезон невиховані приходять. Взагалі життя трошки змінилося, і люди всі розуміють, що зараз всі працюють не обов’язково там де, є бажання…
Що вас може роздратувати на роботі?
Тільки хамство, яке буває вкрай рідко. У мене загострене почуття власної гідності, ніколи нікому не дозволяла себе принижувати. І не дозволю.
Були якісь курйозні випадки у вашій практиці?
Усе якось рівно, гладко. Нарікань на нас ніколи не було. Ми з усіма дружимо, і з нами всі дружать. Наприклад, на свята нам дарують квіти. Є дідусь, який на 8 березня завжди всіх вітає шоколадками. Нам подобається працювати, кожен рік тільки думаємо: чи візьмуть нас, чи не візьмуть, бо ми працюємо за контрактом.
Чи переживаєте ви за акторів, коли глядачам щось не сподобалося?
Так, завжди. Буває, що в антракті люди приходять, їм щось не сподобалося, вони хочуть піти. Майже завжди ми кажемо: «Для того, щоб судити, треба подивитися до кінця, будь ласка, ця година у вас щось забере?». Ми їх вмовимо, а потім вони після вистави приходять і дякують. Наприклад, є така вистава в нас «Звичайна історія», там розповідається про життя звірів і людей. Звірі говорять між собою, а люди не розуміють і думають, що це там якесь дитяче щось. А ця вистава така глибоко психологічна річ, її потрібно додивитися до кінця.
Ким ви мріяли бути в дитинстві?
Актрисою. Я навіть вступала в театральний імені І. К. Карпенка-Карого. Це була моя мрія. Я навіть, коли вмикаю телевізор, завжди дивлюся те, що стосується театру і кіно. Мені цей дух подобається. Я ж всього Станіславського прочитала, я все це знаю, багато чого розумію.
На репетиції ходите?
Ні, а чому ми будемо на них ходити? Ми ходимо на готовий продукт. Це в нас Алла, прибиральниця, на репетиції ходить, а потім приходить і каже: «Дівчата, хороша має бути вистава, я все бачила!»
ви відчуваєте себе частиною такої великої творчої фабрики?
Звичайно! Коли наша казка «Дроздобород» Золоту пектораль отримала, так ми всі говорили про це, розказували всім знайомим.
p