ПРОВИНА «Театру у кошику»23 сентября 2008

Текст Ганни Ґудзь

Фото Андрія Божка

«ПРОВИНА» — п’єса сербського драматурга Небойші Ромкевича у перекладі Зоряни Гук

РЕЖИСЕР — Ірина Волицька

«ТЕАТР У КОШИКУ» -з 2004 року підрозділ Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса

Деталізована, до дрібниць продумана режисура не є гарантом розкриття суті і духу тексту, приклад — постановка «Провини»

Вистави Ірини Волицької, керівника та єдиного постановника «Театру у кошику» завжди приваблювали експериментами із пластикою і мімікою акторів, ритмом їхньої мови, інтонуванням. Попередні вистави режисерки не відзначалися психологізмом, і були цікаві передусім увагою до ритуалу: «Украдене щастя» за Іваном Франком, «Сон. Комедія» за Тарасом Шевченком, «Одержима» за Лесею Українкою.

Драматичний матеріал «Провини» схиляв постановника до психологічного театру, виходячи за межі експерименту. Свою гостросоціальну п’єсу популярний сучасний сербський драматург Небойші Ромкевич написав в 90-ті роки і вклав в історію сумні реалії того часу, які в Сербії були не менш складними, ніж в Україні.

Герої Лідії Данильчук і Романа Біля в танцях прагнуть забутися Герої Лідії Данильчук і Романа Біля в танцях прагнуть забутися

Двоє людей, Гоца (Лідія Данильчук) і Браца (Роман Біль), намагаються здобути прихильність десятирічного сина жінки, хлопчика, який після смерті свого батька не вимовив жодного слова. Конфлікт сюжетно розгортається у спогадах героїв, які у хвилину розпачу, втрачаючи надію повернути любов і довіру сина, згадують подробиці смерті його батька.

Хлопчик мріяв про модні кросівки, які йому не могли купити за браком коштів, він наважився на крадіжку, і його впіймали. Але всю провину взяв на себе його батько, який згодом, не витримавши приниження, повісився. В основі сюжету — психологічна отрута провини: хлопчика перед батьком, матері — перед родиною (під час трагічних подій вона була зі своїм коханцем), родини перед хлопчиком.

Так Гоца (Лідія Данильчук) прагне розвесилити сина Так Гоца (Лідія Данильчук) прагне розвесилити сина

На початку постановки веселі чоловік і жінка танцюють і співають, і трохи соромлячись, повідомляють синові про те, що «цей дядя» буде жити з ними. Цю виставу у виставі — атмосферу вдаваної радості і безтурботності — герої грають для хлопчика, який мовчить. Вони співають і танцюють, зображаючи щастя, але син не повертається до життя. Гоца думає, що в усьому винен її новий чоловік, вона робить аборт і виганяє його з дому, але це її не рятує… Втім, ідея вини є в самому тексті, її закладено у психологічних зв’язках взаємин героїв, але її немає у самій постановці. Провина, що в’їлася у стосунки, просочилася із минулого у майбутнє, отруївши життя кожного, не знайшла відображення на сцені. Ні режисер, ні актори не ризикнули зазирнути всередину персонажів і втілити їхній справжній біль. Замість складного психологічного малюнку — геометрія прямолінійних образів.

Піклуючись про контури ролей, Роман Біль створив образ позитивного чоловіка, а Лідія Данильчук зіграла лайливу жінку. Режисер і актори задовольнилися формальним відтворенням сюжету, втративши і основний сенс, і дух, і можливості драматургії п’єси.

Стосунки чоловіка і жінки тільки у рідкісні хвилини стають романтичними. Вони почалися із подружньої зради, а закінчилися абортом Стосунки чоловіка і жінки тільки у рідкісні хвилини стають романтичними. Вони почалися із подружньої зради, а закінчилися абортом

Не дивно, що і глядачі були схожі на маленького хлопчика, який не хотів йти на контакт з дорослими. Вочевидь, тому, що вони мало того прагнули, і не тим шляхом ішли. Довіра не склалася.


Другие статьи из этого раздела
  • Польский «Король Рогер» на украинской сцене

    В Киеве завершился украинский этап международной программы «I, Culture», призванной познакомить десять европейских стран с культурным достоянием современной Польши. Кульминационной точкой проекта стала концертная постановка единственной оперы Кароля Шимановского — «Король Рогер» — на сцене национальной оперы Украины.
  • Испорченный Чехов

    Прочитанная в Киеве пьеса Павла Демирского «Бриллианты — это уголь, который хорошо над собой поработал» — не самая удачная работа драматурга. Текст, который якобы является продолжением «Дяди Вани» А.П. Чехова, на самом деле — его унылая осовремененная карикатура. Сквозь уже знакомые судьбы чеховских героев проходят чисто авторские социальные клише о  «гражданском обществе», «социальной справедливости», «корзине потребителя» и т.п.
  • Фантасмагории чешского театра

    Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.
  • Золотой Лев

    Вот уже девятый раз Львов принимает гостей на своем международном фестивале «Золотой Лев». В этом году программа фестиваля включала около 30 спектаклей, привезенных преимущественно из ближнего зарубежья
  • Молоді в Молодому

    ХХ століття в театральному контексті пройшло під гаслом звільнення від «гніту драматурга», від букви і духу п’єси, — це епоха остаточного формування і становлення професії режисера. У ХХІ столітті стало зрозуміло, що яким би методом, технікою чи школою не володів режисер, цього замало без якісної драматургії. І нині в світі відбувається бум драматургії, переважно штучний, спровокований нестачею постановочних текстів і режисерським запитом на нову драму. Найбільш театральні Європа і Росія конвеєром продукують драматургічні твори, що випробовуються на сцені і одразу ж зникають, не затримуючись ніде надовго

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?