Єжи Ґротовський: з глибин^{08 октября 2012}

Ліза Олійник

«Театр повинен врешті осягнути власні межі. Оскільки він не може перевершити кіно багатством, нехай вибере бідність; оскільки йому бракує розмаху й обсягу телебачення, хай стане аскетичним, а оскільки механіка, яку він має, позбавлена будь-якої привабливості, нехай зовсім відмовиться від механізмів».
Єжи Ґротовський

Ґротовський мріяв про актора, здатного подолати роздвоєність тіла й духу і грати всім своїм єством, досягаючи спонтанності, повноти й цілісності. Останні тридцять років життя режисер, відійшовши від публічної театральної роботи, досліджував прадавні ритуали, провадив тілесні й духовні практики самопізнання.

Єжи Ґротовський народився 11 серпня 1933 у воєводському містечку Ряшові. Його мати — Емілія Ґротовська — вчителювала. Батько, Мар’ян Ґротовський, під час першої світової війни вивчав мистецтво в Глазго, під час другої світової — перебував у Польських Збройних Силах на Заході. По закінченні війни він лишився в еміграції, спершу в Англії, а згодом — у Південній Америці.

Більшу частину дитинства Єжи провів із батьками і братом в Перемишлі. У 1951 році закінчив ліцей у Кракові. Від матері, яку Єжи називав своїм «першим гуру», Ґротовський переймає любов до східної філософії. По закінченні школи він вагався з вибором професії: його цікавила орієнталістика й психіатрія, однак перемогло бажання стати актором. У 1951 році він вступає до Вищої акторської школі в Кракові, на той момент — найкращий театральний заклад Польщі.

Вчиться Ґротовський посередньо, проте «на відмінно» захищає дипломну роботу «Яким чином театр може долучитися до побудови соціалізму в Польщі». У той час молодий Ґротовський — ангажований лівак, член Польської об’єднаної робітничої партії, Спілки соціалістичної молоді і затятий антисталініст. У 1957-му році він бере активну участь у заснуванні осередку академічно ангажованих лівих (POLA). Активісти POLA швидко обридли радянській владі, відтак Ґротовського неодноразово примушували звітувати перед партійною верхівкою. Йти на компроміс було не в його принципах, тож він полишає активну політичну діяльність.

Після отримання диплома актора в 1955 році Ґротовський їде вчитися режисури в Москву, вступає в ГІТІС. Там він активно опановує театральну систему свого кумира Костянтина Станіславського, а також знайомиться з методикою Всеволода Мейєрхольда й Євгенія Вахтангова. Єжи тамує спрагу цікавості Сходом, відвідуючи Байрам-Алі в Туркменії, Самарканд, Ташкент. По поверненні з Росії він продовжує вчитися в театральній школі, але тепер вже на режисерському факультеті. Режисерським дебютом Ґротовського стала постановка «Убю король» за п’єсою скандального французького драматурга Альфреда Жаррі.

«Ґротовський скидався на дивака. Мав вигляд польського інтелігента, ідеаліста, утопіста. Трохи непевно почувався у власному тілі. Хотів все переробити, реформувати театр, гру актора, театральну школу, суспільство загалом (…) У Ґротовського не було годин праці й відпочинку. Жив бідно й умів жити бідно».

Людвіг Флашен, есеїст, театральний критик

Одразу після закінчення навчання Ґротовський пристає на пропозицію очолити невеличкий камерний театр у маленькому місті Ополе, відмовляючись від кар’єрних перспектив у Кракові. Театр в м. Ополе налічував всього 116 місць і, відповідно, мав назву «13 рядів». Разом із критиком Людвігом Флашеном Єжи планував перетворити його на вільний майданчик творчих експериментів, і почав ангажувати до роботи молодих, малодосвідчених акторів.

У 1960 році Ґротовський ставить «Каїна» Джорджа Байрона. У цій виставі він вперше залучає глядачів до співучасті в дії, розміщуючи їх у єдиному просторі постановки разом із акторами. Біблійні сцени у спектаклі пародіюються, філософська дискусія переростає в тенісну гру, де актори іронічно кепкують. І, продовжуючи створювати викривальний театр, у «Містерії Буфф» за Владіміром Маяковським Ґротовський саркастично загострює абсурдну логіку радянської системи, оголюючи закостенілість бюрократії.

Найпопулярнішою виставою „13 рядів була «Шакунтала» Калідаси, адже зачіпала тоді ще цнотливу тему сексуальності. Текст Калідаси режисер змішав із текстами Камасутри. Недивно, що влада звинувачувала Ґротовського в порнографії. Але насправді то була якісна еротика.

У спектаклі «Кордіан» за Юліушем Словацьким Ґротовський перетворив акторів і глядачів на пацієнтів психіатричної лікарні. Уся сцена була заставлена лікарняними ліжками, на яких сиділи глядачі, поміж якими грали актори. Чорт, зображений лікарем-психіатром, оповідає глядачам життя свого пацієнта Кордіана — його роздуми, спогади, сни. Час від часу лікар цікавиться станом здоров’я котрогось із глядачів. Під час роботи над цією виставою до Ґротовського на практику приїжджає режисер експериментального театру Евдженіо Барба, який став згодом близьким приятелем Єжи Ґротовського, а пізніше — послом театру Ґротовського на Заході.

«Акрополіс» за Станіславом Виспянським став переходом Ґротовського до так званого «убогого театру» (teatr ubogi). Дія вистави відбувається у в’язниці, актори — ув’язнені, які обговорюють маргіналізовану для поляків тему Голокосту. Після цієї постановки для театру стають звичними тренінги акторського вишколу. Однині Зиґмунд Молік відповідає за тренінг голосу, а Рена Мірецька — за пластику й рух. Режисер вимагає від акторів не лише підготовки до вистави, але, передусім, — самопізнання. Актриса театру Єва Любовецька згадувала, що «Єжи Ґротовський був магом. Він справляв невимовний уплив на акторів, знав точно те, чого хотів досягти. Ґротовський належав до режисерів-диктаторів. Актори ставали пластиліном у його руках».

Театр «13 рядів» неодноразово звинувачували в елітарності й зарозумілості. У липні 1963 року на ідеологічному пленумі ЦК тодішній міністр культури Польщі, Тадеуш Галінський, жорстко розкритикував діяльність Ґротовського. Було вирішено вдвічі скоротити субсидії на підтримку театру. Через брак фінансування режисер вирішив переїхати до Вроцлава, де театр одразу взяв під опіку мер міста — Болеслав Івашкевич.

Саме на вроцлавській сцені Єжи Ґротовський інсценізував «Стійкого принца» Кальдерона-Словацького. Ричард Чеслак, один із найулюбленіших його акторів, намагається виповнити в цій виставі задум режисера ‒ цілковито розкритися, пожертвувати собою. Ця постановка стала початком міжнародного визнання Ґротовського. У 1965 і 1966 рр. „Театр-Лабораторіум «(інша назва театру „13 рядів») багато гастролює: Італія, Швеція, Данія, Норвегія, Бельгія, Югославія. 21–25 червня 1966 року театр бере участь у паризькому сезоні „Театру націй, згодом — у фестивалі в Голландії, у Royal Shakespeare Company в Лондоні Ґротовський два тижні працює на запрошення Пітера Брука. У листопаді 1967 року разом із Чеслаком вони читають лекції в Нью-Йоркському університеті.

«Ґротовський, якого я знаю понад двадцять років — людина глибинно проста, і веде він глибинно чисті пошуки».

Режисер Пітер Брук

Apocalypsis cum figuris — це була остання вистава Ґротовського в Польщі. Змішуючи біблійні тексти й «Великого інквізитора» Ф.Достоєвського, Єжи ставить питання, що могло би знаменувати повернення Ісуса Христа сьогодні. «Якщо існує Бог, то він може замість нас вести духовне життя, а якщо Бога немає?» — риторично запитує Ґротовський. Офіційний католицький костел вустами кардинала Стефана Вишинського різко розкритикував виставу: «Друкують потворні речі, потім ставлять їх у театрах, а поляки, хоча й називають ці вистави справжнім свинством, ходять на них, платять гроші, сидять і плюються».

Після цієї вистави Ґротовський впав у депресію і поїхав до Індії, звідки повернувся майже непізнаваним. Однак у 1969–1978 рр. він із новими силами поринає в роботу: починається період т.зв. театру участі або паратеатру. Єжи працює з невеличкою групою молодих людей. Під його керівництвом вони поблизу Вроцлава практикувала різноманітні театральні техніки самопізнання. У 1975 році паратеатральні дослідження трансформуються в дослідження «театру джерел». «Театр джерел» охоплював досвід транскультурних експериментів. Із цим театром пов’язані подорожі-дослідження режисера прадавніх ритуалів. На Гаїті Ґротовський познайомився із обрядами вуду, в Індії — традиціями баулів. Він спостерігав за племенами йоруба в Нігерії, а Мексиці вивчав плем’я гуїчолів.

11 серпня 1982 року Ґротовський завершив останній етап роботи над проектом «Театру джерел», і наступного дня, під час введення в Польщі військового стану, попросив політичного притулку в США. У 1983 — 1984 рр. Ґротовський — професор Каліфорнійського університету в Ірвіні, де реалізує програму Об’єктивна Драма. Він хоче пізнати старовинну форму мистецтва, де ритуал і художня творчість зливаються в одне ціле: «Сподіваємося, що ми знову відкриємо дуже старі форми мистецтва, мистецтва як шляху пізнання. У нас немає намірів відривати будь-які нові способи маніпуляції людською свідомістю. Це було б зведенням чогось дуже високого до дуже низького».

Об’єктивна Драма була поділена на три типи робочих майстерень: 1) закрита (для студентів театрального факультету університету й зацікавлених митців); 2) розширена студентська майстерня; 3) «публічна майстерня» (сюди залучали антропологів, соціологів, істориків релігії, фізіологів). Об’єктивна Драма в Каліфорнії була своєрідним перехідним періодом до завершального етапу пошуків Єжи Ґротовського — Ритуальної фази.

У кінці 80-х років Ґротовський усамітнюється у невеличкому італійському селі за кілька кілометрів від міста Понтедери. Там народжується концепція Work Center of Jerzy Grotowski (Центр Єжи Ґротовського). Закритий для широкої громадськості, Центр був осередком пізнання й дослідження ритуальних мистецтв. Ритуал — це дія або акція, яка щодень вдосконалюється й видозмінюється. За словами Ґротовського, «вироджений ритуал є виставою. Перформер є людиною дії, а не людиною, яка грає іншу. Він є танцівником, священиком, воїном». Ґротовський називав себе вчителем Перформера. У перші роки діяльності Центру майже 200 професіоналів з різних країн світу стажувалися в Ґротовського. У роботу учасників семінару він майже не втручався, контактуючи із лідерами груп. Взимку 1997-го Ґротовського призначили професором у Collиge de France, де спеціально для нього створили кафедру театральної антропології, проте через погіршення стану здоров’я він відмовився від викладання. Єжи Ґротовський помер 14 січня 1999 року у 66 років.