Мовою Ритму19 апреля 2010

Марися Нікітюк

Фото Oleg Micheyev і Steve McNicholas


З 22 по 25 квітня в Києві в Жовтневому палаці зіграє свою останню шоу-програму легендарний театралізований шум-ритм колектив STOMP, вистави якого багато років не сходять зі сцен Лондонських театрів, а шоу занесені до списку must see столиці Англії.

Заснований у 1991-му році у Великобританії цей колектив на сьогодні має 5 додаткових складів, що поширюють візуально-шумову культуру STOMP по всьому світові.

STOMP видобуває музику з найрізноманітніших речей, в їхніх руках „грають запальнички, сірники, швабри і поліетиленові пакети. Влаштовуючи феєрію звуків, перформери STOMP ще й танцюють в різних стилях, а окрім цього, час від часу влаштовують, приміром, бої на покришках чи баках від сміття. STOMP, ставши популярними і знаними в усьому світі, неодноразово були запрошенні для зйомок в рекламі Coca-cola, Toyota, та інших світових брендів. Також вони забезпечували видовищем вручення Американського Оскара, Еммі, і були нагородженні найпрестижнішими театральними та танцювальними преміями світу, серед них в 1994 році отримали премією Лоуренса Олів’є.

STOMP STOMP

Учасник STOMP Фразер Моррісон:

«STOMP як колектив і вид шоу було започатковано на фестивалі в Единбурзі. Засновники шоу — музикант Люк Кресвелл та драматург Стів МакНіколас — зібрали оригінальний колектив з друзів перформерів, щоб перевірити, чи спрацює початкова ідея шоу: гра на різноманітних предметах побуту. Саме слово Stomp точного перекладу не має, це, так би мовити, неологізм. Але для нас воно пов’язане із силою, потужністю танців вуличних бендів — „ноги в підлогу». Самі звуки в назві є сильними, ударними, вони втілюють нестримну енергію нашого шоу, це дуже сильне слово, воно вибухає громоподібним ритмом.

STOMP STOMP

Успіх до нас прийшов не одразу після заснування. Звісно, визнання і повагу у вузькому колі професіоналів ми отримали задовго до того, як стали популярними на весь світ. Спочатку здобутки STOMP поширювалися з вуст вуста по «сарафанному радіо», але такий спосіб пабліситі вимагає багато часу. STOMP їздив з туром кілька років перш, ніж стати відомим у Великобританії.

Коли люди бачать наші шоу, я думаю, вони згадують, що музика і ритм є в усьому: починаючи від кроків, що стрімко збігають сходами, завершуючи різнобарв’ям звуків на кухні, коли хтось готує їжу. Але люди часто дуже зайняті, щоб чути музику у власному побуті… і STOMP їм про це нагадує.

STOMP STOMP

Зараз існує 5 чи 6 дочірніх компаній STOMР, вистави передаються від групи до групи, ми обмінюємося досвідом і знахідками — виходить така велика-велика родина артистів. Компанія, що приїздить до Києва, складається з перформерів кількох груп: з тої, що працює в США і тої, що їздить по Європі. Всі наші утворення залежні від оригінальної британської компанії, яка була заснована першою в далекому 91-му. Але саме наше шоу сильно розвинулося з часу оригінального виступу в Единбурзі, стало довшим за тривалістю, займає великі площі, є більш технологічним і складним.

У STOMP немає школи в повному розумінні цього слова. Коли ми шукаємо нових учасників, ми робимо відкрите прослуховування. Багато хто приходить вже знаючи, що це за шоу, і чим ми тут займаємося. Найважливіше, що ми шукаємо в новеньких — це готовність проявити свою особистість, характер в рамках STOMP. Ми часто бачимо дуже талановитих танцівників чи музикантів, які просто не підходять для нас, іноді їх попередня підготовка навіть заважає. Я скажу так, що навіть середньостатистичний українець може вступити до лав STOMP, якщо у нього правильно „здвинуте мислення, якщо він по своєму характеру STOMP-івець.

STOMP STOMP

Люди без розуміння ритму, мабуть, існують в цьому світі, але це під великим питанням. Ритм відчувають всі, його кожен носить в своєму серці, а те, як він використовується, залежить від людини.

Стів МакНіколас і Люк Кресвелл, засновники STOMP, досі є діючими директорами всіх наших компаній, саме вони створюють нові шоу, пишуть сценарії і влаштовують воркшопи. Через природу наших інструментів — побутове «все підряд» — музика і танці обумовлюються їх можливостями. Ми шукаємо ті звуки, які ми можемо дістати з тих чи інших речей, і які рухи можемо виконувати, поки їх видобуваємо, а потім робимо так, щоб ці рухи були ще й видовищними. Багато хореографії знаходиться під час репетицій, чи під час лабораторій та воркшопів в групах, а що йде в роботу, потім вирішують директори. Саме шоу має рамки, в яких перформер може творити, і в яких, звісно, існує місце для імпровізації.

STOMP STOMP

Ми постійно тестуємо речі, що нас оточують, на те, як вони звучать. Наприклад, кухня — чудове місце для пошуку звуків, і ми грали багато раніше в кухнях! А найдивніша річ, на якій ми коли-небудь грали, це був… корпус корабля. Був благочинний концерт, ми звисали з корпусу того корабля і відбивали по ньому ж музику. Це було відверто химерно, але прикольно. Нас часто називають «створювачі шуму», але ми воліли, щоб нас все ж таки називали музикантами.


На STOMP впливають всі традиційні надбання всіх культур, і найбільше тих древніх культур, що засновані на ритмах. Кожен перформер привносить в колектив традиції своєї культури і свої уподобання в музиці, де це все міксується.

Наша аудиторія — це ви. STOMP грає по всьому світі для всіх культур і всіх віків, ми говоримо мовою, яку всі розуміють… мовою РИТМУ. «

STOMP STOMP

STOMP STOMP


Другие статьи из этого раздела
  • Бессмертный Старицкий

    Молодой режиссер Вячеслав Стасенко, сделав выбор в пользу нестареющей украинской классики, одним махом убил в себе интеллектуала, зачеркнул эстета и зачал стратега. Едва ли найдется на украинских театральных просторах комедия более любимая зрителями и менее растиражированная режиссерами, нежели произведение «За двумя зайцами» Н. Старицкого
  • Теплое финское хулиганство

    Сам по себе жанр «католический мюзикл» настораживает: либо стеб, либо «зря мы сюда пришли», но поскольку Кристиан Смедс и группа «Братья Хоукка» ─ известные хулиганы, то, оказалось, ни первое, ни второе. «Птички. Детки и Цветочки» ─ своеобразный акт музыкального общения со зрителем на тему самого ценного и очевидного ─ любви, социальной свободы, веры ─ в форме непосредственного и озорного рассказа об итальянском бунтовщике и святом Франциске Ассизском
  • Территория. Начало

    Фестиваль «Территория» — это и есть территория свободы в Москве. Театр здесь свободен от массового зрителя и от рамок искусства. Смешивая жанры, техники и методы, фестиваль в какой-то мере задает тон театрального развития. Первые два года этот подчеркнуто урбанистический проект существовал с созвучными подзаголовками-темами, как-то «Тело в городе». Третья «Территория» — просто Территория. Ничего лишнего, только Жозеф Надж, «Садори», Дмитрий Крымов, Кирилл Серебренникови другие.
  • Глубина личной боли

    К вечеру в павильонах студии Довженко становится прохладно и сыро, возможно, поэтому — как-то даже в толпе зрителей — одиноко. Но это как раз впору, в настроение нового хореографического спектакля Раду Поклитару. Этот двухактный балет на четыре танцора с абстрактным названием «Квартет-а-тет» стал одним из самых ярких впечатлений театрального ГогольFestа. Отчаяние, безнадежность и горечь. В этот раз сквозь привычно чистые и техничные танцы Полкитару прорезалась сумятица страсти, боли и человеческого метания.
  • Неправдоподобие будущего

    После «Трансформеров», «Матрицы», 3-D технологий наблюдать за маломасштабным действием, где бегает несколько роботов-ходулистов и люди в костюмах из папье-маше не очень интересно. Ты ждешь от уличного представления чуда,  — а чуда не происходит. Вероятно, реальность будущего тяжело и дорого создать средствами уличного зрелищного театра. Ведь, по большому счету-то, должны летать машины над головами, вестись перестрелки лазерным оружием, а мега-мозг должен парить над площадью, нависая над нею своими липкими щупальцами.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?