Театр по колу15 декабря 2007

Текст: Марисі Нікітюк

Фото: Ольги Закревської

Вперше на київській сцені, в Молодому театрі, свою роботу представив режисер Андрій Бакіров, який ставить спектаклі по всій Україні. Для київського дебюту він обрав п’єсу безкомпромісного песиміста, відомого французького драматурга ХХ ст. Жана Ануя «Коломба». Завдання амбіційне і важке, з огляду на те, що улюбленим жанром Ануя була трагедія. А його світи — це завжди жорстоке зіткнення і протиставлення ідеалу з реальністю.

П’єса про театр. У ролі театральної прими мадам Александри — народна артистка України Тамара Яценко.

Найболючіший момент спектаклю. Мадам Александра пояснює сину, що його «тельбухи» нікому не потрібні. Тамар Яценко одночасно і мати і не мати, обіймає з огидою і ніжністю в свій бенефіс. Найболючіший момент спектаклю. Мадам Александра пояснює сину, що його «тельбухи» нікому не потрібні. Тамар Яценко одночасно і мати і не мати, обіймає з огидою і ніжністю в свій бенефіс.

Спектакль названий «Голубка», так головний герой Жульєн, син примхливої прими мадам Александри, називає свою кохану дружину Коломбу. Вистава побудована за принципом кіл. Зовнішнє коло: весь спектакль — це театр в театрі. Актори грають акторів в театрі, акторів на сцені, акторів у житті. Сюжетне коло: дія завершується приквелом, роз’ясняючи деякі моменти вистави, надаючи всім подіям остаточної логіки. Останнє, коло персонажів: Коломба повторює мадам Александру, Жульєн — свого батька, що покінчив життя, коли Александра кинула його. Єдиним режисерським рішенням в обхід п’єси стало очевидне звучання самогубства Жульєна, яким Бакіров скріплює і підсилює колоподібну структуру вистави.

Голубка — втілення чистоти і світла, Коломба — ймення святої, в цих назвах закодоване гірке розходження дійсності з ідеалами. Хоч на початку перед нами і постає тиха скромна дівчина, але її серце насправді прагне життєвої легкості, щоденного свята, торжества краси і тіла. Жульєн від’ їжджає до війська і хоче залишити свою дружину з сином на шиї у маман, яку не бачив два роки. А коли він їде, Коломба віддається всім спокусам акторського життя.

Коломба (Валерія Ходос) в солодких «бутафорних» обіймах театру і мадам Александри, під прицілом другого сина Александри, ловеласа Армана (Станіслав Дудник) Коломба (Валерія Ходос) в солодких «бутафорних» обіймах театру і мадам Александри, під прицілом другого сина Александри, ловеласа Армана (Станіслав Дудник)

Театральне середовище представлене порожнім, награним, трошки нещасним від своєї ж легкості, з сотнями масок на руках. І Жульєн, повернувшись з війська, вимагає від Коломби, щоб та стала собою колишньою — чистою, щоб лишилася з ним. Але Коломба відмовляє йому у цьому.

На сцені стрімко розгортається трагедія кинутого зрадженого ідеаліста. Наприкінці драматург на пару з режисером відправляють глядача в початок, у день знайомства Коломби і Жульєна. Де стає очевидно, що життєві магістралі двох закоханих було визначено з самого початку. Питання не в тому, що хтось живе надто важко, а хтось надто легко, а в тому, що кожен живе по-своєму.

Обійняти і плакати: так середовище зубатих муляжних акул з’ їло маленьку Коломбу і вбило солдатика Жульєна Обійняти і плакати: так середовище зубатих муляжних акул з’ їло маленьку Коломбу і вбило солдатика Жульєна

Спектакль з точки зору складових постановки — повнокровна вистава, реалістичні декорації, дотримання букви й духу п’єси, дорогі костюми «золотих двадцятих»: чоловіки дещо схожі на гангстерів, жінки — на коштовні брильянти.

Режисер тримається класичного погляду на постановку п’єси, тобто не імпровізує на тему «Коломби», а міцно тримається її канви. Олексій Гавриш створив декоративні рококові стіни на колесах. Вони то розміщаються в ряд, утворюючи реалістичну подобу коридорів й гримерок — нутрощі театру, то працівники розвозять легкі конструкції обабіч сцени, залишаючи вільний простір для репетицій акторів.

Все на сцені бутафорне в квадраті, оскільки спектакль про театр. І втримати лінію природності, щоб глядач забув, що він у театрі, в якому грають театр, не вдається. Актори надто захоплюються театральним середовищем, чи то пак тим, яким воно здається: гіпертрофованим, наскрізь фальшивим, просоченим безмежним азартом автора п’єси. Бакіров доводить реакції акторів до стереотипної награної акторської поведінки… Актори, представляючи глядачам героїв, не приносять свій страх і біль, а намагаються одягти персонажів на себе без перекрою.

Грати гру, не скочуючись в зрадливу стереотипність, одне з найважчих завдань для актора Грати гру, не скочуючись в зрадливу стереотипність, одне з найважчих завдань для актора

Театр уже давно не проявляється так, як про нього написав Ануй, останні прими, що впливали на соціальні процеси в суспільстві лишилися далеко в ХХ ст. А спектакль «Голубка» більше стимулює говорити про Жана Ануя та його драматургічний доробок, ніж про режисерські чи акторські знахідки.

Жульєн (Дмитро Тубольцев) і його голубка Жульєн (Дмитро Тубольцев) і його голубка


Другие статьи из этого раздела
  • Самый русский латыш

    18 и 19 марта в киевском Театре русской драмы им. Леси Украинки покажут один из лучших московских спектаклей последних лет. Предыстория его создания такова. Весной 2008 года фестиваль NET организовал в Москве гастроли латвийской театральной звезды Алвиса Херманиса и его Нового рижского театра
  • Любов Людей в Молодому театрі

    Прем єрна вистава в Молодому театрі молодого режисера Станіслава Жиркова «Любов людей» — це, перш за все, настрій та потужна емоція. вистава присвячена провінційному коханню, приниженню та фатуму є характерною для режисера. Дійові особи не намагаються розірвати порочне коло, усе сильніше  «накручуючи» на себе реалістичні й не дуже, обставини
  • «Тарарабумбия. Шествие»

    Крымову удается на уровне конкретных образов проследить взаимосвязь разных чеховских сюжетов, в том числе и на уровне образов совершенно бесплотных
  • «Месяц в деревне». Как посмотреть…

    Речь пойдет о премьере ТЮЗа, о постановке Валентина Козьменко-Делинде, о спектакле по пьесе Ивана Тургенева «Месяц в деревне»… Очень хотелось бы, чтобы нарочитая вульгарность, лобовой фрейдизм и растерянность актеров в прочтении образов были результатом глубоко продуманной и тонко реализованной режиссерской иронии. И не над Тургеневым, разумеется, а над собой. Есть большое желание прочесть всё увиденное как исключительно изысканный интеллектуальный стеб, ибо в противном случае нет тех средств, коими можно было бы измерить размах безнадежной пошлости этого театрального опуса.
  • Дайсуке Миура: театр шока и подглядывания

    Одним из самых ярких представителей японского театра последней волны является Дайсуке Миура, режиссер и драматург, создающий жесткие, если не жестокие картины мира, не без наслаждения преподнося их зрителю. Плотоядный, физиологический, зацикленный на темах секса, насилия, обличающий самые темные стороны человеческой души, Дайсуке Миура вошел в театральный мир Японии в 2000-х годах.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?