Собор, музика та білий рояль11 февраля 2014

Концертне виконання мюзиклу Notre Dame de Paris від майстерні Данко Йорданова в Києві

Текст Каті Петрової

Фото Світлани Горюнової

Нотр Дам де Парі належить до тієї категорії творів, які можуть перебувати у кількох мистецьких станах одночасно: у камені, слові і в музиці. Від цього основний його зміст не втрачається, а лише знаходить нові грані вияву.

Болгарський диригент і композитор Данко Йорданов знайшов у ньому своє звучання. Він узяв партитуру, зібрав інтернаціональний хор із тридцяти молодих виконавців з України (21 актор) та Болгарії (9 акторів), за кілька тижнів змусив їх опанувати французьку і зробив досконалий концертний варіант всесвітньо відомого мюзиклу Notre Dame de Paris.

Не можна сказати, що Данко привіз у Київ щось зовсім нове і досі небачене. Врешті-решт, мюзикл вже шістнадцять років подорожує світовими сценами. Але і звичайним переспівом це не назвеш. Лібретто Люка Пламандона та музика Рікардо Коччанте лишилася недоторканими. Але багато композицій набуло неочікуваного багатоголосся.

Лаконічність сцени межувала з елегантною аскетичністю. Білий рояль. За ним невисокий чоловік, два ряди хору. Всі у чорному.

Загалом співаки виконали чотирнадцять із п’ятдесяти двох композицій вистави. Найвідоміша пісня мюзиклу Belle, яка вже усім набила оскому в російському перекладі, але терпима мовою оригіналу, не прозвучала. Не почули гості ще кількох анонсованих композицій. Київські холоди не пощадили болгарського соліста Івайла Добрєва. Через застуду він був змушений виконати обмежену кількість пісень. Тут варто віддати належне його мужності і бездоганному вокалу попри неслухняні голосові зв’язки.

Не менший відомий хіт «Le temps des cathйdrales» у програмі навіть не був заявлений. Справжнім сюрпризом стала Vivre. У першому французькому варіанті її виконувала Елен Сегара. З усією повагою до неї, філігранний канон у п’ять ніжних жіночих голосів Дарини Мельник, Вікторії Антон, Катерини Ігнатович, Надії Панайотової та Ірини Патлавської був незрівнянно кращим і просто відривав слухачів від землі.

Не можна також не відмітити пронизливо-молитовне виконання Ave Maria Вікторією Антон та «Ces diamants-lа» Надєжди Панайотової та Анатолія Маремпольського. Словом, дві дії слухались на одному диханні, вірніше — затамувавши подих.

Окреме задоволення, звісно, отримали гості, які володіють французькою. Адже пісні звучали мовою оригіналу майже без акценту (за це окрема подяка). Втім, нефранкомовний глядач зміг відчути зміст завдяки характерній грі акторів і чутливому музикальному серцю. Цьому підтвердження — нестихаючі овації і дворазовий вихід на біс.


Другие статьи из этого раздела
  • Черное сердце тоже болит

    Говоря о любви, о долге, о роке, о власти ─ обо все том, что будет грызть человеческое сердце до скончания мира, шекспировская драматургия действительно никогда не утратит своей актуальности. Чем дальше мы уходим от «золотого века Англии», тем ближе и понятнее нам становятся ее неумирающие страсти. Сколько бы ни было написано прекрасных новых текстов, шекспировские навсегда останутся объектом вожделения для театральных режиссеров, они же будут их испытанием на зрелость. Андрей Билоус в постановке «Ричарда» сделал ставку на психологический анализ первоисточника и неожиданно гуманистическое прочтение характеров.
  • Испорченный Чехов

    Прочитанная в Киеве пьеса Павла Демирского «Бриллианты — это уголь, который хорошо над собой поработал» — не самая удачная работа драматурга. Текст, который якобы является продолжением «Дяди Вани» А.П. Чехова, на самом деле — его унылая осовремененная карикатура. Сквозь уже знакомые судьбы чеховских героев проходят чисто авторские социальные клише о  «гражданском обществе», «социальной справедливости», «корзине потребителя» и т.п.
  • Рожеві сльози

    Спектакль «Рожевий міст» по роману Роберта Джеймса Уоллера «Мости округу Медісон» поставила дочка Роговцевої Катерина Степанкова на «замовлення» матері. Можна вважати, що це перша повноцінна масштабна постановка Степанкової. Дебютувала акторка-режисер мелодрамою про мрії і про історії, що можуть тривати всього 4 дні, а лишати по собі 20 років пам’яті і 20 років кохання. Офіційне святкування ювілею Ади Роговцевої пройде 2 листопада в Театрі ім. І. Франка виставою «Якість зірки» у постановці Олексія Лісовця.
  • А Міллер-то закоханий!

    Своєрідна рецензія на виставу Андрія Білоуса «Підступність і кохання»
  • «Идеальная пара»: искусство валять дурака

    В киевском Театре на левом берегу Днепра состоялась премьера «пикантной комедии» по пьесе Марка Камолетти «Ох, уж эта Анна!».

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?