Фінська сага: сонце не зійде ніколи

В Театрі на Подолі, на малій сцені, Андрієвський узвіз 20, фіни поставили фінів. Тобто фінський режисер Йоель Лехтонен поставив фінського драматурга Крістіана Смедса. Інтимний зворушливий спектакль «Дедалі темніший будинок», тьмяний і загадковий, наводнений привидами, спогадами, почуттями вини, химерами і капризами старості. Вистава сповнена побутового трагізму піднятого до поетичного сприйняття. І хоч сюжетно Смедс заклав містичні заплутані історії старого дому, незрозумілі підміни батька на сина і навпаки, в дусі опіумного По, але крізь це все проступає палімпсестами просте цілісне життя. Життя як окремий світ, світ де вже не люди, а лише тіні розмахують руками на скелях в променях сонця, що вже зайшло

Современная драматургия в Симферополе

С 25 по 27 мая симферопольский арт-центр «Карман» и всеукраинский литературный фестиваль «Шорох» провели первый в городе фестиваль современной драматургии в режиме читок. В течение трех дней на сцене арт-центра были представлены пьесы поколения «новой драмы» в постановке местных режиссеров

Гамлет эпохи

«Гамлет» Томаса Остермайера открывал Венецианскую театральную биеннале. Он же получил главный приз фестиваля — Золотого Льва. Немецкий режиссер со своим театром «Шаубюне», худруком которого он стал в 29 лет, побывал на массе фестивалей, и в октябре этого года приехал на престижную Театральную Венецианскую биеннале со своим «Гамлетом». Самому значительному немецкому режиссеру современности, удалось то, о чем многие только мечтают,  — создать «Гамлета» своей эпохи. Это не очередная версия бессмертного текста Шекспира, это — жесткий приговор современному миру.

Наша пісня гарна, нова, починаймо її знову

У Луцьку 17–22 вересня вперше відбувся фестиваль вистав за п’єсами Лесі Українки. Він доповнив низку заходів, які проводяться в області з відзначення 140-річчя від дня народження Лесі Українки та 100-річчя з дня написання драми-феєрії «Лісова пісня». 17 театрів з 11 областей України показують 20 вистав за творами одного автора (причому 11 з них — за одною й тою ж п’єсою),  — і все це усього за 6 днів і усього на 3-х сценічних майданчиках… Навіть якщо рекорд інтенсивності і не встановлений, то прецедент все одно вражає.

Непорозуміння

Завжди приємно отримати привід звернутися до витонченої філософської літератури, наприклад, до творчості Альбера Камю ─ висока трагедійність ідей, точність образів і довершеність форми. Наче холодною ковдрою огортає самотність його героїв і його самого, екзистенційної людини, що живе в переддень своєї смерті, повсякчас тримаючи її у пам’яті. Вдвічі приємніше, коли до Камю звертаються вітчизняні режисери, в антагоністичному спротиві всетеатральному шароварному «гоп-ця-ця» в обгортках кайдашевих сімей та наталок полтавок в камерному, затишному театрі «Вільна сцена» з найхимернішим і майже найцікавішим репертуаром в усьому Києві нам пропонують Альбера Камю і його п’єсу «Непорозуміння».