Київська Пектораль 2007

27 березня у Міжнародний день театру вшістнадцяте вручили премію «Київська Пектораль» — статуетки пекторальних півмісяців і п’ять тисяч гривень на лауреата. Стосовно об’єктивності цьогорічної Премії сумніватися важко: 18 діючих театральних критиків видивлялися з маси київських прем’єр 2007-го року адекватних номінантів і чітко фіксували свої враження. Те, що остаточне рішення приймали не вони, а оргкомітет у складі чотирьох осіб, на результати суттєво не вплинуло, а ось останні суперечки між експетрами та організаторами матимуть продовження в переорганізації роботи експертного комітету. До того ж фінішував цьогорічний комітет без трьох експертів: В. Заболотня, А. Липківська та Котеленець на останньому етапі голосувань участі не брали.

Наша пісня гарна, нова, починаймо її знову

У Луцьку 17–22 вересня вперше відбувся фестиваль вистав за п’єсами Лесі Українки. Він доповнив низку заходів, які проводяться в області з відзначення 140-річчя від дня народження Лесі Українки та 100-річчя з дня написання драми-феєрії «Лісова пісня». 17 театрів з 11 областей України показують 20 вистав за творами одного автора (причому 11 з них — за одною й тою ж п’єсою),  — і все це усього за 6 днів і усього на 3-х сценічних майданчиках… Навіть якщо рекорд інтенсивності і не встановлений, то прецедент все одно вражає.

Корейцы. Войцек. Стулья

«Садори» — корейская труппа, экспериментирующая в жанре физического театра… Надо сказать, что это и выглядит, как чистый эксперимент: «Войцек» поставлен в духе скупого на экстравагантные па балета со стульями с вкраплениями разговорного театра и с титрами сюжетных выжимок, которые и обозначают происходящее на сцене. Физического театра здесь нет. На протяжении всей полуторачасовой постановки не оставляет ощущение, что спекталкь имеет поразительное сходство с японскими мультиками. Сказывается близость культур и попытка расширить выразительный спектр актерских техник. Актеры-танцоры временами визжат и корчат гримасы, что зачастую выглядит попросту наивно, равно как и заданный структурой пьесы кинематографический монтаж — отдает схематизмом и простоватостью.

Театральный марафон медиавойн

Имя голландского режиссера Иво ван Хове прозвучало на постсоветском театральном пространстве лишь после того, как в 2008 году его спектакль «Римские трагедии» по Вильяму Шекспиру был представлен на Авиньонском фестивале

Невыдающийся спектакль по выдающемуся роману

Сказать, что поляки недопоняли Достоевского,  — ничего не сказать. «Братья Карамазовы» — вершина не только писателя, но и мыслителя Достоевского, это самое зрелое и кульминационное единение его художественных возможностей, философских идей, христианских сомнений, личного покаяния и обретения Бога в слове. В этом произведении художественное и нравственное, общечеловеческое и сугубо личное так тесно связано, что и читать его стоит сразу во многих интерпретационных плоскостях. Нет более сложного для театра произведения, и по объему, и по характеру