Любов Людей в Молодому театрі11 июня 2013

Анастасія Головненко

Фото надані адміністрацією Молодого театру

«Любов людей» — сучасна історія про кохання чоловіка та жінки в провінції.

Прем’єрна вистава в Молодому театрі молодого режисера Станіслава Жиркова «Любов людей» — це, перш за все, настрій та потужна емоція. Вистава присвячена провінційному коханню, приниженню та фатуму є характерною для режисера. Дійові особи не намагаються розірвати порочне коло, усе сильніше «накручуючи» на себе реалістичні й не дуже, обставини. Покладаючись на власне відчуття тексту, Станіслав Жирков, сам переклав українською п’єсу білоруського сучасного драматурга Дмитра Богославського, яка була відмічена на росьйському фестиваль «Нова п’єса» при Золотій масці, а також поставлена в театрі ім. Маяковського в Москві.

Спектакль присвячено відразу кільком темам: справжньому коханню на все життя, людській вірі в потойбіччя та безглуздю сучасної моралі. Герої давно живуть в кайданах власної безвідповідальності по відношенню до особистого життя та байдужості — до суспільного. Комфорт та достаток — найвищі цінності персонажів, столиця — апогей розвитку світу, брехня — засіб камуфляжу від сусідів та власної совісті, а розпуста та несмак — мірила жіночої вроди й привабливості. Соціум у виставі агресивний, проте всі інстинктивно тримаються «купкою». Натомість та красива любов, про яку мріють дівчата, фактично не можлива в таких умовах, але людина звикає до всього і навіть в таких старшних умовах народжується щось подібне до неї, викривлене, вистраждане, безнадійне.

Події розгортаються в невеликій провінційній місцині, де на усе село — єдиний магазин, єдиний дільничний, невелика церква та кілька каналів телебачення. Тут кожен про усіх все знає, і ніхто нікому не потрібен. Ніхто не бажає врятуватися від божевілля й розмежувати минуле від майбутнього, рідне від чужого, мертве від живого. Середнього віку жінка, відчайдушна Люся, ладна «не помічати» зникнення свого чоловіка заради того, аби не прокидатися в істериках та синцях. Місцевий слідчий готовий прикрити очі на устав, аби нарешті наблизитися до коханої. Молоді дівчата грають у дружбу та кохання, не розуміючи свого життя та можливостей. А тим часом життя вносить свої «правки».

вистава, жанр якої визначено авторами як «місцеві плітки», вийшла досить кінематографічною, складена з серії епізодів, які режисер за канонами телебачення уриває на найцікавіших, найбільш драматичних місцях. Серед основних персонажів вистави — телевізор (по якому, до речі, героїні дивляться серіали), який від першої репліки й до останньої сцени мерехтить сірим, уособлюючи дзеркало життя персонажів.

На авансцені дерев’яна декорація, що перетворюється на очах то на кабінет місцевого «мєнта», то на темну кімнату його старої матері, на сусідський сарай, на постіль молодих, літню кухню, «сільпо» зі складом та на весільний ресторан.

Герої Стаса Жиркова один в один схожі на пасажирів приміської електрички. Вони розмовляють жаргоном та матом. Їхні почуття різкі, а вчинки прямолінійні. Жоден з них не є прикладом роботи над власними помилками, натомість завжди дасть пораду недолугому сусіду. Персонажі «Любові» так подібні до нас, що лише кульмінаційні моменти вистави провокують підозру в нереальності того, що відбувається. Про що намагався сказати режисер — можливо, про пропускання через себе чужих людських доль, про елементарне розуміння та людську підтримку, про елементарну любов людей до людей?


Другие статьи из этого раздела
  • Пасторальний портрет театру Вєршалін

    Театр Вєршаліна розташований у старовинній будівлі початку століття. Звичайні кімнати сільського будинку культури перероблені на гримерки, щоб дістатися до сцени, потрібно пройти через низку дверей, аж поки опинишся в найбільшому приміщенні, де проходить вистава, що по-своєму колоритно. Більшість вистав П. Томашука занурені в сільську дійсність — суспільство гріха, архаїчності, яке при цьому сповнене містицизмом та святістю
  • Слишком бедные люди

    Последняя работа Парис/Яценко далека от совершенства. Артисты играют в своей манере, детально работая с текстом, расставляя интонационные акценты, и, создавая тем самым угол зрения для зрителей. Но сам материал требовал иного подхода — не правдоподобия текста, а правдоподобия жизни. Игра же актеров в  «Бедных людях» направлена на самое себя, в ней больше внимания уделено форме (ритму и фразе), нежели смыслу (идее и характерам). Нужно признать, Лариса Парис и Юрко Яценко — прекрасные, самобытные актеры и делают они хороший актерский театр, но им не хватает блеска качественной режиссуры.
  • Антигона. Последняя жертва богов

    Премьера спектакля «Взамен рожденная» в театре Дмитрия Богомазова «Вільна сцена» (по мотивам «Антигоны») задумывалась как моноспектакль для актрисы театра Катерины Качан. Однако в режиссуре Ларисы Венедиктовой постановка выросла в некий метажанр, соединивший текстовый театр с техниками современного актуального танца. В результате получилось привычное для европейских платформ (в особенности — фестивальных) представление-перформанс. Театр, который предлагает Лариса Венедиктова (и этого направления придерживается вся команда «Вільной сцены»)  — это театр с вопросом «как играем?»
  • ГогольFest’16: искусство для ленивых

    Деякі сторінки українського театрального Вавилону
  • «Місто на Ч»: театрально-документальний експеримент

    Сюжет вистави «Місто Ч.» розгортається довкола дівчини з київської Троєщини, яка, помилившись містом, замість Чернігова приїхала до Черкас — знайти хлопця, з яким познайомилася в клубі. Він казав їй  «люблю тебе, мала, всі діла», а вона, шукаючи його, закохалася в іншого, вийшла заміж за нього і лишилася в Черкасах назавжди.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?