When you walk through a storm

Текст: Анастасія Головненко, Марія Костюк

Фото: Андріана Стахів, Мистецька лабораторія «Драбина»

Драматург: Павел Демірський

Режисер: Моніка Стженпка

Вистава «Про добро» (O Dobru) польського драматичного театру імені Єжи Шанявського (м. Вальбжик), була презентована українському глядачеві в рамках IV фестивалю «Драма.UА».

«Виходьте на вулиці і робіть свій власний Уоттергейт!»

Цікавими є химерні декорації. Практично посеред сцени знайшов притулок великий картонний скелет динозавра, зліва в кутку трава чи мох, на мізансцені — лікарняне ліжко. Специфічний вибір декорацій наштовхує на доісторичну чи скоріше понад-історичну важливість окремо накиданих ескізів реально існуючих в історії подій і людей; символ вимерлих видів натякає на експлуатацію індустріалізацією живої природи, панування технократичного, інструментального мислення; а лікарняне ліжко з мертвотно блідим обличчям журналіста хворого на рак-віднімає надію на лікарняне зцілення та ефективність колективної терапії.

Режисер Моніка Стженпка спрощує сприйняття експресивної вистави, розміщуючи глядачів паралельно до акторів — просто на подушках у декілька рядів просто перед сценою, власне вже на ній. Налагоджуючи певну атмосферу, явно кокетуючи із глядачем перед початком вистави актори збираються біля дверей до театральної зали — аби обійняти кожного, хто до неї заходить.

Розбиваючи виставу на дві частини-дії у різних локаціях (зала театру та подвір’я) режисер посилює «ефект присутності» та доводить інтеракивність вистави до логічного максимуму. Особливо поєднує режисер підкреслення сенсорності у виставі та реалістичності сюжету. Герої, які перебувають у міражній дійсності постійно переміщуються між сном та алюзіями на історичні події. Соціальні схеми намагаються заплутати глядача, поступово виокремлюючи із контексту таких персоналій як співачка Еммі Вайнхаус, журналістів Вудварда і Бернштайна (феномен слідчої журналістики Вудштайн) та інших.

використання авангардних, а не класичних форм конструювання театральної дійсності, більш звичних українському глядачу ускладнює сприйняття сюжету. Класична імітація реальності, де легко можна сформулювати основний смисл перипетії з логічно структурованими сенсами діалогів багато в чому поступається новій театральній мові. Польська вистава «Про добро» легко та неупереджено нею користується, розширюючи звичні грані театральної рецепції.

вистава натякає на психічні хвороби людини, постулює основні соціальні проблеми сучасності, користуючись неясним, яскраво розмитим ефектом логічних мовних конструкцій, різкої та водночас непомітної зміни образів дійових осіб.

Окреслюючи окреме, вистава тяжіє до непомітного виведення універсального, розглядає історичні події як проблеми, а не факти. Тому, глибина вистави — не в конкретиці, а навпаки. Проблему не лише виголошено, проблему проаналізовано, окрім того, відбулися певні спроби до її вирішення. Митці не вичерпуються польським контекстом, виходячи у деякому сенсі на світовий рівень. Поєднуючи історичні події, які не мають спільного дискурсу, режисер проводить між ними аналогії у самій виставі. Динаміка вистави дозволяє обдумування і вирішення соціальних проблем не спокійно-раціоналістичним та аналітично-науковим мисленням, а експресивно переживаючи кожен з таких моментів.

Основною проблемою соціально-політичного устрою, навіть хворобою сучасності, що спричиняє повторення і повторення фрейму смерті окремої людини внаслідок взаємодії з соціальною системою режисером визначаєься капіталізм. Він спричиняє непрозорість політичної системи, що змушує «існувати слідчу журналістику» як жанр; нівелює чистоту поетичного дару митця, що відчуває себе торговцем, а не поетом; симулює ефект вирішення психологічних проблем шляхом лікарняної терапії. «Їжа уповільнює мозок. Бульйон — це витяг із трупа», — не стримується журналіст, який вже котрий раз змушений відмовлятися від дбайливо приготованого суп. «Не можна розпалити вогонь камінцями, так само як не можна вилікувати людину розповідями, а рак для мене щоб пам’ятати це», — аналізує він ефективність психологічної терапії у лікарнях.

Драма про людей і «для людей, які емоційно не дають собі ради у новій дійсності після перетворення». Лейтмотивом звучить періодично репліка, що належить «одному зі Східноєвропейських письменників»: «Чи може одна смерть дівчинки врятувати цілий світ?». Ближче до розв’язки лунає варіант відповіді на риторичне питання: «Йдеться скоріше про те, що цілий світ може врятувати одну дівчинку».

Не можна не співставити виставу з українським сьогоденням, що завдяки включеності у вищі процеси соціально-політичних коливань Європи, є практичним втіленням і підтвердженням емоційної теорії зцілення хвороб суспільства самим суспільством. Польська вистава «Про добро» побачила Україну саме в момент зародження студентського руху за євроінтеграцію, що розпочався в листопаді 2013 р.