Жива Нігерія^{01 мая 2012}

Спеціально для Театре
Катерина Бабкіна з Берліну
Фото Сітара Ібрагімова

Проект: «Бізнес ангели Лагосу»
Театральна група: «Ріміні Протокол»
Місто: Берлін
Час: березень-квітень 2012
Театр HAU 1

Учасники групи «Ріміні Протокол», — відомої своїми документальними виставами на злобу дня, — поставили п’ятдесяти чоловікам та жінкам з нігерійського міста Лагосу низку питань: «ви займаєтеся бізнесом і готові до міжнародного обміну? Ви готові вивчити новий ринок і пояснити стратегії місцевого ринку європейській аудиторії? Ви зацікавлені в європейських партнерах, інвестиціях чи підтримці ваших ідей?» Після кастингу залишилося 11 бізнесменів, з якими «Ріміні Протокол» зробили документальний спектакль «Бізнес ангели Лагосу» в Берліні, щоб привернути увагу до проблем далекого світу Нігерії.

За даними міжнародної агенції Goldman Sachs, Нігерія за темпами розвитку економіки випереджає Францію, Південну Корею та Канаду, і до 2050 року буде 11-ю в списку економічно-розвинених країн, посівши місце одразу за Японією, Німеччиною та Британією. Лагос є одним з міст, що найшвидше росте і розвивається. Нафта та інші сировинні матеріали гарантують стабільний притік коштів, і все ж європейські інвестори почуваються невпевнено у співпраці з країною, де фінансові махінації, шахрайство, корупція — типові явища.
«В проекті „Бізнес ангели Лагосу“ ми зробили десять маленьких сцен, розташованих у різних місцях (на подвір’ї, у глядацькому залі, в барі, у технічних приміщеннях, на балконі), — розповідає Даніель Ветцель, один із трьох учасників театральної групи „Ріміні Протокол“. — Відтак, 10 різних вистав відбуваються одночасно. Ми використали модель Бізнес-виставки, коли різні компанії мають свої стенди. В нашому випадку це може бути ярмарок африкансько-європейських бізнесів, ярмарок ідей, ярмарок діячів, відкритих до партнерства».

Простір театру переосмислено. Глядачів при вході ділять на групи по 20 чоловік, які пересуваються від одного місця до іншого. Кожен із «бізнес-ангелів» розповідає свою історію. Можливо, деякі з цих історій не здавалися би такими особливими, якби не відбувалася в соціальній дійсності, котра має так мало спільного з європейським уявленням про життя, бізнес, роботу. Кожен із них має 12 хвилин, після чого звучить гонг, історія закінчується, і група переходить в наступний простір. Кожен із глядачів отримує візитку «бізнес ангела» і впевнений потиск робочої руки.

На першій локації (двір) лагоський бізнесмен Франк — чорний, молодий і рухливий — розсаджує глядачів по ящиках із запчастинами і весело розказує їм, як перевозить з Європи до Лагосу по 12 авто в одному контейнері. Показує короткий фільм про те, як продає запчастини. В дворі сконструйовано гараж, а в ньому бог Франка — старий фольцваген. Працівник Франка бере з контейнеру цілу, красиву, майже нову фордівську фару і викидає її в натовп покупців, а Франк весело коментує — «упс, я втратив 80 євро».

Наступна героїня — Фріда — в далекому 1970 році отримала поштою «лист щастя», який сповістив, що її покійний чоловік щось профінансував у Нігерії, і тепер на неї чекають неземні дивіденди. Довірлива Фріда поїхала до Нігерії та потрапила в руки юристові-ошуканцеві, який виманив у неї близько 300 тисяч євро. Фріда нескоро зрозуміла, що її ошукали, — але так само, як маніакально платила за послуги нігерійського юриста, вона взялася розв’язувати ситуації. Тепер вона працює на Комісію економічних та фінансових злочинів, повернення своїх 300 тисяч вона добивалася більше десяти років, а тепер допомагає іншим жертвам ошуканства. Історію свою вона розповідає в кабінеті, показує скани листів, документів, запитів, авіаквитків з далеких сімдесятих.

Наступними героями є Олудолапо, юрист і девелопер в галузі нерухомості, Олувафемі та четверо його працівників, які шиють модельне (за нігерійськими мірками) взуття Бітіейчар і допомагають людям в Нігерії шукати працівників чи роботодавців. Юде займається дослідженням біржі та консультуванням, Сілке живе в Австрії, досліджує та розробляє технології виготовлення особливих африканських тканин, Кестер — посередник в торгівлі нафтою, який почав з експорту живих тропічних риб у пластикових пакетах, Уве підтримує кілька масштабних інноваційних для Нігерії стартап-проектів, а Віктор — пастор, який допомагає людям отримати натхнення, а заробляє гроші для своєї церкви як кінопродюсер.
Бонус-сцена, що представлена відеоматеріалом про чоловіка, чий бізнес — перевезення мертвих з місця смерті до місця поховання, презентується у великій труні, де кожен з глядачів може присісти, подивитися і послухати.

В кінці вистави глядачі опиняються в звичайній театральній залі, а учасники вистави — на сцені. По завершенню складається колоритна і доволі повна картина життя цілком незнайомого світу Нігерії. Історії розвитку бізнесу зачіпають і родинні стосунки, і географію з історією, і міжнародну політику, і побутові деталі. Видається, це і було метою вистави, а ознайомлення з бізнес-реаліями — лише «екзотичний» фон.

Втім, прийшовши на виставу вдруге, відчуваєш, що не всі вистави однаково натхненні. Один показ більш вдалий, і все йде як по маслу — глядачі виходять в захваті. А вже через два дні ті самі «ангели» розповідають ті ж самі історії менш натхненно, проглядається завченість і втома живих людей, місце яких — не сцена. В Берліні «бізнес-ангели» провели близько місяця, їм пора повертатися додому, до роботи.