«Грек Зорба»

«Грек Зорба» — премьера в театре им. И. Франко, достойная внимания не только преданного «франковца», но и ценителя хорошего театра. Несмотря на некоторую затянутость сценического повествования, созданного по роману Никоса Казанзакиса «Я, грек Зорба», это — яркая, красочная, сентиментальная история об умении жить.

Іранське ритуальне дійство тазіе

Тазіе ─ це суто перська театрально-ритуальна традиція, яка попри всі заборони та численні трансформації дійшла до наших часів. У доісламський період (до сьомого століття нашої ери) в Ірані були поширені видовища іншого типу, пов’язані із траурними церемоніями і вшануванням іранських міфологічних героїв: Сіявуша, Шервіна, Іраджа, Заріра. Коли араби захопили Персію, традиційні видовища було заборонено, оскільки cамі араби не мали театру і, мабуть, мало розуміли його суть. Натомість вони принесли іслам, і персам довелося трансформувати історію про Сіявуша у ісламську релігійну оповідь. Так, виникає тазіе, що в перекладі із арабської означає «співчуття», «жалоба». Тазіе, зазвичай, має один стандартний сюжет про загибель імама Хусейна, який залежно від регіону, де він грається, доповнюється чи видозмінюється

Одна очень хорошая Анна

Игорь Славинский — актер и режиссер Театра на Подоле,  — не первый раз снабжает родной театр кассовым спектаклем. Как режиссер он обладает одним очень важным качеством — умеет оживить, «обжить» и заставить засверкать порой довольно примитивный, а то и безнадежный драматический материал (Афанасьев, Крым, Камелотти и пр.). Его постановки не назовешь гениальными — хотя бы потому, что в основе их отнюдь не гениальное сырье,  — но они чрезвычайно милы и, несомненно, качественны.

«Олений дом» и олений ум

«Олений дом» — странное действие, вольно расположившееся на территории безвкусного аматерства. Подобный «сочинительский театр» широко представлен в Северной Европе: режиссер совместно с труппой создает текст на остросоциальную тему, а затем организовывает его в форму песенно-хореографического представления. При такой «творческой свободе» очень кстати приходится контемпорари, стиль, который обязывает танцора безукоризненно владеть своим телом, но часто прикрывает чистое профанство. Тексты для таких представлений являются зачастую чистым полетом произвольных ассоциаций и рефлексий постановщика-графомана.

«Жінка з минулого»

Одна з тих вистав київської «Вільної сцени», через яку сповнюєшся глибокою симпатією до театру. Це історія, що спершу маскується під любовну драму, а потім обертається на моторошну казочку в стилі «Кумедних ігор» Ханеке.