Два в одному. 13 сентября 2010

Едіп. Собача будка

Текст Марисі Нікітюк

Що: прем’єра «Едіп. Собача будка» Софокл vs Клім

Хто: режисер Влад Троїцький

Де: Театр «ДАХ», Велика Васильківська, 136

Прем’єра: 4 вересня 2010 в рамках ГогольFest

Влад Троїцький поставив до цьогорічного Гогольфесту найсуперечливішу і найрадикальнішу виставу театру «ДАХ — Едіп. Собача будка». Два, фактично, різних спектаклі, розділені антрактом, демонструють діалектичну єдність жорсткої прямолінійності та вишуканої краси. В першій частині глядач споглядає закуту в клітку несміливу рабську спільноту, яка їсть за командою, лягає спати за командою, миється за командою і за командою співає «… срать, срать, вєк волі нє відать». Власне, це і є «Собача будка», яка метафорично відтворює наше суспільство і наше з вами, м’яко кажучи, невигідне становище. Після антракту естетику моторошної глибинки з суржиком, матом і провінційним побутом змінює висока грецька трагедія. Зрештою, сюжет Софоклівського «Едіпа» ми всі знаємо, а це, до речі, четверта постановка п’єси, здійснена ДАХом в іншому просторі та в інших декораціях. Найцікавіше те, що декорації змінюються, а вистава — ні. І сьогоднішня постановка, ймовірно, продиктована бажанням перенести вдалого минулорічного «Едіпа», який був поставлений в просторі Арсеналу, на сцену «ДАХу».

«Едіп. Собача будка» «Едіп. Собача будка»

Дві частини спектаклю — «Собача будка» та «Едіп» — важко взяти в єдині лапки, їх об’єднує хіба що спільна сценографічна конструкція. Ігровий простір «ДАХу» поділений по висоті кліткою, в першому акті глядачі сидять начебто над нею, спостерігаючи в решітчасті отвори страх і приниження народу. В другому акті, коли «Едіп» розгортається в чорних воєнізованих тонах і тривожному загрозливому напівмороці, глядачі самі сидять в клітці, дивлячись виставу знизу. Але сценографічно об’єднані акти не мають єдності семантичної. «Собача будка» ілюструє нашу рабськість і вайлувату ментальність, але зрештою не пропонує жодного висновку-виходу, окрім як — закрити дошками нещасних жителів клітки. Друга частина також закінчується викладанням на верх клітки тих самих дощок — ув’язненням глядачів. Це красива гра, але містить вона доволі непрозору символіку.

Дмитрий Ярошенко — несменный Царь Эдип Дмитрий Ярошенко — несменный Царь Эдип

Софоклівський «Едіп» ніяк не долучається до бодай віддалено наближеної теми „Собачої будки. Влад Троїцький оживляє ідею, закладену Софоклом, — ідею про невідворотність долі. Можливо, саме невідворотність і є єднальним компонентом, мовляв українському народові ніколи не змінити свого менталітету, як Едіпові — Фебових передбачень? Але тоді це вкрай песимістичне і непривабливе для самооцінки загалу висловлювання театру «ДАХ», яке, тим не менш, є високохудожнім і сміливим. Музикальне рішення (жива скрипка, віолончель, контрабас), хорові співи здійснено на дуже високому рівні, саме ці «струси» в стилі грецького античного хору оживляють другий акт. Повільні діалоги підкреслюють незворотній перебіг долі — персонажі не спішать до своєї загибелі, вони тихо приходять і тихо йдуть. Вмираючи вони не кричать і нікого не сповіщають про свою смерть — істинно аристократично почуття гідності присутнє в їх «відходах». Дізнавшись про свою долю, герої не сперечаються з нею, а замовкають.

«Едіп. Собача будка» «Едіп. Собача будка»


Другие статьи из этого раздела
  • Правила Дмитра Богомазова: 5 кроків до вистави

    На той випадок, якщо ви вирішите поставити виставу за режисерськими принципами Богомазова – ось правила, які вам у цьому допоможуть
  • Театральная Япония

    Согласно официальной статистике, в Японии сегодня насчитывается около трех тысяч театров. Но реальность несколько иная… В 1980-е — во время так называемого, японского экономического чуда — действительно, были построены тысячи новых театральных пространств, многие из которых не были открыты, другие же были открыты, но использованы не по назначению. Недавний мировой экономический кризис, а также экологическая катастрофа (землетрясения и цунами) нынешнего года стали причиной закрытия многих коммерческих и государственных театров.
  • «Соль» на «Морях»

    Море, по словам Криса Торча, арт-директора проекта «Чорное/Северное Моря», — это символ и линия раздела, с одной стороны, и мост и символ единения — с другой. Политика и экономика уже продемонстрировали свою несостоятельность в попытке объединить Европу, возможно, это удастся искусству. В двухгодичное путешествие художественный караван «Морей» отправился с Одессы, набрав с собой драгоценные плоды творцов, поплыл по морским странам, бросая якорь в портовых городах. Тяготея к метажанрам и копродукции разных видов искусств, проект демонстрирует современные тенденции Европейского искусства.
  • Іранське ритуальне дійство тазіе

    Тазіе ─ це суто перська театрально-ритуальна традиція, яка попри всі заборони та численні трансформації дійшла до наших часів. У доісламський період (до сьомого століття нашої ери) в Ірані були поширені видовища іншого типу, пов’язані із траурними церемоніями і вшануванням іранських міфологічних героїв: Сіявуша, Шервіна, Іраджа, Заріра. Коли араби захопили Персію, традиційні видовища було заборонено, оскільки cамі араби не мали театру і, мабуть, мало розуміли його суть. Натомість вони принесли іслам, і персам довелося трансформувати історію про Сіявуша у ісламську релігійну оповідь. Так, виникає тазіе, що в перекладі із арабської означає «співчуття», «жалоба». Тазіе, зазвичай, має один стандартний сюжет про загибель імама Хусейна, який залежно від регіону, де він грається, доповнюється чи видозмінюється
  • «Механічна симфонія»

    «Механічна симфонія» — це майстерня, завод із виготовлення незвичної, але оригінальної музики, в якій какофонія сучасності зливається із гармонією Всесвіту. Її творять всі присутні — класичні музиканти, інженери, машини і навіть глядачі. Прийшовши на черговий концерт, публіка сподівається просто відпочити, розважитись, послухавши музику, яку для неї виконуватимуть. Але несподівано для самих себе глядачі опиняються на сцені, стають персонажами власної вистави, творцями власної симфонії.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?