Турне харківського Елвіса містами України27 июня 2012

Ярослава Тимощук

28 травня в Києво-Могилянському театральному центрі «Пасіка» було показано спектакль «Червоний Елвіс» Харківського театрального колективу «Арабески». Цю ж виставу у рамках турне театральної студії містами України та Польщі продемонстрували 30 травня у Луцьку.

Постановка «Червоний Елвіс» — зразок авангардного театрального мистецтва, що декларує експериментальність, шокує незвиклого до ненормативної лексики обивателя і використовує максимум засобів комунікації із глядачем.

Історія виникнення самої п’єси така: молода сімейна пара — Валентин Панюта й Тетяна Міхіна, — чекаючи на дитину, документували процес вагітності, на основі цього матеріалу у співпраці із письменником Сергієм Жаданом і було створено «Червоного Елвіса». Текст складається із шести новел (на сцені — дій): «Як схуднути без дієти», «Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку», «Як зберегти родинний затишок», «Як відмовити рекламному агенту», «Як харчуватися в супермаркетах», «Як убити всіх». Ці питання — фундаментальні для самотньої вагітної домогосподарки — центрального образу вистави.

Майбутня матір Елвіса опиняється віч-на-віч із породженнями системи: працівниками муніципальної служби, які мають виплатити вагітній домогосподарці соціальну допомогу; рекламними агентами; голосами, які зомбують обіцянками схуднути без дієт. Усі вони одержимі однією метою — вплинути на свідомість вразливої жінки та створити ілюзію вибору. Вона ж бореться із споживацьким суспільством за свободу своєї ще не народженої дитини. І покладає надії на Елвіса, який, на її думку, мусить кинути виклик системі. Метафоричний текст п’єси насичений виразною символікою і просякнутий гумором та іронією.

Головний символ вистави — пересувна конструкція насиченого червоного кольору із отворами, які заповнені циліндрами. По ходу дії вони стають, то вогнегасниками (рекламний агент наполегливо переконує домогосподарку придбати його, дарма, що у неї стоїть такий самий у кутку), то засобами пересування акторів. У процесі вистави декорація перетворюється також на стіну: актори відштовхуються від неї у протилежні боки, що символізує взаємне нерозуміння.

Утілений в образі дитини, що має народитися, Елвіс присутній протягом усієї постановки. Він з’являється спалахом прожектора на животі своєї мами, яка розгублено чекає на його появу. Мотив чекання і боротьби за свободу дитини — основний в образі Самотньої Вагітної Домогосподарки. Їй потрібно отримати соціальну допомогу, яку відмовляються виплачувати, їй необхідно позбутися рекламних агентів, які нахабно вдираються на її приватний простір.

У кульмінаційному відеокадрі Елвіс заявляє про своє народження гучним криком. Дитячий плач звучить відповіддю на питання, як заперечити існування абсурдного світу. За словами Сергія Жадана, Елвіс Преслі — одна із визначальних постатей шоу-бізнесу та одне із найвпізнаваніших облич сучасної цивілізації, значення якого важко переоцінити для капіталістичної системи цінностей. На противагу йому повинен з’явитися альтернативний Червоний Елвіс.

Постановка «Червоний Елвіс» — проекція на концентровану рекламну дійсність у гротескних вимірах. Утім, ані автор тексту, ані режисер не претендують на абсолютизм чи моралізаторство.


Другие статьи из этого раздела
  • Непорозуміння

    Завжди приємно отримати привід звернутися до витонченої філософської літератури, наприклад, до творчості Альбера Камю ─ висока трагедійність ідей, точність образів і довершеність форми. Наче холодною ковдрою огортає самотність його героїв і його самого, екзистенційної людини, що живе в переддень своєї смерті, повсякчас тримаючи її у пам’яті. Вдвічі приємніше, коли до Камю звертаються вітчизняні режисери, в антагоністичному спротиві всетеатральному шароварному «гоп-ця-ця» в обгортках кайдашевих сімей та наталок полтавок в камерному, затишному театрі «Вільна сцена» з найхимернішим і майже найцікавішим репертуаром в усьому Києві нам пропонують Альбера Камю і його п’єсу «Непорозуміння».
  • Гамлет эпохи

    «Гамлет» Томаса Остермайера открывал Венецианскую театральную биеннале. Он же получил главный приз фестиваля — Золотого Льва. Немецкий режиссер со своим театром «Шаубюне», худруком которого он стал в 29 лет, побывал на массе фестивалей, и в октябре этого года приехал на престижную Театральную Венецианскую биеннале со своим «Гамлетом». Самому значительному немецкому режиссеру современности, удалось то, о чем многие только мечтают,  — создать «Гамлета» своей эпохи. Это не очередная версия бессмертного текста Шекспира, это — жесткий приговор современному миру.
  • Особам до 18 вхід заборонено. Альтернативний польський театр SUKA OFF

    Театр Suka OFF є скандальною польською групою, їх творчість балансує на межі «звичайного вибрику молодих перформерів, які „роблять собі ім’я“ і „бажанні щось донести за допомогою брутальної девіантної естетики“. Цей театр не має стаціонарного майданчика, знаходиться в площині авангарду і виходить за межі мистецтва, стимулюючи його подальший розвиток.
  • Печальная сказка для богатых. Или печальная сказка о богатых…

    Одного из самых популярных режиссеров Европы, художественного руководителя берлинского театра «Шаубюне», казалось невозможным зазвать ставить в Москву. Во всех интервью Остермайер отвечал, что русского не знает, а ставить в таком случае не считает возможным. Вместо этого он привозил в Россию свои лучшие спектакли: «Нору» Ибсена, «Женитьбу Марии Браун» и нашумевшего в Европе «Гамлета».
  • «Римини Протокол». Театр новых форм

    «Римини Протокол» — это театральная группа, созданная в 2000-ом году тремя артистами-экспериментаторами: Хельгардом Хаугом, Даниэлем Ветцелем и Штефаном Каэги. Они известны в Европе своими нестандартными и, на первый взгляд, не театральными постановками. К примеру, одна из их робот заключается в том, что зритель заходит в телефонную кабину и связывается с оператором из Дели. На биеннале в Венеции «Римини Протокол» показали свою новую работу — документальный спектакль об эмигрантах из Казахстана, а также специально для фестиваля в короткий срок создали театральный квест с айподами «Видео-прогулка по Венеции».

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?