Третій відкритий фестиваль театрів для дітей та юнацтва в Макіївці07 октября 2011

Анна Липківська

З 25 вересня по 2 жовтня у Макіївці на базі та з ініціативи Донецького обласного російського театру юного глядача пройшов Третій відкритий фестиваль театрів для дітей та юнацтва. Переважна більшість державних театрів України цього профілю (за винятком Київського ТЮГу) були представлені у фестивальній програмі: колективи з Харкова, Львова, Одеси, Запоріжжя, Сум, Севастополя та господарі майданчику показали по одній конкурсній (денній) та одній позаконкурсній (вечірній) виставі.

За підсумками роботи міжнародного журі найбільшу кількість нагород отримав Перший український театр для дітей та юнацтва (м. Львів). Спектакль «Оскар» за Е.-Ем. Шміттом був відзначений у номінаціях «За кращу виставу», «За кращу режисерську роботу» (О. Кравчук), «За кращу жіночу роль» (О. Крилова та Л. Шкап’як у ролі Мадам Розі), а також спеціальним дипломом журі — за аудіовізуальне вирішення (простір та костюми — Д. Зав’ялової, світло і проекція — В. Стецьковича).

За кращу сценографію нагороджено виставу «Шукай вітру в полі» Сумського обласного театру для дітей та юнацтва (художник Ю. Береза), за краще музичне оформлення — «Принца та жебрака» господарів (С. Божко), за кращу чоловічу роль — Ю. Кулинича із Запоріжжя (Джек — Бойовий Коник, «Тринадцята зірка»), за кращу жіночу роль другого плану — І. Охотниченко з Одеси (Мишільда, «Принцеса Пірліпатт»), за кращу чоловічу роль другого плану — М. Черненка з Севастополя (Кощій, «Як Іванко за Дідом Морозом літав»).

Спеціальні дипломи журі також отримали: колектив Донецького обласного російського ТЮГу на чолі з директором В. Слухаєнком — за подвижницьку працю у розвитку в Україні творчого руху театрів для дітей та молоді; Севастопольський театр для дітей та молоді на Великій Морській — за зразкову новорічну казку («Як Іванко за Дідом Морозом літав»); С. Фролов з Одеси — за широту творчого діапазону, виявлену у ролях Мишачого короля («Принцеса Пірліпатт») та Валентина («Ніч Святого Валентина»); Л. Ландковський та Г. Сергутіна з Макіївки — за виконання ролей, відповідно, Соріна та Ніни Зарічної («Чайка»), К. Макоїд із Запоріжжя — за роль кролика Пушка («Тринадцята зірка»).

Одночасно із проведенням фестивалю на базі театру проходило засідання Виконкому АССІТЕЖ — Міднародної асоціації театрів для дітей та молоді. Для новообраного керівництва Асоціації на чолі з Генеральним секретарем І. Сімічем (Хорватія) співпраця з Україною є одним із пріоритетних напрямків. Тож вітчизняні театри та творчі угрупування (причому не лише державні), які працюють на дитячу та юнацьку аудиторію, матимимуть змогу підключитися до міжнародних програм та налагодити комунікацію із закордонними колегами через відповідні ґранти, семінари, майстер-класи та ін.

Примітка голови журі Анни Липківської:

Три моменти щодо фестивалю та загалом стану вітчизняних ТЮГів треба зауважити окремо.

Перше. Більшість вистав демонструють непогану форму акторів, художників, балетмейстерів, авторів музичного оформлення, але вкрай застаріле сценічне мислення. Такі спектаклі (особливо казки для дітей) можна було побачити на сцені і 20, і 30 років тому. Постановки у дитячих театрах, як правило, здійснюють люди або немолоді, або ж та молодь, яка надто добре вчилася у «старих генералів» (котрі, за влучним висловом Талейрана, «завжди готуються до минулої війни»). Це проблема не лише ТЮГів, та у виставах для дітей вона загострюється надзвичайно. У цьому сенсі спектакль-переможець (як і позаконкурсна макіївська «Чайка» режисера О. Александрова, що стала вже завсідником різноманітних фестивалів і кращою виставою на «Театральному Донбасі — 2011») — доволі нетиповий на тлі інших ТЮГівських вистав зразок модерного театру, який прикрасив би будь-який міжнародний форум. Проте постановки для найменших — то, за класиком, «жалі й плачІ» …

Друге. Переважно застарілими є і тексти, що їх грають для дітей, особливо для найменших (бо той же «Оскар» все ж розрахований на аудиторію «від підлітків і вище»). Режисери, директори, завліти буквально волають: де взяти п’єсу про проблеми та світовідчуття сучасної дитини?! Агов, драматурги! Замість потоків свідомості, чорнухи та сюрів видайте нормальний (не треба геніальний! — просто нормальний!) текст для дітей — і ТЮГи відірвуть його з руками й ногами!

Третє — і останнє. Чи то офіційний мовний статус господарів та місце проведення фестивалю відклякнули, чи то ТЮГи працюють винятково російською (де ти, Закон про мову?..), але на фестивалі з 13 вистав лише одна, окрім львівської, була українською та на українському матеріалі — позаконкурсний «Коханий нелюб» за Я. Стельмахом Сумського театру. І це при тому, що глядач сприймає українську абсолютно адекватно і влаштував сумчанам дуже теплий прийом. Єдине, що міг зробити голова журі в цьому випадку — нагородити головного режисера і постановника вистави А. Мартюшова янголом-оберегом від себе особисто. Але загалом проблема не лише не розв’язується — загострюється…


Другие статьи из этого раздела
  • Принудительное развлечение Пустотой

    На фестивале «Нитра» был продемонстрирован довольно забавный — с точки зрения формы — спектакль — «Принудительное развлечение». Это комикс, озвученный актерами в режиме реального времени, где главным героем является экран, на который проецируют стоп-кадры сюжета. Ожившие комиксы прекрасно отражают дух нашего времени, в котором рисованные картинки давно вытеснили серьезную литературу. Да и сама история сделана по лекалу компьютерной игры, смысл которой сводится к тому, чтобы выжить.
  • Невыдающийся спектакль по выдающемуся роману

    Сказать, что поляки недопоняли Достоевского,  — ничего не сказать. «Братья Карамазовы» — вершина не только писателя, но и мыслителя Достоевского, это самое зрелое и кульминационное единение его художественных возможностей, философских идей, христианских сомнений, личного покаяния и обретения Бога в слове. В этом произведении художественное и нравственное, общечеловеческое и сугубо личное так тесно связано, что и читать его стоит сразу во многих интерпретационных плоскостях. Нет более сложного для театра произведения, и по объему, и по характеру
  • Фото отчет Андрея Божка с открытия ГогольFestа

    Действие питерского визуального театра «АХЕ» началось во дворе Арсенала, где художники Максим Исаев и Петр Семченко красили в красный цвет артистов «ДАХа», а те постепенно, ускользая из-под кистей художников, направлялись на второй этаж Арсенала — занимать свои места в сложной инженерной конструкции ахейцев
  • «Идиот» Някрошюса

    «Идиот» — последняя премьера литовского режиссера Эймунтаса Някрошюса, которую показали в Литве, в Италии и в России. После Петербуржского театрального фестиваля «Балтийский дом»«Идиота» увидели и в Москве 14, 15, 16 ноября в Малом театре на фестивале «Сезоны Станиславского». «Идиот»«Някрошюса» удивительным образом передает надрыв Ф. Достоевского, который в романе нагнетается стремительным наплывом персонажей самого разного толка, обычно маргинального, и срывающимся голосом автора. Повествование Достоевского построено по ним же и описанному принципу эпилептического припадка: ускоряющийся лихорадочный тон событий, все на пике своей нервозности, потом невероятный всплеск неожиданного безумия/припадка, минутное просветление и мрачное забвение. В спектакле же этот ненормальный мир передан обострением и даже излишним гротеском персонажей
  • Помийна яма

    В Молодому театрі поставили класичну повість про проституцію

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?