Любов — гра… декорацій15 апреля 2012

Текст Юлиї Лучик

Фото надані Театром драми та комедії

на лівому березі Дніпра


Рецензія-враження на постановку А.Білоуса «Высшее благо на свете…»

Прем’єра відбулася: 15 грудня 2011 року

Театр: Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

«Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле? — Всякая любовь, счастливая, равно как и несчастная, настоящее бедствие, когда ей отдаешься весь»

Ракітін — Бєляєву

Стрижневим мотивом постановки є кохання, що переслідує героїв, не приносячи їм щастя. Воно має чимало складних іпостасей: це кохання-пекло і кохання-гріх, кохання-забавка і кохання-самоствердження. На його руїнах ніхто з героїв так і не зміг побудувати власного майбутнього, і тому дія спектаклю розгортається на фоні декорацій недобудованого дому, розкиданих цеглин і повітряного змія — символу бажаної і нездійсненної легкості буття.

Вірочка — Ольга Лук’яненко та Бєляєв — Олексій Тритенко запускають повітряного змія Вірочка — Ольга Лук’яненко та Бєляєв — Олексій Тритенко запускають повітряного змія

В сюжеті і на сцені — любовний багатокутник. Головну героїню — Наталію Петрівну — кохають троє чоловіків, але жодному з них вона не може віддатися повністю. Її почуття швидкоплинні, вона „грає в любов, змінюючи різні амплуа, і сама втрачає межу між власною вигадкою та реальністю. Наталя Петрівна мала би бути меланхолійною і красиво нещасливою, але у виконанні Анастасії Тритенко вона дещо конвульсивна й одноманітна.

Закоханні в Наталю Петрівну Ракітін — Олександр Кобзар та її чоловік Аркадій — Михайло Кукуюк Закоханні в Наталю Петрівну Ракітін — Олександр Кобзар та її чоловік Аркадій — Михайло Кукуюк

Натомість Вірочка — персонаж у розвитку. Виконуючи свою роль, Ольга Лук’яненко трохи переграла інфантильність у першому акті. Але в другому вийшла зі штампу „лоліт і „джульєтт, яких їй доводиться раз у раз втілювати у життя. Вона органічно відтворила почуття сімнадцятирічної Вірочки, яка вперше покохала, і вперше зрозуміла, що любов — це біль. Її стан у кульмінаційний момент близький до божевілля… І ти віриш їй беззастережно, віриш у стару як світ трагедію юності — трагедію любові. Одним порухом руки вона направляє всі глибокі почуття у… назавжди. Модерний «фак», що ввів у п’єсу режисер Андрій Білоус, якнайкраще показує атрофію серця особистості. Не знаючи кохання, вона відмовляється від нього, остерігаючись болю. Відтак рішення вийти заміж за стариганя — єдино правильне.

Ольга Лук’яненко та Наталя Петрівна — Анастасія Тритенко Ольга Лук’яненко та Наталя Петрівна — Анастасія Тритенко

Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм. Його інтелігентна гра і органіка допомогли якнайкраще втілити чоловіка, котрий любить, але не може зробити щасливою кохану жінку через власну щиросердність та м’якість. Мудрий, чуттєвий і закоханий Ракітін… Протилежним до нього є образ молодого вчителя Бєляєва — непоказний і ординарний — він підкреслює абсурдність любові і фарсовість сюжету. Що знайшла в ньому Наталія Петрівна? А що знаходять закохані один в одному?

Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм. Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм.

Попри лінійність персонажів (кожен має рівноправну сюжетно-стилістичну вагу), Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю. Він поповнив дію експресією та життєвим досвідом, якого так не вистачало іншим героям. Саме його діалоги та монологи змушували глядача прокидатися після словесної одноманітності Наталії Петрівни чи мовчазного крику її чоловіка Аркадія (Михайло Кукуюк).

Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю

„Высшее благо… «- це комедія, але й… драма. Райський, білосніжний одяг героїв постановки помітно дисонував з внутрішньою пекельно-чорною діркою, на місці якої мала би бути душа. І тут режисер помітно комедіював. Але відчай Вірочки, безрозсудне кохання Лизавети Богданівни, конформістська пристрасть Ракітіна, материнська любов Анни Семенівни — ніщо інше як трагедія.

«Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле?» «Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле?»

„Высшее благо… «- це перемога режисера, але й… поразка. Постановка коливалася між полюсами кохання і ненависті, життя та утопії, чуттєвості і жорстокості, байдужості та пристрасті. Триваючи більше, ніж три години, вона балансувала між нудьгою та захватом, і раптом здивувала й надихнула у другому акті. Зміст не вразив оригінальністю, проте форма подачі ще раз довела, що диявол ховається в деталях. Режисерська бутафорія Андрія Білоуса отримала свій бенефіс: декорації затьмарили гру більшості акторів. І все ж таки генієм за кадром лишився суперечливо легкий і невловимий І.Тургенєв.


Другие статьи из этого раздела
  • Время маленьких людей. Без хребта

    Влад Троицкий создал прообраз веб-спектакля по пьесе немецкого драматурга Ингрид Лаузунд. Привычного театрального действия в постановке почти нет, актеры сидят на своих рабочих местах, лицо и руки — это их единственные выразительные средства. Пять человек, общаясь друг с другом с помощью камер, изображают современный офис. Здесь каждый сидит в Гугл-токе, межличностное общение прервано, а коммуникация через машины искривлена ложью, двусмысленностью и паранойей. Готовясь войти в дверь к шефу, сотрудники репетируют движения, чтобы лучше выглядеть. А выходят от него просто без лица — вместо него — кусок теста, или с ножом в спине, или с собственной головой под мышкой
  • «Жизнь удалась»

    На закрытие ГогольFestа в Киев привезли нашумевший в Москве экспериментальный спектакль по пьесе эпатажного белорусского драматурга Павла Пряжко «Жизнь удалась». Пряжко пишет систематически и много, это, наверное, потому, что писать он может о чем угодно (да хотя бы о трусах! — пьеса «Трусы» была поставлена в Театр doc.). В Москве его ценят и ждут, а главное — ставят на соответствующих для новой драмы площадках, в Белоруссии — не очень ценят и не спешат ставить
  • Слишком бедные люди

    Последняя работа Парис/Яценко далека от совершенства. Артисты играют в своей манере, детально работая с текстом, расставляя интонационные акценты, и, создавая тем самым угол зрения для зрителей. Но сам материал требовал иного подхода — не правдоподобия текста, а правдоподобия жизни. Игра же актеров в  «Бедных людях» направлена на самое себя, в ней больше внимания уделено форме (ритму и фразе), нежели смыслу (идее и характерам). Нужно признать, Лариса Парис и Юрко Яценко — прекрасные, самобытные актеры и делают они хороший актерский театр, но им не хватает блеска качественной режиссуры.
  • А Міллер-то закоханий!

    Своєрідна рецензія на виставу Андрія Білоуса «Підступність і кохання»
  • Голем. Долгое путешествие

    Театр московского режиссера Бориса Юхананова, ученика Анатолия Васильева, никогда не был в мэйнстриме и туда, понятное дело, не стремился. Его спектакли-испытания, раскрывающие на территории интеллекта и мистериального театра глубокие смыслы, не создаются, чтобы ублажать публику. Каждый должен терпеть муку рождения мысли: режиссер, актер и, в конечном итоге, зритель. Сейчас Борис Юхананов пытается создать театр там, где, казалось бы, его быть не может, — на фундаменте еврейской религиозно-философской мысли.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?