А Міллер-то закоханий!^{07 декабря 2014}

Текст Анастасія Головненко

Фото Молодого театру та vogue.ua

У Шиллера, було все зрозуміло. Два майже ворогуючих клани, феодальний та бюргерський, Фердинанд із вищого прошарку закохується в Луїзу з нижчого. Усе на світі проти них, усі навколо страждають, і нікому врешті немає спокою від підступності й від кохання. 

Натомість, Андрію Білоусу, як сучасному режисеру, усе це, ясна річ, не так уже й цікаво. У нього не вистачає виправдань для пояснення поведінки деяких персонажів Шиллера, томі він прагне створити своїх.

Виховуючись у президентських палатах, син першого міністра фон Вальтер (актор – Олександр Ромашко), надивившись на всі корупційні схеми знаті, хоч і залишається людиною честі, все ж ладен дивитися з підозрою на будь-кого, навіть на Луїзу.

Молода дівчина, змальована режисером, також не така вже й свята, як у Шиллера. У виставі є сцена, де після того, як Луїза (Дар’я Баріхашвілі) приносить коханому лимонад, а той тим часом відправляє подалі її батька, дівчина пропонує майорові «подивитися на її шиття». Вона чиста й світла дитина, подібна до Шиіллерівської, проте зіткнувшись у житті з пронирливими Вурмом (Марк Дробот) і Президентом, сама трохи втрачає голову.

Леді Мільфорд в режисурі Білоуса – спокусниця. Її благородне походження слугує леді не більш ніж ніжною оповідкою, вжитою нею для того, аби розчулити серце майора, втратити перед ним свідомість і отримати заповітний поцілунок. Зазначимо, що спокусниця з Ліліани Ребрик вийшла справді непогана, а «за сценарієм», Фердинанд ледве втримується, аби не піддатися на її тонкі сексуальні провокації.

Маршал фон Кальб, Вурм та все, що стосується герцога у виставі зображується трохи спересердя: навмисне негативні персонажі часто смішні від того, що дурні й таке інше. Прийоми такого типу часто складають враження недоречної казки. Президент, як один з найяскравіших об’єктів створення образу знаті здебільшого штампований: в його вчинках домінують зухвалість і розрахунок, він легко руйнує кохання свого сина, і не перебирає засобами, коли розмова ведеться про мету. «Президент в ньому сильніший за батька», як сказано в Шиллера.

І ось саме на противагу всій привілейованій знаті, з усіма їхніми підступними планами й методами, у канву подій вводять персонажа Ярослава Чорненького – батька Міллера. За усіма законами жанру, батько й мати Луїзи бідні, рахують кожну копійку й подарунки Фердинанда. Вони є дзеркалом бюргерського суспільства того часу, й зображують мало не родину, в якій виріс і сам Шиллер. На наше щастя, Андрій Білоус роздивився в цій родині перспективу стосунків, і перекреслюючи образи Міллерів як так званих «звичайних людей», режисер розставляє акценти інакше.

Дружина Міллера (найорганічніше, у виконанні Катерини Кістень) у режисера «отримує роль». У персонажа з’являється життєва лінія, власна позиція, набір моральних цінностей, реєстр почуттів та все інше. Ми, хоча й не знаємо достовірної історії матері, з її поведінки та звичок, її ставлення до грошей та вельмож, можемо судити про її походження. У п’єсі не вказано як у Міллера з’явилася така дружина, та, натомість ми можемо відкрити для себе її образ як колишньої повії, ласої до красивого життя та великих грошей.

Образ такої дружини, напевно, вводиться режисером для розкриття власне образу Міллера. І якщо його Шиллерівський прототип був би зруйнованим появою такої дружини, Міллер Чорненького навпаки має усі важелі, аби проявити себе якнайповніше. Його сентиментальність і щирість розкриваються вже в третій сцені (тій, що за Шиллером мала б бути першою). Поява дружини на авансцені мала б розсердити старого Міллера, він намагається їй докорити за доньку та її кохання з майором. Натомість, промовляючи свої зауваження до дружини м’яко й по-батьківськи, Міллер одразу ж виказує себе: йому не огидні ні помисли дружини, ні вона сама. Міллер закоханий у свою жінку, і навіть, цілком можливо, не проти союзу доньки з Фердинандом. Міллер здає позиції перед сильним почуттям, і своїм, і коханням Луїзи до майора.

В цілому у Білоуса якимось чином всі герої виходять злочинцями, що скоїли зло в ім’я кохання. А лакмусом до розкриття суті кожного з персонажів, режисер обирає гроші, часто дуже великі. Леді Мільфорд ладна скривдити життя своє, Фердинанда і Луїзи тільки тому, що майор може дозволити собі їй відмовити; Президент і маршал фон Кальб готують злочин заради сина фон Вальтера; Вурм не зупиняється ні перед чим на шляху до коханої Луїзи – кривдить її, і врешті, морально знищує; Луїза погоджується на обман і злочин перед майором заради нього ж; Фердинанд врешті вбиває свою кохану. І навіть Міллер, основною рисою якого є спокій та любов у цій постановці, не в змозі відмовитися від занадто великої суми грошей на перевагу свободи своєї доньки, музикант стає пажем Фердинанда, закриваючи ланцюг підступності.