Соломія Мельник12 ноября 2007

Текст підготувала Марися Нікітюк
Фотографувала Ольга Закревська

Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорним гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. З масясь вона на сцені, знімалася в фільмах, працювала на Кіностудії Довженко з Іллєнко. Закінчила Національний університет театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (2003–2007). Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, просто велике значення. Ще з покійною сестрою Соломія їздила в експедиції у пошуках фольклорних матеріалів. Голос у Соломії сильний, надривний, його вона часто використовує у виставах. Саме в містично-фолькльорному спрямуванні театру «ДАХ» Соломія повністю розкривається. Найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні», і сама в першу чергу є жінкою, мріє про сімю, але театр для неї — це все. Театр — це тепер її життя і сім’я.

Соломія Мельник Соломія Мельник

Про себе

Я дуже щаслива, що потрапила до Влада Троїцького в середині першого курсу, тому що наcправді в інституті твориться жах, ніякої школи. Пам’ятаю, коли Влад прийшов до нас, ми були страшенно не задоволені нашою першою зустріччю. Злякалися, він дуже жорстко з нами розмовляв і питав кожного: «що ти хочеш у житті?», і ніхто не міг конкретно відповісти. Влад повністю змінив наші погляди, еволюційно. У нас з ним абсолютно демократичні стосунки, він ставиться до всіх акторів на одному рівні, він є для нас авторитетом, нашим мистецьким татом.

В ДАСІ я вже чотири роки і не бачу для себе кращого театру в Україні за цей. Звичайно, мене трохи непокоїть фінансовий бік, але коли ти любиш те, що робиш, то від цього важко відмовитися і думати про гроші. Красиво можна жити не загрібаючи величезні кошти, ти можеш сам собі створювати світ, який тобі потрібний. А для мене ще й дуже важливе питання моєї рідної землі. Я глибоко відчуваю корені і хочу щось зробити для цієї країни, не хочу виїжджати працювати на інший народ.

Я розумію, що для жінки найголовніше — це створити сімю та народити дитину. Але коли ти творча особистість, то це дуже складно. Як каже Клім: «народжувати дитину треба або в 17 років або після 30, якщо ти актриса». Народивши зараз, ти зникнеш з цього простору і буде дуже важко повертатися. Це питання в якийсь момент може постати, і мені страшно, бо театр для мене — це все. Поки я би не могла все кинути і займатися дітьми, родиною, при тому, що я дуже люблю дітей і дуже хочу їх мати.

З шанувальниками бувають кумедні ситуації, особливо на гастролях. В «Шешорах», коли ми приїжджаємо, навіть просять автографи і фотографуються з нами. І закордоном нас сприймають інакше. Тут просто своя атмосфера, і енергетично немає великої різниці, а коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться.

Соломія найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні» Соломія найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні»

Коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться. Коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться.

Соломія Соломія


Другие статьи из этого раздела
  • Портреты актеров Кабуки: Очерк о театре Кабуки и японской живописи Укие-э

    Благодаря уникальной трехсотлетней изоляции Японии от внешнего мира в период правления сегуната Токугавы — период Эдо, формы и жанры искусств смогли сохраниться в своем изначальном виде, не претерпев никаких влияний извне. И аристократический театр Ноо, и низкий театральный жанр комедии Кеген, и некогда демократический театр Кабуки, и кукольный театр Дзерури (позже более известный как Бунрако) — все эти и другие на сегодняшний день традиционные театры Японии сохранили свою первозданную манеру исполнения.
  • Киевские сказки: Игорь Рубашкин

    В юности я ходил в свой родной Театр на Подоле, где практически вырос, воспринимая его как нечто родное, привычное: люди, грим, звукооператоры, цеха. Правда, остались только отрывочные воспоминания о постановках — яркие картинки, образы, эмоции, пестрые пятна. Помню, первые версии спектакля «Сон в летнюю ночь», когда артисты мне казались прекрасными как юные боги. Они играли на сцене в красных безумных одеждах. Часто ходил на детский спектакль «Белоснежка», где мама играла роль злой Королевы, но друзей водить на него не любил. Потому что она так хорошо играла плохую роль, что дети ее в тот момент не любили, и я тоже побаивался
  • Ахтем Сеитаблаев. Монологи

    В киевском театре драмы и комедии на Левом берегу он играет чувственного Ромео, в театре русской драмы им. Леси Украинки ― Монаха в «Завещании цело-мудренного бабника». Гармонично настроен, умиротворенно тих, в черных диких глазах ― янтарные бесы.Ахтем Сеитаблаев родился в городе Янгиюль в шестнадцати километрах от Ташкента, вдали от родины
  • Марко Галаневич

    Актор театру Дах, музикант етно-хаос гурту ДахаБраха: «Якось я заліз на шовковицю і впав. Кров заливає, бачу, як підбігає дід. Уяви, як йому: дитина мала впала і в крові вся лежить — він переляканий, а я йому кажу: „Дідусю, ви не лякайтеся — я об гладенький камінчик вдарився“. Прямо криваве дитинство. А ще я завжди маму з татом чекав, щоб вони приїжджали на вихідні і перше слово, яке я сказав, було: „ВСУБОТУ“. Коли тато з мамою приїдуть? — в суботу…»
  • Володимир Канівець

    Провідний актор театру «Вільна сцена». Народився 17 серпня 1983 року в селі Лецьки Переяслів-Хмельницького району. Вова недбало вчився, крав полуниці і зазирав по вікнах, потрапляв у бійки…

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?