Театр по колу^{15 декабря 2007}

Текст: Марисі Нікітюк

Фото: Ольги Закревської

Вперше на київській сцені, в Молодому театрі, свою роботу представив режисер Андрій Бакіров, який ставить спектаклі по всій Україні. Для київського дебюту він обрав п’єсу безкомпромісного песиміста, відомого французького драматурга ХХ ст. Жана Ануя «Коломба». Завдання амбіційне і важке, з огляду на те, що улюбленим жанром Ануя була трагедія. А його світи — це завжди жорстоке зіткнення і протиставлення ідеалу з реальністю.

П’єса про театр. У ролі театральної прими мадам Александри — народна артистка України Тамара Яценко.

Найболючіший момент спектаклю. Мадам Александра пояснює сину, що його «тельбухи» нікому не потрібні. Тамар Яценко одночасно і мати і не мати, обіймає з огидою і ніжністю в свій бенефіс.

Спектакль названий «Голубка», так головний герой Жульєн, син примхливої прими мадам Александри, називає свою кохану дружину Коломбу. Вистава побудована за принципом кіл. Зовнішнє коло: весь спектакль — це театр в театрі. Актори грають акторів в театрі, акторів на сцені, акторів у житті. Сюжетне коло: дія завершується приквелом, роз’ясняючи деякі моменти вистави, надаючи всім подіям остаточної логіки. Останнє, коло персонажів: Коломба повторює мадам Александру, Жульєн — свого батька, що покінчив життя, коли Александра кинула його. Єдиним режисерським рішенням в обхід п’єси стало очевидне звучання самогубства Жульєна, яким Бакіров скріплює і підсилює колоподібну структуру вистави.

Голубка — втілення чистоти і світла, Коломба — ймення святої, в цих назвах закодоване гірке розходження дійсності з ідеалами. Хоч на початку перед нами і постає тиха скромна дівчина, але її серце насправді прагне життєвої легкості, щоденного свята, торжества краси і тіла. Жульєн від’ їжджає до війська і хоче залишити свою дружину з сином на шиї у маман, яку не бачив два роки. А коли він їде, Коломба віддається всім спокусам акторського життя.

Коломба (Валерія Ходос) в солодких «бутафорних» обіймах театру і мадам Александри, під прицілом другого сина Александри, ловеласа Армана (Станіслав Дудник)

Театральне середовище представлене порожнім, награним, трошки нещасним від своєї ж легкості, з сотнями масок на руках. І Жульєн, повернувшись з війська, вимагає від Коломби, щоб та стала собою колишньою — чистою, щоб лишилася з ним. Але Коломба відмовляє йому у цьому.

На сцені стрімко розгортається трагедія кинутого зрадженого ідеаліста. Наприкінці драматург на пару з режисером відправляють глядача в початок, у день знайомства Коломби і Жульєна. Де стає очевидно, що життєві магістралі двох закоханих було визначено з самого початку. Питання не в тому, що хтось живе надто важко, а хтось надто легко, а в тому, що кожен живе по-своєму.

Обійняти і плакати: так середовище зубатих муляжних акул з’ їло маленьку Коломбу і вбило солдатика Жульєна

Спектакль з точки зору складових постановки — повнокровна вистава, реалістичні декорації, дотримання букви й духу п’єси, дорогі костюми «золотих двадцятих»: чоловіки дещо схожі на гангстерів, жінки — на коштовні брильянти.

Режисер тримається класичного погляду на постановку п’єси, тобто не імпровізує на тему «Коломби», а міцно тримається її канви. Олексій Гавриш створив декоративні рококові стіни на колесах. Вони то розміщаються в ряд, утворюючи реалістичну подобу коридорів й гримерок — нутрощі театру, то працівники розвозять легкі конструкції обабіч сцени, залишаючи вільний простір для репетицій акторів.

Все на сцені бутафорне в квадраті, оскільки спектакль про театр. І втримати лінію природності, щоб глядач забув, що він у театрі, в якому грають театр, не вдається. Актори надто захоплюються театральним середовищем, чи то пак тим, яким воно здається: гіпертрофованим, наскрізь фальшивим, просоченим безмежним азартом автора п’єси. Бакіров доводить реакції акторів до стереотипної награної акторської поведінки… Актори, представляючи глядачам героїв, не приносять свій страх і біль, а намагаються одягти персонажів на себе без перекрою.

Грати гру, не скочуючись в зрадливу стереотипність, одне з найважчих завдань для актора

Театр уже давно не проявляється так, як про нього написав Ануй, останні прими, що впливали на соціальні процеси в суспільстві лишилися далеко в ХХ ст. А спектакль «Голубка» більше стимулює говорити про Жана Ануя та його драматургічний доробок, ніж про режисерські чи акторські знахідки.

Жульєн (Дмитро Тубольцев) і його голубка