Школа театру Андрія Мостренка^{27 февраля 2012}

Олена Колісніченко

Актор Театру на Лівому березі Дніпра, працює в театрі з 2007 року. Грає Індійця Джо в «Томі Сойєрі», Капітана в «Граємо Чонкіна», Кетсбі в «Річарді ІІІ», Сольоного Василія Василійовича в «Трьох сестрах». В театрі «Сузір’я» грає в виставі Павла Юрова «Депо Північне». Є голосом каналу «2+2».

Автопортрет

Я ніколи не думав про те, що моє майбутнє буде пов’язане з акторством. Хіба що у дитинстві мріяв бути клоуном, але то були дитячі фантазії… Хотів стати військовим… Був у армії: тричі стрибав з парашутом для того, щоб взяли в десант, але не склалося, і напевно, слава Богу. Півтора роки прослужив у Німеччині, а повернувшись на батьківщину, у Таллін, пішов на завод слюсарем. Паралельно займався музикою, писав пісні. Незважаючи на те, що не мав музичної освіти, грав у попсовому гурті з жахливенькою назвою «Емануель».

Коли батько вийшов на пенсію, захотілося поїхати з північної Прибалтики туди, де тепло: переїхали у Миколаївську область, там лиман, море поряд… Тоді, власне, все і почалося. У Миколаєві я вступив до училища культури на режисера масових дійств та заходів, рік провчився на стаціонарі. На конкурсі імені Т.Шевченка (одна дівчинка попросила мене зробити з нею невеликий уривок) отримав першу премію, хоча тільки допомагав партнерці. Наступного дня до нас в училище прямо на пару зайшов заслужений артист України Олександр Іванович Кравченко, який взяв мене із собою і привів до директора Українського театру драми та музичної комедії зі словами: «Ось, знайшов для вас хлопця, забирайте! „Мене спитали: „Потрібно щось показати, ти готовий? — Так. Я почитав, заспівав, станцював… І директор сказав мені: „Доведеться вам, юначе, переходити на заочне відділення — ви прийняті.

Було шалене бажання працювати! Я був присутній на всіх репетиціях без винятку. Напам’ять вивчив репертуар, знав усі ролі, виходи, танці, пісні, весь музичний матеріал. Протягом трьох років увесь свій час я проводив в театрі, мене навіть режисери почали виганяти з репетицій.

А згодом В.В. Бегма ставив виставу «Анжеліка та чорний дракон». І трапилось так, що один з артистів захворів, і ніким було його замінити. Я ж прекрасно знав його роль: станцював і заспівав всі партії. Після цього Бегма сказав мені: «Отаких, як ти, ще чотири-п’ять — і можна відкривати свій театр. Я хулу і похвалу сприймаю спокійно, та слова Володимира Володимировича дали мені колосальний заряд. У мене повірили, повірили, що я все зможу! За це йому велике спасибі.

Три роки в мене не було великих ролей — лише епізоди. Однак на факультативі молодого артиста я брав участь у постановці невеликих уривків із п’єс, паралельно займався танцями, рік був у балеті, вивчився також вокалу. На четвертому році роботи я отримав розподіл на головну роль у виставі одеського режисера В.В. Туманова «За двома зайцями». Згодом було багато ролей в опереті: Бонні у «Сільві», Фальк у «Летючій миші, Бонді у „Герцогині з Чикаго», Тоні, а пізніше Пелікан у „Містері Ікс.

З віковими ролями в мене була особлива дружба. У драматичних спектаклях грав Дон Жуана, Ксанфа в «Езопі» — це був молодіжний проект. Далі театр взявся за опери, і я співав партію батька в «Катерині», партію Карася в «Запорожці за Дунаєм», також працював з київськими режисерами. Завдяки Андрію Білоусу прийшло усвідомлення, що треба перейти в драму. В нашому театрі Андрій Білоус ставив «Безталанну», де я грав Гната. Саме він порадив мені подивитись вистави в інших містах, розширити світогляд. Три з половиною роки тому, взимку, я приїхав до Києва, побачив на Лівому березі «Небезпечні зв’язки» Білоуса, «26 кімнат» та «Анну Кареніну» Е.М. Митницького. Але я навіть у перспективі не розглядав цей театр, здавалося, потрапити туди було неможливо… Виникло велике бажання працювати в Києві, але я не знав, в який театр іти прослуховуватись, як пробуватись… Якось ми з Андрієм Білоусом стояли зранку у фойє, і до нас підійшов Едуард Маркович Митницький. Мене представили як молодого артиста з Миколаєва, котрий шукає роботу, на що Едуард Маркович запитав: «А чому не до нас? Ви можете показати щось через тиждень, але тільки з партнеркою?» Ми показали уривок з «Безталанної» і з «Моєї прекрасної леді», після чого мене запросили до кабінету директора, і Едуард Маркович сказав: «Скажи спасибі партнерці, ти в нас працюєш з наступного сезону.

Які ролі ви вважаєте найближчими для себе?

Я не можу сказати, яку роль я люблю більше. Близькою була роль Гната в «Безталанній» — цікаво було шукати в собі глибини образу, його тривогу, роздвоєність, переживання…

Як вам вдається бути настільки різноплановим?
Таким мене робить драматургія, характери її героїв. Я практично не змінюю зовнішності, і в плані внутрішнього перевтілення вважаю геніальним Олега Табакова, який майже ніколи не користується на сцені гримом, але грає різних людей з абсолютно неповторним нутром.

Чи доводилось грати ролі, які не подобалися?
Ні. Навіть «Кушать подано!» можна сказати по-різному: засоромлено, нахабно, чіпляючись за одвірок… Немирович-Данченко казав: «Не працюю, а служу в театрі.

Чи потрібен вам режисер?
Звичайно, мене потрібно направляти, адже в нашій професії будь-який актор набуває певних шаблонів, і щоб не повторюватись, потрібний відсторонений погляд, який скерує у необхідне річище. Нещодавно вийшли «Три сестри» Едуарда Марковича Митницького — це те, про що можна мріяти. Він має світлий розум, володіє думкою, і так, як Він її викладає, його манера говорити — просто «майстер-клас». З такими професіоналами працювати і складно, і цікаво.

Що ви відчуваєте коли виходите на сцену?
Оргазм! (сміється) Завжди переживаю. Поки не зроблю першого кроку на сцені, нервую.

Публіка для вас важлива?
Публіка балує актора, але догоджати їй не потрібно. Є така, що постійно сміється і весь час аплодує, — це заважає. Інша сидить так тихо, ніби в залі нікого немає, але в кінці не відпускає. Це справжня європейська публіка.

Чи маєте ролі в кіно?
Я не можу сказати, що в мене великий послужний список: були епізодичні ролі, в «Мухтарі» знімався, зараз з’явлюся у двох серіях фільму „Ярость … Більше працюю на дубляжі. Потрапив туди майже випадково: залишив демо-запис голосу в базі даних на студії — просто прочитав маленький уривок і пішов, — а вже наступного дня мені зателефонували та запросили на кастинг дубляжу фільму «Коли земля зупинилася» з Кіану Рівзом. Це і був мій дебют, далі у фільмі «Сім душ» дублював Уілла Смітта, у «Нестримних» — Сталлоне, в «Подорожі-2.Таємничий острів» — Дуейна Джонсона, в «Бойовому коні» — майора Стюарта, також у мультиплікаційних фільмах «Алладін» (Джафар), «Герої нічної варти» (Сова-бард). Озвучую також трейлери та анонси в кінотеатрах.

Портрет на розі поглядів:

Партнерка по виставі МТМ «Сузір’я»«Депо Північне» Анна Кузіна:
«Андрій — саме з тієї породи акторів, які мають талант перевтілення. У сучасному мистецтві акторське» Я «частіш за все відбивається у героях, тоді як Андрій створює образи, повністю відмінні від його внутрішнього світу та світосприйняття. Він з когорти тих, що вміють дивувати. Ти ніколи не знаєш, що він зараз зробить, запропонує, і в кінці виходить те, чого ти зовсім не очікував. Він багато чого вміє, але не гордує навчатися далі.

Дмитро Гаврилов, партнер по виставі «Депо Північне»:
«Андрій — рідкісна людина. В нього свої особливі погляди на життя, відносини з людьми. Він перебуває у постійному пошуку себе. І цей постійний пошук народжує в ньому якусь загадку, котру неодмінно хочеться розгадати. Він — незакомплексований романтик.

Дарія Малікова, керівник літературної частини Театру драми і комедії:
«Актори такого плану, як Андрій Мостренко — знахідка для будь-якого театру. До нас він прийшов з театру, де грав майже всі головні ролі. Але жодного натяку на „зірковість» у нього не було і немає. Він людина особливої скромності та професійності. Під час репетиційного процесу складно зрозуміти, який в нього характер у житті: він не виявляє амбіцій, не жаліється, поводиться спокійно, з повагою та привітністю ставиться до колег, ніколи не тягне на себе зайву увагу. Здивував Андрій на прем’єрі „Трьох сестер, де він грає Сольоного. Під час першого показу майже в усіх артистів „вилазили всі прем’ єрно-нервові „мандражі: заїкання, плутанина у мові, в когось взагалі колінка трусилася. У всіх, крім Мостренка! Залізна витримка та впевненість!

Олександр Кобзар, актор Театру драми і комедії:
«Він закохав у себе весь театр, те, що Андрій зараз може робити на сцені, вражає. На репетиціях він швидко включається, має в собі найцінніше і найважливіше, що може бути у актора, — ігрову структуру. Він володіє цим, хоча ніде не навчався, і його школа — це школа театру. Андрій в моєму розумінні — герой, герой яких мало, людина, що прийшла з вулиці в театр без освіти і почала все опановувати самотужки. Він дійшов певних висот в Миколаєві, отримав звання, та не побоявся ризикнути — переїхати до столиці і все почати спочатку. Насправді в його віці це дуже серйозно. Він зараз у розквіті і як актор, і як особистість.