Творчий вечір Ади Роговцевої21 сентября 2012


Катерина Гладка



8 вересня столичний театр „Сузір’я відмітив свій двадцять п’ятий — ювілейний — театральний сезон, урочисте відкривши його творчим вечором Ади Роговцевої. Заслуженій артистці України виповнилося сімдесят п’ять років.



Це був вечір-імпровізація, інтимна сповідь актриси про особисте та професійне життя. Ада Роговцева вміє говорити просто про глибокі речі. Не боїться бути кумедною. Вона, незважаючи на вік, лишається жіночною. І попри складну особисту та професійну долю не втрачає індивідуальності та сили.
Сьогодні, на жаль, для неї настав період утрат: кілька років тому пішов із життя улюблений чоловік Костянтин Степанков, влітку від невиліковної хвороби помер її єдиний син. У цей же час згасла доля її друга — Богдана Ступки. Крім особистої драми сталася й драма професійна: через конфліктну ситуацію акторка пішла з Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.


У цей вечір на сцену „Сузір’я вона вийшла, аби відновити діалог із улюбленим глядачем і відтворити створені нею протягом театральної кар’єри образи. Були зіграні Геля зі спектаклю Едуарда Митницького «Варшавская мелодия», Ліка Мізінова із постановки Михайла Резніковича «Насмешливое мое счастье» (уривки). Ада Миколаївна відтворила фрагмент зі «Священных чудовищ» Романа Віктюка та епізоди з постановок «Приборкання вогню», «Вічний поклик» та «Камінний господар». Наприкінці акторка читала поезію Анни Ахматової та вірші із власних збірок «Мамині молитви» і «Целую твой голос». Закінчився творчий вечір фрагментом із мелодрами про зріле кохання — «Зимовий роман».

Ада Роговцева. Із монологів

«Поховала всіх: батька, матір, братів, чоловіка, сина… Коли довго живеш, то на твою долю випадають різні випробування, але найстрашніше — це смерть близьких. Цього літа я втратила найдорожчу людину — сина. Для матері — це тортури! Ось ці тортури я тепер проходжу. Знаєте, після смерті чоловіка, Костя Петровича, я навчилася розмовляти зі своїми близькими, котрі пішли у Вічність. Як справляюся зі своїми болями? Зізнаюся: сьогодні мені соромно жити. Немає тих слів розради, які можуть полегшити біль! Коли приходять утрати, немов перегортаєш сторінки книги пам’яті…».

«Мені щастило на справжніх лицарів… Пощастило мені в моїй творчій та особистій долі на справжніх мужчин: Сердюк, Борисов, Ступка. Я ж така весела була, що часом мої погляди та поведінка сприймалися неоднозначно, але тим не менш нам вдавалося бути з усіма чоловіками справжніми друзями, такими, що не розірвати… Іван Миколайчук до мене в хату приходив чистий, розумний, талановитий… І чогось завжди, коли був піст, і було великою проблемою його нагодувати».

«Сьогодні я втратила Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Зі злої волі, а може, і не злої. Не знаю… із волі людини, з якою я товаришувала 50 років. Едуард Маркович Митницький у важкий для мене момент не зміг знайти слів розради, не пішов на компроміс. Мені шкода, що я втратила дорогу людину, а разом із ним і колег, разом із якими пропрацювала майже десять років».



Інформаційна довідка
Дата народження: 16 липня 1937 року
Освіта: Київський державний інститут театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого
Нагороди:
Заслужена артистка Української РСР, 1960 р.
Народна артистка Української РСР, 1967 р.
Народна артистка СРСР, 1978 р.
Орден Княгині Ольги III, 2003 р.


Другие статьи из этого раздела
  • Теплое финское хулиганство

    Сам по себе жанр «католический мюзикл» настораживает: либо стеб, либо «зря мы сюда пришли», но поскольку Кристиан Смедс и группа «Братья Хоукка» ─ известные хулиганы, то, оказалось, ни первое, ни второе. «Птички. Детки и Цветочки» ─ своеобразный акт музыкального общения со зрителем на тему самого ценного и очевидного ─ любви, социальной свободы, веры ─ в форме непосредственного и озорного рассказа об итальянском бунтовщике и святом Франциске Ассизском
  • Бояриня московська

    «Український театр» доводить актуальність п’єси Лесі Українки
  • Приглашение на казнь

    В новом киевском театре «Мизантроп» поставили, возможно, лучший роман В. Набокова
  • Театральная Япония

    Согласно официальной статистике, в Японии сегодня насчитывается около трех тысяч театров. Но реальность несколько иная… В 1980-е — во время так называемого, японского экономического чуда — действительно, были построены тысячи новых театральных пространств, многие из которых не были открыты, другие же были открыты, но использованы не по назначению. Недавний мировой экономический кризис, а также экологическая катастрофа (землетрясения и цунами) нынешнего года стали причиной закрытия многих коммерческих и государственных театров.
  • Рисовать на песке

    В пример остальным театр «ДАХ» показал в пятницу открытый смотр актерских работ под названием «Нервы» — НЕРежисерські Вистави (украинский). Концепция «Нервов» заключается в том, что это работы актеров, их свободный полет, не всегда удачный, но всегда полет. Это демонстрация того, что театр может быть и должен быть разным. Не известно, будут ли повторены эти этюдные произведения еще раз, и будет ли продолжаться открытая работа артистов «ДАХа», но именно эта сиюминутность, непосредственность, непретенциозность действия, и харизма артистов создали территорию свободы, привнеся в театральную обыденность Киева свежий ветерок. Это как рисунок на песке, который никогда не повторится.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?