Собор, музика та білий рояль11 февраля 2014

Концертне виконання мюзиклу Notre Dame de Paris від майстерні Данко Йорданова в Києві

Текст Каті Петрової

Фото Світлани Горюнової

Нотр Дам де Парі належить до тієї категорії творів, які можуть перебувати у кількох мистецьких станах одночасно: у камені, слові і в музиці. Від цього основний його зміст не втрачається, а лише знаходить нові грані вияву.

Болгарський диригент і композитор Данко Йорданов знайшов у ньому своє звучання. Він узяв партитуру, зібрав інтернаціональний хор із тридцяти молодих виконавців з України (21 актор) та Болгарії (9 акторів), за кілька тижнів змусив їх опанувати французьку і зробив досконалий концертний варіант всесвітньо відомого мюзиклу Notre Dame de Paris.

Не можна сказати, що Данко привіз у Київ щось зовсім нове і досі небачене. Врешті-решт, мюзикл вже шістнадцять років подорожує світовими сценами. Але і звичайним переспівом це не назвеш. Лібретто Люка Пламандона та музика Рікардо Коччанте лишилася недоторканими. Але багато композицій набуло неочікуваного багатоголосся.

Лаконічність сцени межувала з елегантною аскетичністю. Білий рояль. За ним невисокий чоловік, два ряди хору. Всі у чорному.

Загалом співаки виконали чотирнадцять із п’ятдесяти двох композицій вистави. Найвідоміша пісня мюзиклу Belle, яка вже усім набила оскому в російському перекладі, але терпима мовою оригіналу, не прозвучала. Не почули гості ще кількох анонсованих композицій. Київські холоди не пощадили болгарського соліста Івайла Добрєва. Через застуду він був змушений виконати обмежену кількість пісень. Тут варто віддати належне його мужності і бездоганному вокалу попри неслухняні голосові зв’язки.

Не менший відомий хіт «Le temps des cathйdrales» у програмі навіть не був заявлений. Справжнім сюрпризом стала Vivre. У першому французькому варіанті її виконувала Елен Сегара. З усією повагою до неї, філігранний канон у п’ять ніжних жіночих голосів Дарини Мельник, Вікторії Антон, Катерини Ігнатович, Надії Панайотової та Ірини Патлавської був незрівнянно кращим і просто відривав слухачів від землі.

Не можна також не відмітити пронизливо-молитовне виконання Ave Maria Вікторією Антон та «Ces diamants-lа» Надєжди Панайотової та Анатолія Маремпольського. Словом, дві дії слухались на одному диханні, вірніше — затамувавши подих.

Окреме задоволення, звісно, отримали гості, які володіють французькою. Адже пісні звучали мовою оригіналу майже без акценту (за це окрема подяка). Втім, нефранкомовний глядач зміг відчути зміст завдяки характерній грі акторів і чутливому музикальному серцю. Цьому підтвердження — нестихаючі овації і дворазовий вихід на біс.


Другие статьи из этого раздела
  • Юная энергия классики или почти сумасшедшая «Женитьба»

    Агафью Тихоновну переселили на Оболонскую набережную в двухэтажный элитный особнячок, вручили ей две квартиры в центре и дачу под Киевом. Жевакина сделали не моряком, а певцом, эдаким Элвисом с заячьей губой и феерическими повадками. Яичница из коллежского асессора превратился в заместителя начальника налоговой службы, ему надели круглые очки кота Базилио, приталенную жилетку, пижонские штаны и снабдили несколько гейскими повадками. Словом, все персонажи — утрированные представители нашего «сегодня»
  • Мат и злость в прошлом

    О том, как в театре «Актер» показали открытую репетицию по мотивам культового романа Чака Паланика
  • «Киев-Лисичанск». Звери в поезде

    О том, как в Северодонецке поставили документальный спектакль об актерах с востока и Крыма
  • Чистилище: постсоветская версия

    «Торчалов» продолжает ряд спектаклей Станислава Моисеева, в которых он норовит прикоснуться к миру инфернальному, потустороннему, заглянуть и проверить, как это — жизнь после смерти. Раньше любое произведение в Моисеевских руках превращалось в гротескную черную комедию, и, вроде бы, живой мир начинали населять персонажи насквозь прогнившие, мертвые. Мир мертвых в «Торчалове» настолько обыден, что даже не интересен. Актеры форсируют голос, перебрасываются репликами, словно мячиками, стараясь побыстрее отфутболить их к зрителю, и никакого взаимодействия и ансамблевости игры на сцене не наблюдается.
  • Территория. Начало

    Фестиваль «Территория» — это и есть территория свободы в Москве. Театр здесь свободен от массового зрителя и от рамок искусства. Смешивая жанры, техники и методы, фестиваль в какой-то мере задает тон театрального развития. Первые два года этот подчеркнуто урбанистический проект существовал с созвучными подзаголовками-темами, как-то «Тело в городе». Третья «Территория» — просто Территория. Ничего лишнего, только Жозеф Надж, «Садори», Дмитрий Крымов, Кирилл Серебренникови другие.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?