Соломія Мельник12 ноября 2007

Текст підготувала Марися Нікітюк
Фотографувала Ольга Закревська

Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорним гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. З масясь вона на сцені, знімалася в фільмах, працювала на Кіностудії Довженко з Іллєнко. Закінчила Національний університет театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (2003–2007). Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, просто велике значення. Ще з покійною сестрою Соломія їздила в експедиції у пошуках фольклорних матеріалів. Голос у Соломії сильний, надривний, його вона часто використовує у виставах. Саме в містично-фолькльорному спрямуванні театру «ДАХ» Соломія повністю розкривається. Найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні», і сама в першу чергу є жінкою, мріє про сімю, але театр для неї — це все. Театр — це тепер її життя і сім’я.

Соломія Мельник Соломія Мельник

Про себе

Я дуже щаслива, що потрапила до Влада Троїцького в середині першого курсу, тому що наcправді в інституті твориться жах, ніякої школи. Пам’ятаю, коли Влад прийшов до нас, ми були страшенно не задоволені нашою першою зустріччю. Злякалися, він дуже жорстко з нами розмовляв і питав кожного: «що ти хочеш у житті?», і ніхто не міг конкретно відповісти. Влад повністю змінив наші погляди, еволюційно. У нас з ним абсолютно демократичні стосунки, він ставиться до всіх акторів на одному рівні, він є для нас авторитетом, нашим мистецьким татом.

В ДАСІ я вже чотири роки і не бачу для себе кращого театру в Україні за цей. Звичайно, мене трохи непокоїть фінансовий бік, але коли ти любиш те, що робиш, то від цього важко відмовитися і думати про гроші. Красиво можна жити не загрібаючи величезні кошти, ти можеш сам собі створювати світ, який тобі потрібний. А для мене ще й дуже важливе питання моєї рідної землі. Я глибоко відчуваю корені і хочу щось зробити для цієї країни, не хочу виїжджати працювати на інший народ.

Я розумію, що для жінки найголовніше — це створити сімю та народити дитину. Але коли ти творча особистість, то це дуже складно. Як каже Клім: «народжувати дитину треба або в 17 років або після 30, якщо ти актриса». Народивши зараз, ти зникнеш з цього простору і буде дуже важко повертатися. Це питання в якийсь момент може постати, і мені страшно, бо театр для мене — це все. Поки я би не могла все кинути і займатися дітьми, родиною, при тому, що я дуже люблю дітей і дуже хочу їх мати.

З шанувальниками бувають кумедні ситуації, особливо на гастролях. В «Шешорах», коли ми приїжджаємо, навіть просять автографи і фотографуються з нами. І закордоном нас сприймають інакше. Тут просто своя атмосфера, і енергетично немає великої різниці, а коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться.

Соломія найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні» Соломія найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні»

Коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться. Коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться.

Соломія Соломія


Другие статьи из этого раздела
  • Портреты актеров Кабуки: Очерк о театре Кабуки и японской живописи Укие-э

    Благодаря уникальной трехсотлетней изоляции Японии от внешнего мира в период правления сегуната Токугавы — период Эдо, формы и жанры искусств смогли сохраниться в своем изначальном виде, не претерпев никаких влияний извне. И аристократический театр Ноо, и низкий театральный жанр комедии Кеген, и некогда демократический театр Кабуки, и кукольный театр Дзерури (позже более известный как Бунрако) — все эти и другие на сегодняшний день традиционные театры Японии сохранили свою первозданную манеру исполнения.
  • Тамара Яценко: «Акторка не мусить бути пихатою»

    Я ж кажу, що ходжу в Будинок ветеранів сцени для того, щоб звикнутися з цим, я давно вже зрозуміла, що рано чи пізно треба буде піти, і краще я піду сама, ніж мені будуть недвозначно натякати. Хоч як би я не любила роль Проні Прокопівни, але я залишила спектакль «За двома зайцями» сама, сама підготувала акторку на зміну, і пішла. Краще я піду в період слави, ніж мене будуть виганяти.
  • Актерский розыгрыш

    Смоктуновский снимает трубку. —- Кто это? Шостакович? Здравствуй, дорогой Дмитрий Дмитриевич. Беда, не могу заниматься. Рояль не влезает, никак не можем в номер втащить. Понял… Завтра мы подъемный кран пригоним, может быть, с его помощью через окно мы как-нибудь втащим этот рояль. Сломается, говоришь? Ну, сломается и сломается. Ничего не поделаешь. Но мне же надо работать. Митя, бывай здоров…
  • Марко Галаневич

    Актор театру Дах, музикант етно-хаос гурту ДахаБраха: «Якось я заліз на шовковицю і впав. Кров заливає, бачу, як підбігає дід. Уяви, як йому: дитина мала впала і в крові вся лежить — він переляканий, а я йому кажу: „Дідусю, ви не лякайтеся — я об гладенький камінчик вдарився“. Прямо криваве дитинство. А ще я завжди маму з татом чекав, щоб вони приїжджали на вихідні і перше слово, яке я сказав, було: „ВСУБОТУ“. Коли тато з мамою приїдуть? — в суботу…»
  • Крістіна Флутур про театр «Раду Станка»: Румунія

    Сібіу — містечко в центральній Румунії, яке в 2007 стало культурною столицею Європи. У цьому містечку на 90000 мешканців діє один з найкращих театрів Румунії — театр «Раду Станка», який запрошує до співпраці відомих режисерів з усього світу та найкращих акторів Румунії. Тому не дивно, що навіть в будній день в його холах — натовп.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?