Творчий вечір Ади Роговцевої21 сентября 2012


Катерина Гладка



8 вересня столичний театр „Сузір’я відмітив свій двадцять п’ятий — ювілейний — театральний сезон, урочисте відкривши його творчим вечором Ади Роговцевої. Заслуженій артистці України виповнилося сімдесят п’ять років.



Це був вечір-імпровізація, інтимна сповідь актриси про особисте та професійне життя. Ада Роговцева вміє говорити просто про глибокі речі. Не боїться бути кумедною. Вона, незважаючи на вік, лишається жіночною. І попри складну особисту та професійну долю не втрачає індивідуальності та сили.
Сьогодні, на жаль, для неї настав період утрат: кілька років тому пішов із життя улюблений чоловік Костянтин Степанков, влітку від невиліковної хвороби помер її єдиний син. У цей же час згасла доля її друга — Богдана Ступки. Крім особистої драми сталася й драма професійна: через конфліктну ситуацію акторка пішла з Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.


У цей вечір на сцену „Сузір’я вона вийшла, аби відновити діалог із улюбленим глядачем і відтворити створені нею протягом театральної кар’єри образи. Були зіграні Геля зі спектаклю Едуарда Митницького «Варшавская мелодия», Ліка Мізінова із постановки Михайла Резніковича «Насмешливое мое счастье» (уривки). Ада Миколаївна відтворила фрагмент зі «Священных чудовищ» Романа Віктюка та епізоди з постановок «Приборкання вогню», «Вічний поклик» та «Камінний господар». Наприкінці акторка читала поезію Анни Ахматової та вірші із власних збірок «Мамині молитви» і «Целую твой голос». Закінчився творчий вечір фрагментом із мелодрами про зріле кохання — «Зимовий роман».

Ада Роговцева. Із монологів

«Поховала всіх: батька, матір, братів, чоловіка, сина… Коли довго живеш, то на твою долю випадають різні випробування, але найстрашніше — це смерть близьких. Цього літа я втратила найдорожчу людину — сина. Для матері — це тортури! Ось ці тортури я тепер проходжу. Знаєте, після смерті чоловіка, Костя Петровича, я навчилася розмовляти зі своїми близькими, котрі пішли у Вічність. Як справляюся зі своїми болями? Зізнаюся: сьогодні мені соромно жити. Немає тих слів розради, які можуть полегшити біль! Коли приходять утрати, немов перегортаєш сторінки книги пам’яті…».

«Мені щастило на справжніх лицарів… Пощастило мені в моїй творчій та особистій долі на справжніх мужчин: Сердюк, Борисов, Ступка. Я ж така весела була, що часом мої погляди та поведінка сприймалися неоднозначно, але тим не менш нам вдавалося бути з усіма чоловіками справжніми друзями, такими, що не розірвати… Іван Миколайчук до мене в хату приходив чистий, розумний, талановитий… І чогось завжди, коли був піст, і було великою проблемою його нагодувати».

«Сьогодні я втратила Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Зі злої волі, а може, і не злої. Не знаю… із волі людини, з якою я товаришувала 50 років. Едуард Маркович Митницький у важкий для мене момент не зміг знайти слів розради, не пішов на компроміс. Мені шкода, що я втратила дорогу людину, а разом із ним і колег, разом із якими пропрацювала майже десять років».



Інформаційна довідка
Дата народження: 16 липня 1937 року
Освіта: Київський державний інститут театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого
Нагороди:
Заслужена артистка Української РСР, 1960 р.
Народна артистка Української РСР, 1967 р.
Народна артистка СРСР, 1978 р.
Орден Княгині Ольги III, 2003 р.


Другие статьи из этого раздела
  • Юная энергия классики или почти сумасшедшая «Женитьба»

    Агафью Тихоновну переселили на Оболонскую набережную в двухэтажный элитный особнячок, вручили ей две квартиры в центре и дачу под Киевом. Жевакина сделали не моряком, а певцом, эдаким Элвисом с заячьей губой и феерическими повадками. Яичница из коллежского асессора превратился в заместителя начальника налоговой службы, ему надели круглые очки кота Базилио, приталенную жилетку, пижонские штаны и снабдили несколько гейскими повадками. Словом, все персонажи — утрированные представители нашего «сегодня»
  • Слишком бедные люди

    Последняя работа Парис/Яценко далека от совершенства. Артисты играют в своей манере, детально работая с текстом, расставляя интонационные акценты, и, создавая тем самым угол зрения для зрителей. Но сам материал требовал иного подхода — не правдоподобия текста, а правдоподобия жизни. Игра же актеров в  «Бедных людях» направлена на самое себя, в ней больше внимания уделено форме (ритму и фразе), нежели смыслу (идее и характерам). Нужно признать, Лариса Парис и Юрко Яценко — прекрасные, самобытные актеры и делают они хороший актерский театр, но им не хватает блеска качественной режиссуры.
  • Радянська історія в іспанській драматургії

    Уся дія постановки відбувається в кабінеті Булгакова, поруч з письмовим столом лежать стоси книжок і телефон… Зловісний телефон, який назавжди змінив долю письменника. Один-єдиним дзвінком Сталін вселяє в Булгакова думку про те, що готовий до розмови з ним. Цим самим він робить письменника одержимим таємним бажанням зустрітися. Вождь ввижається йому повсюди, він з ним говорить і диктує тексти нових листів
  • Черновые, секретные эскизы

    Андрей Жолдак показал журналистам черновые секретные эскизы своего нового спектакля «Войцек», нас якобы впустили в лабораторию мастера, где видео на больших экранах сверху не было демонтировано, и режиссер увлеченно повторял «а здесь должны быть звезды». Перед показом Жолдак всех предупредил — это первый прогон, много чего будет не так. О том, что в «Войцеке» Жолдака, собственно нет Войцека, даже как-то неприлично говорить, режиссер давно всех приучил, что это ханжество — видеть, и, не дай бог, искать в его работах еще кого-то кроме него самого.
  • Олег Липцын: Печальный Нос

    Очередной иллюстрацией хорошего театра стал спектакль «Нос» Олега Липцына, который он привез показать в рамках ГогольFestа. Задумывалась эта постановка сначала как огромный проект по произведениям петербуржского периода Николая Гоголя. Липцын хотел сыграть со своими друзьями в разных городах мира один и тот же спектакль по мотивам рассказов Гоголя. Но в итоге получился, что играет его только сам Олег, правда, действительно — по всему миру. Спектакль «Нос» будет показан в Киеве 21 октября в Новом театре на Печерске

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?