Містична Ірен та духи22 мая 2011

Катерина Гладка

У квітні в Центрі Леся Курбаса відбувся показ постановки Харківського національного театру „Ірен та духи за мотивами п’єси Н.Коляди „Америка Росії подарувала пароплав у режисурі О.Ковшуна

Олександр Ковшун не вперше звертається до творчості Ніколая Коляди. Дебютувавши виставою WOYZECK за однойменною п’єсою Георга Бюхнера, наступну п’єсу він обрав з доробку Н.Коляди — «Дівчина моєї мрії», з якою Театр ім. Т. Шевченка брав участь у Єкатеринбурзькому фестивалі «Коляда-plays».

Вистава «Ірен і духи» могла би стати мелодраматичною, у чомусь навіть передбачуваною, як і будь-яка історія про кохання, якщо б не образи персонажів, що існують у порубіжному стані між художньою реальністю, вигадкою і сновидінням. Працюючи з літературною основою, режисер насичував постановку неочікуваними сенсами, кіноалюзіями та метафорами.

Вистава завдячує грі Олени Приступ/Ірен, якій вдалося філігранно змалювати свою безтілесну, але сповнену фантазій героїню. Божевільна, нестримана, гаряча, мінлива, цинічна і вразлива — її шарм, задуманий Н.Колядою, межує з ідеальною вигадкою, але коріниться у тих найкращих реальних жінках, яким властивий талант бути собою. Її візаві — Роман — повна їй протилежність, наївний провінціал, не спокушений життям. Він — віддзеркалення її зрілого шарму, її досвіду, її гумору та її самотності. Ця роль чудово вдалася юному актору Євгену Моргуну, який випромінює молодість, сором’язливість, невпевненість, свіжість почуттів і душевне тепло, якого так бракувало Ірен.

У виставі присутній ще один герой — мовчазна статуя, що символізує невідворотність долі і смерть, у виконанні Артема Сердюка.

Як елемент постановки режисер ввів телевізор, в якому час від часу з’являються головні герої та звучать титри з фільму Федеріко Феліні «Джульєта і духи». Завдяки використанню відео, останній монолог Романа було позбавлено сентиментальності, герой мчить на авто, забираючи з собою образ жінки, яка назавжди лишиться частиною його чоловічої долі.

Постановка „Ірен і духи — це історія тендітних взаємин двох, їх любові, самотності, приреченості. Режисеру й акторам вдалося показати всю оманливість життя, в якому так нечітко проведено межу між реальністю і фантазією, вигадкою і правдою, між тілесним і духовним.


Другие статьи из этого раздела
  • Смысловой голод в  «Голоде Кнута Гамсуна»

    «Голод Кнута Гамсуна» создан по мотивам двух произведений писателя — «Голод» и  «По заросшим тропам». В первом — автор рассказывает, как некогда бродил полуголодный по улицам Христиании в поисках журналистского заработка, во втором — описывает свой послевоенный период жизни. Дабы оправдать тот факт, что Гамсун идейно поддерживал фашистскую Германию, его соотечественники пытались доказать ценной унизительных допросов, что старый писатель — безумен.
  • «Облом off»

    Харьковский театр «Новая сцена» показал в Киеве своего «Облом offа» по пьесе российского драматурга Михаила Угарова «Смерть Ильи Ильича». Постановка харьковчан откровенно проиграла пьесе: Николай Осипов, режиссер и основатель театра «Новая сцена», не нашел должного голоса для этого спектакля.
  • Рисовать на песке

    В пример остальным театр «ДАХ» показал в пятницу открытый смотр актерских работ под названием «Нервы» — НЕРежисерські Вистави (украинский). Концепция «Нервов» заключается в том, что это работы актеров, их свободный полет, не всегда удачный, но всегда полет. Это демонстрация того, что театр может быть и должен быть разным. Не известно, будут ли повторены эти этюдные произведения еще раз, и будет ли продолжаться открытая работа артистов «ДАХа», но именно эта сиюминутность, непосредственность, непретенциозность действия, и харизма артистов создали территорию свободы, привнеся в театральную обыденность Киева свежий ветерок. Это как рисунок на песке, который никогда не повторится.
  • В поисках руки и утраченного смысла

    «Мясорубка» с душераздирающими подробностями на сцене Молодого театра
  • Лолита, два взгляда.

    На сцене Театра Драмы и Комедии на Левом берегу Днепра представили вполне весеннюю премьеру — спектакль «Лолита» в режиссерском прочтении Андрея Билоуса. И получили вполне среднюю постановку, застрявшую между иносказательностью откровенных сцен и их прямым изображением. Не порнографическая «Лолита», и не метафора из цветочных лепестков, сахарной ваты и розового кружева, а нечто среднее, убоявшееся дерзнуть и переосмыслить классический первоисточник.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?