Скіфське каміння: мати-дочки18 октября 2010

Текст Марисі Нікітюк

Фото Ольги Закревської

«Скіфське каміння» — остання вистава Ніни Матвієнко, яку поставила американська режисерка українського походження Вірляна Ткач (до 20-ліття свого нью-йоркського колективу «Яра», що грає в театрі «Ля Мама»). Востаннє в Києві цей спектакль показували в рамках ГогольFestу 2010.

Ця проста у драматичному сенсі й навіть дещо прямолінійна в сюжетному плані оповідь стає надзвичайно емоційною і чуттєвою в пісенній площині. Сюжет її вибудовується навколо двох сімей — киргизької та української. Дві матері передають своїм донькам досвід традицій, аж поки ті не вирішують піти в місто. «Я би хотіла бути красна, як калина, я би тоді пішла в місто, купити намисто», — співає дочка Ніни Матвієнко, Антоніна, що з дитинства виступає з мамою на сцені. В місті на дівчат чекає загибель — це зрозуміло з самого початку: «Я більше не твоя», — співає засмучена Антоніна під наглядом двох представниць Underworld — підземного світу Нью-Йорку.

Антоніна Матвієнко і Ніна Матвієнко — дочки-матері Антоніна Матвієнко і Ніна Матвієнко — дочки-матері

Киргизькі дочки-матері Кенжегул Сатибалдієвої і Айнури Качкинбек-кізі. З усього видно, що «дочка степів» збирається бути орлом. Киргизькі дочки-матері Кенжегул Сатибалдієвої і Айнури Качкинбек-кізі. З усього видно, що «дочка степів» збирається бути орлом.

Сама історія схожа на скетч, на замальовку, начебто її готували з великим поспіхом, відтак сюжет її уривається на малозрозумілому кінцю героїнь, який можна трактувати і як їхнє світле прозріння. Все змінювалося надто швидко — не встигли дівчата зі своїми матерями з’явитися на сцені, як вже вони побігли в місто, — їх зібрали, надягли національні костюми і — «вперед до вражень». Замість вражень дві забіяки — представниці маргінального світу — розправляються з дівчатами, символізуючи жорстокі закони вулиць та нелегке виживання у мегаполісі. А потім в уявній темряві людських душ мати з ліхтарем навпомацки шукає свою доньку, шукає і не знаходить.

Сторкато вдягнені співачки представляють собою «підземний» маргінальний світ Нью-Йорку Сторкато вдягнені співачки представляють собою «підземний» маргінальний світ Нью-Йорку

Ця коротка пісенна вистава більше схожа на концерт з елементами драми, або на мюзикл, який вимагає подальшого доопрацювання. Однак пісенне диво від старшої та молодшої Матвієнків та Кенжегул Сатибалдієвої і Айнури Качкинбек-кізі заповнювало білі плями сценічного дійства. Матвієнки співали печально і глибоко, зворушуючи давно приспане і майже мертве етнічне самоусвідомлення. Киргизькі мати-дочки, як справжні степові кочовики, — жорсткі в словах і ритмах. Їх рвана, жорстка мелодика і химерні шаманські жести нагадували щось дике і хиже. Якщо в української матері серце кривавило і плакало, то в киргизької — розривалося без сліз. М’якість і жорсткість зливалися в одну симфонію, яку скріплював спів американської співачки з напівбродвейськими інтонаціями, пояснюючи універсальною англійською, що тут сталося поміж матерів і дочок.

Англомовне вкраплення «Бродвею» у виставу Англомовне вкраплення «Бродвею» у виставу

Ніна Матвієнко: «Уроки матері»

Наша перша вистава з Вірляною Ткач була поставлена у 95-у році і називалася вона «Водоспад. Відблиски». А познайомилися ми значно раніше, у 91-у році, коли я з чоловіком Петром Гончарем і донькою Антоніною гастролювали в Америці, і тоді ніхто не думав, що це знайомство закінчиться такою дружбою.

Друга моя вистава „Під сонцем відбулася у 97-у році з Сергієм Проскурнею та японським танцівником Тадаші Ендо, а зараз, через 15 років, нарешті, — третя вистава, яку ми знову зробили з Вірляною.

Ніна Матвієнко Ніна Матвієнко

Вірляна їздила в Киргизію та в інші колишні республіки СРСР, де відкрила живу і болісну проблему матері і дочки. Адже, як не намагаються матері по селах утримувати дочок в традиціях, прилучати до споконвічного побуту, як не доглядають, щоб дитина залишалася чистою, незайманою, щоб вона вміла готувати, вишивати, а все одно рано чи пізно дівчата прагнуть свободи. Матері готують дітей за традиціями, але підсвідомо завжди знають, що життя пішло далі, як веретено плете свою одвічну нитку долі, — так нічого не стоїть на місці.

«Скіфське каміння» «Скіфське каміння»

Коли місто вривалося, було буквально поруч біля села, — батьки цього найбільше боялися, бо відтак діти змінювали не тільки лик, а і свій внутрішній світ, вони йшли на поталу міста. Якщо вони були особистостями, то, звісно, пам’ятали уроки матері і могли залишатися в місті людьми, але більшість дівчат гинула там. Вони чекали того моменту, коли можна піти з дому, йшли в місто за сучасною музикою, за сучасними ритмами, які їх манили. А коли вони вириваються, матерям нічого не лишається, як відправити їх у дорогу без благословення, зі слізьми на очах, з великою внутрішньою пересторогою. Адже мати завжди сподівається, що дитина повернеться.

«Скіфське каміння» «Скіфське каміння»

Українська мати проводжає дочку в небезпечну дорогу до міста Українська мати проводжає дочку в небезпечну дорогу до міста

Киргизька мати проводжає дочку в небезпечну дорогу до міста Киргизька мати проводжає дочку в небезпечну дорогу до міста

Вірляна Ткач — режисер «Скіфського каміння» Вірляна Ткач — режисер «Скіфського каміння»


Другие статьи из этого раздела
  • ГогольFest 2010: особенности

    Вот уже несколько лет подряд киевский сентябрь был тождественен, прежде всего,  — ГогольFestу — яркому, едва ли не единственному стоящему культурному событию года. Осень. Киев. Гогольфест. Искусство. Радость. — Такова была ассоциативная цепочка. Но в этом году радость была омрачена: стало ясно, что Арсенал для фестиваля закрыт
  • Темнота в умах и степное солнце

    О том, как драматург и режиссер Виталий Гавура поставил свою пьесу «Мама всегда защитит» и что из этого вышло
  • Фестиваль им. Давида Боровского в Театре Русской драмы

    В театре им. Леси Украинки с 17 сентября по 1 октября проведут фестиваль в честь известного украинского художника сцены Давида Боровского, отмечая 75 лет со дня его рождения. К сожалению, сам Боровский прожил несколько меньше — 1934–2006 г., но успел сделать очень много, на его счету около 150 спектаклей, в которых он выступил художником-постановщиком
  • Парад румунського театру: Національний театральний фестиваль в Бухаресті

    Кістяк театрального фестивалю в Бухаресті — найголовнішої театральної події року в країні — складався із набору вистав за класикою, поруч із якими виборювала собі місце молода румунська альтернатива. Окрім насиченої театральної програми, фестиваль мав також теоретичну частину, де можна було послухати лекції відомого американського режисера та теоретика театру Річарда Шехнера, відвідати презентації книжкових новинок на театральну тематику за останній рік, а також переглянути документальні фільми про Гротовського, Сару Кейн та інших театральних метрів
  • Черновые, секретные эскизы

    Андрей Жолдак показал журналистам черновые секретные эскизы своего нового спектакля «Войцек», нас якобы впустили в лабораторию мастера, где видео на больших экранах сверху не было демонтировано, и режиссер увлеченно повторял «а здесь должны быть звезды». Перед показом Жолдак всех предупредил — это первый прогон, много чего будет не так. О том, что в «Войцеке» Жолдака, собственно нет Войцека, даже как-то неприлично говорить, режиссер давно всех приучил, что это ханжество — видеть, и, не дай бог, искать в его работах еще кого-то кроме него самого.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?