«Доньки-матері». Світ навпаки28 апреля 2012

Текст Юлії Лучик


Постановка: «Доньки матері»

Режисер: Ігор Матієв

Прем’єра відбулася: липень 2009 року

Театр: Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського

Постановка взяла участь у І Всеукраїнському фестивалі молодої української режисури, що відкрився 25 квітня 2012 р. у Білій Церкві

«В театр всегда можно вернуться, а в жизнь — нет. Театр — это базар, и все мы в нём всего лишь товар«

Валентина — Каті, з п’єси «Доньки матері»

Невинна й стара гра дитинства, в котру бавляться маленькі дівчатка, у виставі молодого режисера Ігоря Матієва показана в абсолютно новому світлі. Це історія про двох жінок — представниць «найдавнішої професії», — яких забаганка клієнта зводить у одній квартирі, де вони повинні грати ролі „доньки-матері «.

Режисер назвав свою виставу дорослою комедією, але комедійною в ній є лише гра актрис, які замість життя показали доволі посередню інсценізацію детективної історії. Ні одна з артисток не відчула справжню трагедію свого персонажа. І розповідь про їхні персональні драми не зачепила за «живе». Тому слова героїнь: «Разрулим… нас же двое», варто сприймати з точністю до навпаки.

Ганна Кузьмінова, виконуючи роль «доньки», була награною, фальшивила. Її героїня Катя вийшла занадто розпусною навіть для ролі «нічного метелика». Роль «матері» дісталася Світлані Лановенко. Її героїня Валентина — зріла жінка, яка має доньку і досвід невдалого шлюбу. Актрисі вдалося загалом передати образ свого персонажа, однак іноді вона відверто перегравала. Кумедності додавало те, що вона часто плутала імена своєї справжньої дочки і нової «знайомої». Правда, потік афоризмів, що раз у раз лунав із її уст, так-сяк виправляв ситуацію.

Але по-справжньому постановку врятувало її оригінальне просторове вирішення: дія відбувалася у глядацькому залі, а глядачі розташувалися на сцені. За білою ширмою можна було побачити силуети героїв, які, то одягаються, то роздягаються, то вбивають свого «клієнта». Після останньої сцени вистава остаточно набула фарсових рис дешевої голлівудської історії…

Музична палітра спектаклю цілком вмістилася в застільний репертуар Сердючки, а закінчилася постановка оптимістичною «Все буде добре» Океану Ельзи. І справді, хочеться вірити, що у героїнь спектаклю все буде добре, чого не скажеш про саму виставу, де світ перевернувся: засудження стало співчуттям, смерть — життям, а жалюгідне виживання — новою історією, текст якої мають написати самі персонажі. Якою ж буде ця історія — вирішувати глядачу. Відомо тільки одне — винести вирок людині може кожен, а дослухати її історію до кінця — одиниці. Вистава вчить останньому, однак її глибока мораль захована під сімома замками авторської посередності, акторської закритості й режисерської невизначеності. Вона, як каже героїня Світлани Лановенко, «одинока, как потерянная мысль» …


Другие статьи из этого раздела
  • Прерванный эксгибиционизм

    Театральный критик Сергей Васильев и актриса Татьяна Круликовская создали своеобразный спектакль по отрывку романа «Невиновные» австрийского писателя и философа Германа Броха. «Святая похоть служанки Церлины» театра «Сузір’я» — это монолог-самообличение (литературная редакция и адаптация — Сергей Васильев), в котором святая грешница Церлина предстает грубой, простой, неприятной, а вместе с тем, забавной и обаятельной особой.
  • Прочный хребет «Бесхребетности»

    Воспитанницы Эдуарда Митницкого — Анастасия Осмоловская и Тамара Антропова — впервые заявили о себе как о начинающих режиссерах год назад постановкой «Поздно пугать». В этом году Анастасия Осмаловская выступила как самостоятельный режиссер. Она взялась повторить «Бесхребетность» несмотря на то, что постановка Влада Троицкого в театре «ДАХ» была (и есть) довольно сильной
  • Сотый Макбет

    Мириады событий в нашей жизни в близи кажутся такими хаотичными, такими случайными, со временем они выстраиваются в причудливые, но правильные узоры. Узоры, не имеющие ничего лишнего, ничего случайного. 26 июня в «Мистецькому Арсеналі», на улице Январского восстания, прошел сотый показ «Макбета» в постановке Влада Троицкого и театра «ДАХ»
  • Один злотий за контркультурний театр

    Більшість «залежних театрыв» ─ це студентські чи напівпрофесійні колективи, які не утвердилися поки що в театральному світі ─ так званий альтернативний театр. Щоб розширити коло його зацікавлених глядачів, організатори Фестивалю залежних театрів у Познані встановили символічну ціну на всі вистави ─ один злотий.
  • Доктор Франкенштейн

    Джонни Ли Миллер и Бенедикт Камбербэтч в известной британской постановке

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?