Доки можеш: бери, люби, тікай

П’єса, написана для Royal Court на сцені Молодого театру

 

текст Анастасії Головненко

фото Дарини Дейнеко-Казьмірук

 

П’єса Оксани Савченко «І мені вже не цікаво, як ти там» була написана для лондонського театру Royal Court минулого року. Перше знайомство київської публіки з текстом Оксани та роботою Керолайн сталося під час проведення сценічних читань у Києві у листопаді минулого року в рамках «Тижня Актуальної Драми». А вже в березні цього року пєсу читали в Лондоні на сцені Royal Court.

Режисер розповідає, що реакція англійського глядача на текст була досить незвичною. Глядачі сприймали сюжет як вигаданий та зовсім гіпертрофований. Англійці бачили у п’єсі комедію абсурду, не відрізняючи жарту від правди. Саме тому Керолайн Штайнбайс вирішила поставити українську драматургію у нас, і з нашими акторами для київського глядача, намагаючись прикрасити злободенну тему органічним гумором та спробувати показати її під якимось новим кутом.

Андрій і Лора – молоде подружжя, що потерпає від фінансових проблем та буденних негараздів, житлових труднощів та боргів. У них от-от заберуть придбану в кредит квартиру. Вони мають усі шанси залишитися на вулиці з маленькою дитиною. Але вона витрачає останні двісті баксів, аби врятувати помийного кота, що застряг на дереві, а він дарує шість тисяч доларів, відкладених на сплату кредиту, вуличній дитині.

Кожен намагається врятуватися і якось викрутитися – щось продати, десь заробити, у когось позичити. Щоденна гонитва за способами виживання вибиває з молодих людей здоровий глузд, позбавляючи сил і бажання до життя.

 

Візуально дії відбуваються в багатьох площинах, але завдячуючи головній декорації, зробленій у вигляді гірки для скейтбордингу, глядач увесь час повертається разом з героями до їхньої юності, до катання на скейті, невимушеного флірту та Джіпсі Кінгс.

 

Вистава вийшла гострою, лаконічною та простою. Окрім скрутного становища молодої сім’ї розкриваються й інші актуальні теми. Моральні цінності персонажів навмисне обмежуються матеріальними потребами задля спрощення їхніх образів. З іншого боку, чи можемо ми судити про духовність людей, які позбавлені засобів до життя.

 

Мова вистави дуже наближена до оригінального тексту (не зважаючи на переклад з російської), проте п’єса Оксани Савченко усе ж сильніша за інсценізацію. Її герої агресивніші та більш справжні. Ними рухають інстинкти та первинні потреби. Зважуючись на небезпечний вчинок заради грошей Лора Оксани Савченко, хоч і принижена, проте здатна на опір та насміх з самої себе, вона цитує БГ та перероджується для нового життя. Лора Керолайн Штайнбайс – пригнічена та істерична, промовляючи ті самі слова за текстом, вона перебуває у стані автопілоту й не керує ситуацією. Андрій у п’єсі – інфантильний (майже буддист Наталі Ворожбит), що тікає від усього у своє минуле, спілкується з підлітками, їздить на скейті, падає і уникає проблеми таким чином. Андрій у виставі більш схожий на овоч, йому хоч і збайдужіло життя, яке він називає «офіс-кредит-статус-машина-меблі хай тек-фейсбук-санвузол роздільний-квартира у центрі», саме тієї інфантильності з оригіналу йому й не вистачає.

 

Одним з постійних фонів, що супроводжують нас та «відволікають» від сюжету є слизька тема зловонності сміттєпереробного заводу, що знаходиться поблизу. І, хоча смердить він нібито, лише дві години на добу, присмак атмосфери дуже добре промальовано у виставі. Через той самий завод Лора не може продати дачу батьків аби сплатити кредит. Під той самий сморід помирає її батько, можливо й вона народилася вже за часів цього заводу.

 

Цікавим зображувальним елементом мови автора, що актуалізує п’єсу є ще один, досить простий контекст. Увесь час другорядні герої говорять про відеоролики, зняті на телефон і викладені в інтернет. Ця лінія розвивається від протилежного: в пролозі до першої дії мова йде про відео, на якому видно як жінка скоїла самогубство. Людське життя прирівнюється до кількості переглядів на Ютубі, і перемегають, звісно, останні. З’являючись в канві вистави ще декілька разів, теза переосмислюється і постає у епілозі вже зовсім в іншому світлі.


 


Другие статьи из этого раздела
  • Шекспір vs Богомазов

    На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю.
  • Театральна Біла Церква

    Перший Всеукраїнський фестиваль молодої української режисури пройшов у стінах Білоцерківського Київського академічного обласного музично-драматичного театру імені Панаса Саксаганського. Захід було присвячено 125-ій річниці з дня народження відомого українського режисера, драматурга й актора Леся Курбаса
  • Слова (не) мають значення

    Київ побачив «Розділові» за текстами Сергія Жадана
  • Криcтиан Люпа: «Чайка» и «Заратустра»

    Свой первый спектакль в России известный польский режиссер Кристиан Люпа поставил в Александринском театре, это была «Чайка». Недавно в Центре им. Мейерхольда в Москве прошел показ его второго спектакля «Заратустра» Об этих двух постановках и о самом Кристиане Люпе и рассказывает наш автор
  • «Спектакли всякие нужны, спектакли всякие важны»

    Без складних шокуючих постановок в театрі не буде висоти польоту, власне мистецтва. А без маскультних зрозумілих і смішних спектаклів в театрі не буде глядача. Дмитро Богомазов, як ніхто, вибалансовує між химерними важкими постановками і легкими масовими спектаклями.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?