Один злотий за контркультурний театр^{05 ноября 2008}

З Польщі Вікторія Миронюк

Фестиваль залежних театрів

Познань

15–25 жовтня 2008 року

Зазвичай чуємо про незалежні театральні колективи, що мають етикетку «інді», висловлюючи у такий спосіб свою незалежність від владних структур чи фінансових потреб. Організатори цього фестивалю спробували визначити «залежність» інакше ─ від коштів, доступних сцен та запрошень на фестивалі.

Більшість таких ─ це студентські чи напівпрофесійні колективи, які не утвердилися поки що в театральному світі ─ так званий альтернативний театр. Щоб розширити коло його зацікавлених глядачів, організатори встановили символічну ціну на всі вистави ─ один злотий.

Традиція вуличного театру

Познань, місто, де мешкає понад 600 000 громадян, має сильну традицію вуличного театру, представленого: «Театром Восьмого Дня», «Театром Usta Usta Republika» і «Рorywacze ciał». Тут існує багато альтернативних колективів, що сповідують контркультурну ідеологію, втілюючи її в сюжетах вуличних і камерних вистав, і заповнюють своїми виставами культурне життя міста. У Познані поширений молодіжний театральний бунт проти норми.

Студентський театр Fuzja, наприклад, представив на фестивалі вуличний спектакль «Сafestrada», в якому критикував устрій суспільного «бджолиного рою», де кожен займає свою шпарину і виконує задану йому роль.

Вистава «Сafestrada», студтеатру Fuzja

Театр Parish Dance Theatre торкнувся проблеми суспільної ізоляції людей із фізичними вадами. У його танцювальному проекті брала участь жінка на інвалідному візку, яка танцювала в міру своїх можливостей, демонструючи волю до життя, радості і самодостатності.

Окремо було загострено проблему молодіжного дозвілля ─ безсенсового часу, згаяного на телебачення та шопінг.

Незважаючи на те, що не всі учасники були професійними танцюристами, їм вдалося втілити рухами основні ідеї постановки.

Parish Dance Theatre

Ти, як завжди… Аматорство

GappadTheatre є першим шотландсько-польським театром, який приїхав до Познані, щоб показати амбітну двомовну виставу Asyoualwaysdo про суспільний лад, у якому людина опиняється жертвою і ворогом. Режисура та гра молодих акторів відчутно відрізнялася від інших фестивальних колективів, залишивши по собі безліч запитань. Сповідуючи аскетичний театр Гротовського ─ мінімум декорацій, світла, музики, костюмів ─ GappadTheatre робив ставку на гру акторів і сенс, не маючи ні того, ні іншого.

Gappad Theatre. As you always do

Teatr Abanoia показав на фестивалі спектакль Warzywa (Овочі) ─ веселий роздум над людськими емоціями, мріями та грою, яку завжди ведуть у міжособистісних стосунках. Не вистачало у цій виставі, яка є, зрештою, студентською роботою, тихих пауз у насичених діалогах, в яких можна було зробити перерву і подумати про сенси вистави. Актори виразно позиціонували себе як аматорів, ймовірно, саме це зумовило їхню легковажність щодо професійності сказаного. Режисерська рука теж не дійшла до окремих дрібних деталей, які, вочевидь, могли би стати більш виразними і чіткими. Але незважаючи на це, глядачі лишилися задоволеними.

Gappad Theatre. As you always do

«Епопея». До сліз і крізь сльози

В останній день фестивалю потішив Варшавський театр Mamro, який розсмішив глядачів до сліз. Наше зазвичай скептичне ставлення до комедійних постановок пов’язане з їх розважальним характером та орієнтацією на смак пересічного глядача. Однак Mamro переконав, що можна сміятись до сліз і крізь сльози, і це не просто розважає, це приносить неповторне задоволення.

Їхня вистава Epopeja розповідає про абсурдну дійсність людей кіноіндустрії, їхню глибоку залежність від рішень продюсерів і політиків. Режисер, який вирішив знімати польський історичний фільм, не може його завершити через вимоги міністрів культури, забаганки політичних партій та вередливість спонсорів, врешті вирішує вчинити самогубство.

Театр Mamro, вистава Epopeja

Кожен рух вистави був продуманий до дрібниць і викликав море емоцій у глядачів. Не бракувало у виставі і спокійних монологів, що дозволили проявити глибину акторських характерів.

У цілому фестиваль залишив приємні враження: молоді актори ще не навчилися догоджати глядачам, виражаючи свої сподівання щиро, наївно по-юнацьки висловлюючи свій бунт проти правил життя. Хотілося би, щоб такі фестивалі відбувались частіше, щоб глядачів було більше, адже молоді творці потребують своєї публіки, якій можна було би поставити питання.