Київська Пектораль 2007

27 березня у Міжнародний день театру вшістнадцяте вручили премію «Київська Пектораль» — статуетки пекторальних півмісяців і п’ять тисяч гривень на лауреата. Стосовно об’єктивності цьогорічної Премії сумніватися важко: 18 діючих театральних критиків видивлялися з маси київських прем’єр 2007-го року адекватних номінантів і чітко фіксували свої враження. Те, що остаточне рішення приймали не вони, а оргкомітет у складі чотирьох осіб, на результати суттєво не вплинуло, а ось останні суперечки між експетрами та організаторами матимуть продовження в переорганізації роботи експертного комітету. До того ж фінішував цьогорічний комітет без трьох експертів: В. Заболотня, А. Липківська та Котеленець на останньому етапі голосувань участі не брали.

«Доньки-матері». Світ навпаки

Невинна й стара гра дитинства, в котру бавляться маленькі дівчатка, у виставі молодого режисера Ігоря Матієва показана в абсолютно новому світлі. Це історія про двох жінок — представниць «найдавнішої професії»,  — яких забаганка клієнта зводить у одній квартирі, де вони повинні грати ролі «доньки-матері»

ГогольFest: Украинский шоу-кейс

В этом году в рамках ГогольFestа пройдет первый украинский шоу-кейс — специально подготовленная программа лучших, по мнению организаторов, постановок прошлого сезона в Украине. Основная задача шоу-кейса — привлечь внимание зарубежных продюсеров и менеджеров к отечественной театральной продукции.

Чорнобиль по-французьки

Сергій Леонтієвич Массудов в «Театральному романі» Булгакова очевидно і просто вирішив питання написання п’єс: «Що бачиш — пиши, а чого не бачиш — писати не варто». Жіль Грануйє, французький автор і постановник опусу про Чорнобиль «Весна», який показали в Молодому театрі 18 квітня в межах Французької весни, пішов іншим шляхом. Він вирішив написати про те, що читав. Жіль Грануйє наштовхнувся в інтернеті на повідомлення про туристичні поїздки в зону відчуження. І авторська фантазія розгулялася.

«Поздно пугать» в Театре на Левом берегу Днепра

Сложно и трудно современная проза и драматургия входят в украинские национальные театры. Давно нет советского идеологического заказа или царского запрета на национальный колорит, театры безраздельно владеют творческой свободой. Так, что же им мешает ее реализовать? Почему они угрюмо встречают любую инициативу? Почему творческий поиск в них встречается с заведомо установленным безразличием? По привычке тянут они свой комедийно-водевильный репертуар, лишенный духа, времени, остроты, будто не было в нашей традиции экспериментов Леся Курбаса и поисков 90-х.