Фріндж: единбурзький британський шоукейс 27 сентября 2011

Фестивальний огляд

Оксана Дудко

На цьогорічний Фріндж Британська Рада зібрала понад 270 театральних кураторів і менеджерів з усіх континентів, а програму шоу-кейсу становило двадцять сім вистав, а також безліч професійних семінарів, зустрічей та обговорень

Театральною візитівкою Шотландської столиці Единбургу є Фріндж — щорічний ярмарок вистав, в якому можуть взяти участь всі бажаючі, зареєструвавшись на офіційному сайті. Більшість з труп приїздять сюди зазвичай за власний рахунок та з однією метою — заробити гроші, підписавши вигідні контракти, чи отримати славу і визнання серед критиків, газет та продюсерів. Вночі актори проводять репетиції й тренування на швидкість по монтуванню/демонтуванню декорацій (30 хв — монтаж/ 15 хв — демонтаж), вдень — грають вистави. Продюсери, менеджери, куратори, директори та інші театральні діяч шукають ідеї, сенсації та професійні зв’язки.

Протягом серпня-вересня 2011 року на майданчиках Единбургу — 258 різноманітних сцен — показали майже 42 000 вистави. Продивитися всі вистави, чи бодай половину є «неможливою місією», тому по фестивалю легше орієнтуватися в рамках спеціальних підбірок спектаклів, так званих шоу-кейсів. Шоу-кейс для іноземних театральних діячів був підготований Британською Радою, яка, для його перегляду, зібрала понад 270 театральних кураторів і менеджерів з усіх континентів. Його програма складалася з 27 вистав, ранкових семінарів, зустрічей, обговорень. Серед 17 переглянутих вистав приблизно сім хотілося би подивитися ще раз.

Вулиці Единбургу. Фріндж Вулиці Единбургу. Фріндж

Національний театр Вельсу та його шотландський брат-близнюк виглядали дещо несподівано на експериментальному Фрінджі, і, хоч останній показував виставу «Колесо» за сучасною п’єсою, втілена вона була маскулінно — в дусі українського національного театру. Натомість вельський театр показав блискучу постановку про повсякдення гірників за творами новеліста Гвіна Томаса — «Незнані філософи» — з вишуканою акторською грою, чорним гумором, ніжністю й емоційністю.

На противагу класиці шоу-кейс потішив виставою «Плем’я» про чотирьох друзів геїв, які вирішували свої проблеми на підмостках сцени.

Вистава театру 1927 — «Звірі та діти вийшли на вулиці» — змусила проникнутися глибокою любов’ю і вдячністю до винахідників проектора. Прекрасна дитяча анімація з простим соціальним сюжетом і відшліфованою акторською грою була побудована на гармонійній взаємодії акторів, намальованих персонажів і динамічних відео-декорацій, а також доповнена спеціально написаною музикою у живому виконанні.

«Звірі та діти вийшли на вулицю» виствав театру 1927 «Звірі та діти вийшли на вулицю» виствав театру 1927

Данину новим медіа повною мірою віддав молодий хореограф Том Дейл, який у постановці «Я, безкінечність» грав з простором, використовуючи відео-проекцію, дим і світло. А його глядачі у сірих халатах (аби не порушувати сценографічну гармонію) безперешкодно пересувалися залою і спостерігали за дійством.

«Я, безкінечність» Тома Дейла «Я, безкінечність» Тома Дейла

«В пилу» — триптих молодого колективу 2FacedDanceCo — був поставлений трьома різними хореографами (включно зі згаданим Дейлом). Поєднуючи елементи сучасного і вуличного танцю з вдало підібраною музикою, сценографією і костюмами, 2FacedDanceCo вдалося не загубитися серед насиченої програми Фрінджу і забезпечити собі схвальну реакцію критиків.

Цікавий експеримент вийшов у молодих митців «Я і машина», які створили перформенс «Коли ми зустрілися знову». Глядача і, водночас, учасника дійства заводили у темну кімнату, надівали відео-окуляри й навушники, в яких звучала історія знайомства… твого знайомства… яке відбувається у реальному часі. Хтось легко доторкався до руки і пропонував повальсувати разом. Відео відтворювало образ нового віртуального друга, а глядач так і не дізнався, хто був реальним партнером в танці.

Ляльковий «Стіл» театру Blind Summit був яскравим підтвердженням того, що справжнє щастя знаходиться у простих речах. Історія про ляльку виявилася зворушливою філософською притчею, сповненою тонкого гумору. Майстерним акторам-лялькарям з невимушеною легкістю вдалося вдихнути життя у нехитрого персонажа, зробленого зі звичайної картонної коробки й змусити глядача переживати його екзистенційну кризу «буття-на-столі». Довершеність виставі принесло оригінальне «кінематографічне» завершення, під час якого актори розіграли «кримінальний блокбастер» за допомогою простих картинок, нашвидкоруч намальованих на звичайних білих аркушах. Блискуча історія — лаконічна, проста і елегантна.

Ще одним стильним показом на шоу-кейсі, був «Готель Мафусаїл» — спільний проект театру imitating the dog («Імітуючи собаку») з Лідса і Піта Брукса. Оповідь про нічного портьє, який намагається віднайти у пам’яті уривки свого минулого, виглядала як повноцінне кіно. Сценічний простір, вирішений у вигляді широкоформатного екрану, давав можливість бачити акторів тільки від шиї до колін. Роль сценічного тла відігравало відео, яке крупним планом, з фантастичною синхронністю повторювало сюжет, детально промальовуючи міміку персонажів. Актори пересувалися, вірніше, їх пересували за допомогою спеціально зроблених вагонеток, що створювало враження динамічного кадру. Холодна відстороненість героїв, ретельно підібрані ретро-джазові мотиви, одяг та інтер’єр — детально відтворювали атмосферу готелю часів війни, де розгорталася складна історія взаємовідносин нічного портьє зі своїм минулим. Сюжетна лінія повторювалася у безлічі варіаціях, створюючи багатотональну алюзію з безліччю підтекстів.

«Готель Мафусаїл» «Готель Мафусаїл»

Відвідання фестивалю було можливим завдяки організаційній і фінансовій підтримці Британською Ради і Європейського Культурного Фонду



Другие статьи из этого раздела
  • Спіймати Місяць

    В холодному небі метрополії не літають дракони, риби-гіганти і срібні красуні, спустившись з зірок на тонкому павутинні. Циклопічна ніч з лупатим місяцем — застиглий фотокадр, романтична картинка урбаністичної ночі. Запилюючи погляд в потрісканих асфальтах буднів дуже хочеться закинути голову назад і роздивитися в смогових небесах казку.
  • Лолита, два взгляда.

    На сцене Театра Драмы и Комедии на Левом берегу Днепра представили вполне весеннюю премьеру — спектакль «Лолита» в режиссерском прочтении Андрея Билоуса. И получили вполне среднюю постановку, застрявшую между иносказательностью откровенных сцен и их прямым изображением. Не порнографическая «Лолита», и не метафора из цветочных лепестков, сахарной ваты и розового кружева, а нечто среднее, убоявшееся дерзнуть и переосмыслить классический первоисточник.
  • Хорошего ровно половина

    Лаборатория Дмитрия Крымова одна из нескольких коллективов-лабораторий, которые режиссер Анатолий Васильев поселил под одной крышей в бывшем своем театре на Сретенке, названном «Школой драматического искусства». Когда года три назад Анатолий Васильев позвал Дмитрия Крымова с его студентами под крыло «ШДИ», Крымов уже возобновил свои театральные опыты показом спектакля «Недосказки». Труппа Крымова не знает художественных границ: как художники они создают красивый визуальный мир декораций, вовлекая в игру предметность и оживляя ее, как актеры они играют, танцуют и поют
  • Юная энергия классики или почти сумасшедшая «Женитьба»

    Агафью Тихоновну переселили на Оболонскую набережную в двухэтажный элитный особнячок, вручили ей две квартиры в центре и дачу под Киевом. Жевакина сделали не моряком, а певцом, эдаким Элвисом с заячьей губой и феерическими повадками. Яичница из коллежского асессора превратился в заместителя начальника налоговой службы, ему надели круглые очки кота Базилио, приталенную жилетку, пижонские штаны и снабдили несколько гейскими повадками. Словом, все персонажи — утрированные представители нашего «сегодня»
  • Момент любви и миг отдыха…

    Постановка «Момент любви», как и сам театр, эклектично (и, возможно, во всем далеко не так удачно) синтезировала прошлое с настоящим, объединив ностальгическую тоску по чистым историям о любви с современными техническими возможностями театра. Использование видеоряда позволило постановщикам не только визуализировать воспоминания героя, но и помочь зрителю лучше понять его переживания. А хорошо продуманные декорации расширили визуально крошечную сцену, придав объема происходящему действию

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?