«Спектакли всякие нужны, спектакли всякие важны»12 ноября 2007

Текст Марисі Нікітюк
Фото Михайла Поплавського

Без складних шокуючих постановок в театрі не буде висоти польоту, власне мистецтва. А без маскультних зрозумілих і смішних спектаклів в театрі не буде глядача. Дмитро Богомазов, як ніхто, вибалансовує між химерними інтелектуальними постановками і легкими масовими спектаклями.

Богомазов ― зрілий повнокровний театральний режисер. Він з початку дев’яностих йшов до тих експериментальних постановок, що представляє його теперішній власний театр «Вільна сцена». 29 червня 2007 року він поставив прем’єру «Останній герой» в Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра — останній форпост класичної і водночас експериментальної театральної культури. Цей театр вежею зі слонової кості височить через дорогу від станції метро «Лівобережна». З перших режисерських кроків у театрі на Лівому березі постановки Богомазова вирізнялися високим стилем європейського ґатунку.

Драматург «Останнього героя», одесит, Олександр Мардань, вже представляв свої п’єси в театрі на Лівому березі. Режисером «Черги», першої його п’єси поставленої на Лівому березі теж був Богомазов. Обидві вистави режисер сам тягне на своїх плечах, частково перекидаючи небеса спектаклів «ні про що» на акторів.

Рештки совкового пафосу в славні дев’яності. Ірина Мельник, Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Анастасія Кірєєва Рештки совкового пафосу в славні дев’яності. Ірина Мельник, Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Анастасія Кірєєва

Потужний акторський склад (Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Лев Сомов) прекрасно справляється з ролями персонажів, які не заслуговують на такий рівень майстерності. Несмачний побутовий сюжет, де причиною безмежного щастя є знайдена героями на смітнику банка червоної ікри, розгортається у варварські дев’яності. Персонаж Олександра Кобзаря стає героєм, за аналогією з програмою «Останній герой», намагаючись лишитися останнім у будинку, який має зносити нехороша будівельна компанія. Він їде з глузду на ґрунті спроб вибити з компанії мільйон доларів.

Вистава фактично про продуктовий дефіцит у радянські часи та квартирне питання. До того ж, у найкращих російських традиціях (а Мардань писав саме про Росію) всі персонажі протягом усієї вистави п’ють і святкують.

Родина невдах Вітя і Люда в смерть упили представника будівельної компанії Віталія (Лев Сомов) Родина невдах Вітя і Люда в смерть упили представника будівельної компанії Віталія (Лев Сомов)

«Останній герой» нашпігований парадоксами і одеським гумором. Наприклад, персонаж Льва Сомова розповідає, що коли раритет — бабка Сталіна Петрівна — втратила свідомість, її чорний кіт взяв її на руки і поніс геть.

По атмосфері вистава нездорова, химерна — цим і єдино притягує, її істеричний фльор вводить глядача в азарт, обіцяючи всі блага театрального абсурду, адже перед нами розвесела маячня. Але обіцянки лишаються всього-на-всього обіцянками — побутова квартирна драма не дотягує до театру абсурду.

Їх виживали з квартири відключенням газу, світла й води, але вони не здалися! Абсурд без абсурду. Їх виживали з квартири відключенням газу, світла й води, але вони не здалися! Абсурд без абсурду.

«Останній герой» оздоблений дорогими і красивими декораціями, у формі двох поверхів квартири в розрізі. Тобто виходить один ТБ-коктейль: «Останній герой за склом». Фактично, кожен крок персонажів приправлено режисерською вигадкою — страва з самих спецій. Але як не намагався Богомазов порожній текст Марданя припудрити і нарядити, а він так і лишився безсенсовим. Хоча масовий глядач може не навантажуючи звивини хіхікати та бризкатися райдужною слиною під простий та якісний продукт. Та і напруженому інтелектуалу іноді треба розслаблятися: гортати Акуніна, дивитись «Останній герой».

А героїні Лесі Самаєвої хотілося ось на стілечки бути щасливіщою, хоч трошки «пожити» А героїні Лесі Самаєвої хотілося ось на стілечки бути щасливіщою, хоч трошки «пожити»
І ще раз упивають персонажа Льва Сомова І ще раз упивають персонажа Льва Сомова


Другие статьи из этого раздела
  • Тема офисов раскрыта

    Рефлексировать на тему офисов в театре сегодня очень популярно. В киевском театре «ДАХ» идет спектакль «Бесхребетность» по пьесе Ингрид Лаузунд. В Театре русской драмы тоже поставил свой офисный спектакль «Бизнес. Кризис. Любовь» по пьесе Урса Видмера Top dogs.
  • «Беззащитные существа» в  «Новом киевском театре»

    19 декабря 2009 года ученик Эдуарда Митницкого — режиссер Виталий Кино — открыл на улице Михайловской 24-ж на базе своего выпускного актерского курса из Киевского театрального колледжа «Новый украинский театр», в репертуаре которого пока три дипломных спектакля: «Бесталанная» (И. Карпенко-Карый), «Шекспириада» (В. Шекспир) и  «Беззащитные создания» (А. Чехов)
  • Искушение от Алексея Лисовца. Премьера

    «Куда подует ветер» — комедия с элементами хорора по пьесе Луиджи Пиранделло «Лиола», работа над которой была начата режиссером довольно давно, показана в начале марта в Театре на Левом берегу Днепра. И каждому, кто был на премьере, очевидно, что такого театрального события можно было ждать сколько угодно долго
  • «Буря», которой лучше бы не произойти

    Появление на сцене театра им. И.Франко Шекспировской «Бури» — яркий, но в целом бесполезный подвиг. Эта сложная пьеса с большим количеством героев, в отличие от популярно театральных произведений Шекспира, ставилась редко и требовала своего режиссерского прочтения. Сергей Маслобойщиков как режиссер-постановщик, похоже, своего замысла не имел. Претензия поставить одно из самых сложных и редко играемых произведений Шекспира силами коллектива национальной сцены не оправдала себя. Несмотря на бесспорно красивую сценографию, созданную С.Маслобойщиковым, хорошие костюмы и визуально-художественный ряд, спектакль получился аморфным, затянутым, запутанным и скучным
  • Світлий театр. Київ-Львів

    Львівський театр ім. Леся Курбаса традиційно приїхав святкувати до Києва свій ювілей, 20-ліття. Це унікальний театр-пошук, театр як сакралізована територія, що стоїть на перетині систем Анатолія Васильєва та Єжи Гротовського, ігрового театру, імпровізації, та ритуалу. Історія театру, відбір матеріалу для постановок, актори, атмосфера — все говорить за те, що театр імені Леся Курбаса — світлий і здоровий організм.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?