Серби для естетів23 февраля 2009

Текст Марисі Нікітюк

Фото Миколи Тимченка

Спектакль: „Професіонал”, міжнародний проект Сербія-Україна

Драматург: Душан Ковачевич, Сербія

Режисер: Божидар Джурович, Сербія, Народний театр Белград

Актори: Юрко Яценко, Володимир Пшеничний, Лариса Паріс, Михайло Жонін

Театр: „Сузір’я”

„В житті завдяки тобі я багато чого навчився, а ти завдяки собі майже все втратив, я приніс лише частину того, що вдалося врятувати від тебе” ─ Лука Лабан, персонаж п’єси

Рідко коли український театр тішить витонченим інтелектуальним видовищем. І тому постановка „Професіонал” в театрі „Сузір’я” ─ непідробна радість і щастя. Вдвічі приємніше, що поставлена вона за однойменною п’єсою сучасного сербського драматурга Душана Ковачевича, чиї п’єси йдуть у всьому світові, а за його сценарієм був знятий фільм Еміра Кустуриці «Андеграунд». Актори, задіяні в спектаклі, теж особливий подарунок ─ андеграундні професіонали. Л. Паріс і Ю. Яценко завжди грають лише на своєму специфічному інтелектуальному полі, віднести їх роботу до якоїсь з усталених систем важко, це певна неприродна гіперболізація образу, специфічна робота зі словом (протягування, наспівування, уривчастість, незвичний темпоритм мови — основа їхньої поетичності). І на додачу ─ камерна сцена театру „Сузір’я”, Божидар навіть зазначив, що вона „дуже мала”. Всі ці фактори разом поєдналися у цілісну естетику, що й обумовила успішність спектаклю.

Спектакль «Професіонал» в театрі «Сузір’я» Спектакль «Професіонал» в театрі «Сузір’я»

Сюжет постановки є своєрідною забавкою для естета. До видавця, колишнього письменника Теодора Края (Юрко Яценко) приходить тяжко хворий чоловік Лука Лабан (Володимир Пшеничний), приносить йому твори, але не свої… а його. Виявляється, Лука все своє життя під час режиму Тіто в колишній Югославії слідкував за Теодором. І під впливом записаних на диктофон і розшифрованих Краєвих промов, виголошених у п’яному бомондному угарі і на площах серед студентів, Лука змінився, перетворився на поліцейського „з душею і розумом”. Він приносить у портфелі не лише тексти, а й п’єсу. Теодор, письменник, чиє життя і кар’єра зруйнувалися через його творчий егоїзм і лінощі, а Лука, фактично, ангел-охоронець для „ворога режиму”. У довгих розмовах вони згадують життя наново, взаємно звинувачуючи режим комуністичної тиранії Тіто, небезпечний для письменника, і новий ліберальний режим, невдячний до поліцейського. У діалогах митця і наглядача розкриваються незручні істини: фатальність людської долі, самоповторюваність історії, зловмисність влади, недосконалість людського існування. На що перетворюється митець, як випалюється в грудях автора порожнеча, скільки всього він не створює, даремно розтрачуючи життя, скільки тепла і рідних людей відштовхує в ім’я літератури, яка ніколи йому не належатиме — теми загорнуті в напружену комедійно-трагічну бесіду людей з двох ворожих таборів.

Теодор Край — письменник (Юрко Яценко) Теодор Край — письменник (Юрко Яценко)

Лука Лабан — поліцейський (Володимир Пшеничний) Лука Лабан — поліцейський (Володимир Пшеничний)

Лука Лабан лишається професіоналом до кінця, але не професіональним поліцейським, а професіональним збирачем літератури — в його портфелі був диктофон, на який і запишеться вся ця вистава, яку глядачам пропонують подивитися. Останній твір Теодора Края.

Режисерську еквілібристику важко вмістити в камерний простір Театру „Сузір’я”. Основна сцена все ж не сцена, а призвичаєна для сценічних потреб велика зала. Сам театр — пам’ятка архітектурного мистецтва, апартаменти українського поміщика Родзянко. Недивно, що в таких умовах більшість вистав в камерному форматі ставляться на актора. У „Сузір’ї”, як ніде в Києві, часто можна побачити справді непересічну і захопливу акторську гру. Цьому сприяє і місце, і репертуар, і свобода постановки. Серб Божидар Джурович особливими режисерськими ходами не відзначився, але його робота надзвичайно професійна. Цікавим прийомом є контраст акторських стилів. Коли Яценко і Паріс, що грає секретарку Теодора, гіперболізують своїх персонажів, наділяючи їх неприродними інтонаціями, нервовими конвульсивними жестами, Пшеничний навпаки грає свого поліцейського якнайнатуральніше, створюючи глибокий образ людини, що пізнала обидві сторони добра і зла і „не зробила більше зла, ніж могла”. Такий дисонанс, з одного боку, є проявом художніх властивостей акторів, а з іншого, засобом, що підкреслює інфантильність хлопчакуватого Теодора, його належність до ефемерного світу мистецтва, і природність важкого і хворого Луки, його обтяженість побутом і земними стражданнями.

Лариса Паріс і Юрко Яценко завжди грають лише на своєму специфічному інтелектуальному полі Лариса Паріс і Юрко Яценко завжди грають лише на своєму специфічному інтелектуальному полі

„Професіонал” ─ це справді подарунок Белграда Києву, здається, так цю виставу назвав посол Сербії в Україні Горан Алексич.

Так Лука Лабан маскувався в натовпі студентів, щоб записувати промови Теодора Так Лука Лабан маскувався в натовпі студентів, щоб записувати промови Теодора

Спектакль «Професіонал» в театрі «Сузір’я» Спектакль «Професіонал» в театрі «Сузір’я»

Божидар Джурович режисер Божидар Джурович режисер


Другие статьи из этого раздела
  • Принудительное развлечение Пустотой

    На фестивале «Нитра» был продемонстрирован довольно забавный — с точки зрения формы — спектакль — «Принудительное развлечение». Это комикс, озвученный актерами в режиме реального времени, где главным героем является экран, на который проецируют стоп-кадры сюжета. Ожившие комиксы прекрасно отражают дух нашего времени, в котором рисованные картинки давно вытеснили серьезную литературу. Да и сама история сделана по лекалу компьютерной игры, смысл которой сводится к тому, чтобы выжить.
  • «Экспонаты»: Ничего лишнего

    Как послесловие ГогольFestа и в завершение проекта по созданию современной украинской драматургии ЛСД в ДАХе показали спектакль «Экспонаты» по пьесе Вячеслава Дурненкова. Эту совместную постановку Театра Док. и  «Центра драматургии, режиссуры Рощина и Казанцева» совершил молодой режиссер Алексей Жиряков. И сделал это, надо заметить, очень чисто, поставив современный текст без какой-либо претензии на режиссерское первенство в постановке.
  • Непарикмахерский сюжет

    Дмитрий Левицкий выбрал стиль Девида Линча: говоря о человечности, он показывает поведение человека с психотравмой. Нормальное восприятие и реакцию он раскрывает через шизофреническое отсутствие, расщепление эмоции у героев.
  • Неистовая нежность Медеи

    Еще романтики в ХVIII веке в жабо да с пышными манжетами считали, что искусственность это не просто хорошо, а только так может быть красиво. Вот этот постулат, подхваченный позже Оскаром Уайльдом, и продемонстрировала 25 октября в театре «Сузір’я» изысканная и искусственная Лариса Парис в роле зловещей Медеи, создав ее совсем Инной. Тихо шепчущей, подлой и любящей с картинными жестами, нарочитыми движениями, инопланетной.
  • Косметический образ войны

    О том, как Дмитрий Костюминский поставил постмодернистскую сагу об Ифигении

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?