«Доньки-матері». Світ навпаки28 апреля 2012

Текст Юлії Лучик


Постановка: «Доньки матері»

Режисер: Ігор Матієв

Прем’єра відбулася: липень 2009 року

Театр: Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського

Постановка взяла участь у І Всеукраїнському фестивалі молодої української режисури, що відкрився 25 квітня 2012 р. у Білій Церкві

«В театр всегда можно вернуться, а в жизнь — нет. Театр — это базар, и все мы в нём всего лишь товар«

Валентина — Каті, з п’єси «Доньки матері»

Невинна й стара гра дитинства, в котру бавляться маленькі дівчатка, у виставі молодого режисера Ігоря Матієва показана в абсолютно новому світлі. Це історія про двох жінок — представниць «найдавнішої професії», — яких забаганка клієнта зводить у одній квартирі, де вони повинні грати ролі „доньки-матері «.

Режисер назвав свою виставу дорослою комедією, але комедійною в ній є лише гра актрис, які замість життя показали доволі посередню інсценізацію детективної історії. Ні одна з артисток не відчула справжню трагедію свого персонажа. І розповідь про їхні персональні драми не зачепила за «живе». Тому слова героїнь: «Разрулим… нас же двое», варто сприймати з точністю до навпаки.

Ганна Кузьмінова, виконуючи роль «доньки», була награною, фальшивила. Її героїня Катя вийшла занадто розпусною навіть для ролі «нічного метелика». Роль «матері» дісталася Світлані Лановенко. Її героїня Валентина — зріла жінка, яка має доньку і досвід невдалого шлюбу. Актрисі вдалося загалом передати образ свого персонажа, однак іноді вона відверто перегравала. Кумедності додавало те, що вона часто плутала імена своєї справжньої дочки і нової «знайомої». Правда, потік афоризмів, що раз у раз лунав із її уст, так-сяк виправляв ситуацію.

Але по-справжньому постановку врятувало її оригінальне просторове вирішення: дія відбувалася у глядацькому залі, а глядачі розташувалися на сцені. За білою ширмою можна було побачити силуети героїв, які, то одягаються, то роздягаються, то вбивають свого «клієнта». Після останньої сцени вистава остаточно набула фарсових рис дешевої голлівудської історії…

Музична палітра спектаклю цілком вмістилася в застільний репертуар Сердючки, а закінчилася постановка оптимістичною «Все буде добре» Океану Ельзи. І справді, хочеться вірити, що у героїнь спектаклю все буде добре, чого не скажеш про саму виставу, де світ перевернувся: засудження стало співчуттям, смерть — життям, а жалюгідне виживання — новою історією, текст якої мають написати самі персонажі. Якою ж буде ця історія — вирішувати глядачу. Відомо тільки одне — винести вирок людині може кожен, а дослухати її історію до кінця — одиниці. Вистава вчить останньому, однак її глибока мораль захована під сімома замками авторської посередності, акторської закритості й режисерської невизначеності. Вона, як каже героїня Світлани Лановенко, «одинока, как потерянная мысль» …


Другие статьи из этого раздела
  • Сергій Жадан в Івана Франка

    Книга «Гімн демократичної молодці» складається з шести історій, що відсилають читача до початку 90-х років: розпад СРСР, становлення першого бізнесу, гігантські афери й дрібні махінації на тлі виживання. Сергій Жадан розгорнув дію роману в місті своєї юності — в Харкові. За основу п’єси письменник взяв сюжет новели «Власник найкращого клубу для геїв» — це історія трьох компаньйонів, які, «аби заповнити вільну нішу в бізнесі», раптом надумали відкривати гей-клуб у Харкові.
  • «Мать». Премьера по Станиславу Виткевичу

    О молодой режиссуре, вечных ценностях и театре абсурда
  • Теплое финское хулиганство

    Сам по себе жанр «католический мюзикл» настораживает: либо стеб, либо «зря мы сюда пришли», но поскольку Кристиан Смедс и группа «Братья Хоукка» ─ известные хулиганы, то, оказалось, ни первое, ни второе. «Птички. Детки и Цветочки» ─ своеобразный акт музыкального общения со зрителем на тему самого ценного и очевидного ─ любви, социальной свободы, веры ─ в форме непосредственного и озорного рассказа об итальянском бунтовщике и святом Франциске Ассизском
  • Озорной бенефис

    Спектакль «Одинокая леди» по пьесе современного автора Игоря Афанасьева ─ это бенефис замечательной актрисы театра на Левом берегу Днепра Ксении Николаевой. Вопреки ожиданиям (зачастую юбилейные постановки ─ просто милые театральные безделицы) это гармоничная и сложная постановка, самоироничная, философская и озорная, с тонко вплетенными в канву повествования автобиографическими аллюзиями.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?