Цнотливий апельсин23 декабря 2007

Текст: Марисі Нікітюк

Фото: Міши Поплавського

Діткам модно і корисно читати контркультурку. Чим жорсткіший світ автора, тим більше до нього тягне юних створінь. Коли вони виростуть і всім стане байдуже на загальну моду, то хтось буде читати Горького, хтось Коельо, а хтось так і лишиться вірним Берджесу, Бероузу та Уельбеку.

В Українському культурному просторі надміру перебродивший роман Ентоні Берджеса «Механічний апельсин» отримав своє сценічне вираження в постановці молодого режисера Максима Голенка на сцені Свободного театру. Першоваріант цієї постановки був показаний ще в НАУКМА, в більш адекватній для нього камерній обстановці. Тепер же спектакль є репертуарним у Свободному театрі, і побачити його можна двічі на місяць на Межигірській, 2.

Робота молодого режисера, задіяний агресивний матеріал, як мінімум не класика, мали б провокувати на позитив. Намагання поставити те, що може виявитися ляпасом загальному смаку, щось вкрай аморальне, принаймні щось, що виходить з філософії зла, як правило, наперед зриває овації.

В’ячеслав Довженко у ролі Алекса і компанія В’ячеслав Довженко у ролі Алекса і компанія

Вистава поділена на новели, тобто цільний роман для зручності його передачі на сцені ділиться на фрагменти з підзаголовками. Є оповідач, який і діє, і на авансцену може вийти з пояснюючим моно, з’ява нових персонажів фіксується звуком фотоапарату, спалахом і застиглою композицією — складається форма перегляду фотоальбому. Фотоальбому маненького рецидивіста. Особливо ніжним виглядає усміхнене фото біля зґвалтованої дівчини (те, що вона зґвалтована, можуть знати лише ті, хто фільм дивився чи книжку гортав). Зрештою, будь-яка форма є правильною, коли вона адекватно відображає чи скріплює зміст. На жаль, у випадку зі спектаклем розбивка на новели, що їх назви оголошує беземоційний голос за кадром, лише допомагає виставі розлетітися на друзки. Звісно, можливо, і зворотній варіант, що новельно-латкова форма обрана саме в наслідок нескріпленості дійства, але клей з неї доволі кепський.

Це ледве не єдина вистава, в якій можна почути український сленг і пару-трійку матів та зазирнути в життя подоби антигероя. І хоч на сцені мала б постати піна зла, натомість постає бідолашний підліток, що просто заплутався. Акцент зміщений від декадентського апологетсва зла в бік романтизму. Адже сценічний герой Алекс є просто бунтарем, і це світ навколо його злий, а Алекс виходить, по суті, добрий, просто підліток. Це ж очевидно, що всі підлітки поки не виростуть вживають наркотики, ґвалтують дівчаток і б’ють запізнілих пенсіонерів на вулицях.

Алекс у в’язниці підлещується до тюремного каппелана (Олег Примогенов). І чомусь виглядає не як сшиблений на насильстві підліток антигерой, а наче жертва, яку попалили на крадіжці батончика «Марс» Алекс у в’язниці підлещується до тюремного каппелана (Олег Примогенов). І чомусь виглядає не як сшиблений на насильстві підліток антигерой, а наче жертва, яку попалили на крадіжці батончика «Марс»

Сцена оформлена в панк стилі: розмальована побита телефонна кабіна, таку можна побачити в старих американських фільмах про хуліганів, тенісні сітки на колесах, що час від часу слугують то кліткою, то просто їх провозять по сцені. Алекс, якого грає В’ячеслав Довженко, вийшов істеричним, бідолашним типком, на котрого звідусіль сипляться нещастя. Найжорстокіші ілюстративні моменти роману були викинуті, сцени насильства згладжені — склалося враження, що ні актори, ні режисер не розуміють, що таке насильство. До рівня символів персонажі не підняті, а в соціальній площині вони надто неправдоподібні.

Доволі неякісно виглядає масовка з шести чоловік в білих та чорних халатах з капюшонами. Присутність цих псевдомасових сцен, коли актори колишуть руками і бігають по колу, надає постановці аматорського присмаку. Якщо в основу дії режисер закладає реалістичні закони, то масштаб має бути відповідним. У протилежному випадку краще знайти вдалу сценічну метафору, чи символ. Це і виглядало б ліпше, і вивело б дію на інший рівень сприйняття.

Тягнуть юного рецидивіста на «перевиховання», дивитися жорстокі фільми, а на фоні вдоволено маячить сексуальна фігура лікарки Бродськи (Кристина Синельник), більше схожої на секритарку-садиста Тягнуть юного рецидивіста на «перевиховання», дивитися жорстокі фільми, а на фоні вдоволено маячить сексуальна фігура лікарки Бродськи (Кристина Синельник), більше схожої на секритарку-садиста

На екрані, що висів у глибині сцени, насамкінець показали кадри з демонстрацією насильства, для перевиховання Алекса. Кадри, як і сама вистава, цнотливі: ось щось викрикує Гітлер, ось летять літаки, ось люди коло стіни, когось розстрілюють, для осучаснення контексту показали і таран башт-Близнюків 2001 року. Ніякого Берджесівського вигадливого насильства, але навіть ці кадри більше вражають і змушують гуманістичні струни шалено вібрувати, ніж обезводнена нарізка роману на сцені. Насамкінець режисер взагалі втомився і зібгав кінцівку, не витримавши ритму частини, де все заподіяне Алексом зло йому ж і вертається.

Традиція поетизувати та звертатися до темного боку моралі, естетика потворного та філософія зла вийшла ще з середовища декадентів. Роман «Механічний апельсин» розповідає про Алекса, Александра і його синдром зла. Жорстокий підліток, жорстоким і залишається, не зважаючи на перевиховання. Недаремно з роману першими видавцями було вилучено моралізаторсько-менторське завершення, коли буйство зла раптом стомлюється і починає мріяти про родину і сина. Чомусь саме цей менторський тон і обрав Максим Голенко, щоб сентиментально завершити сагу про піну зла.

Алекс вийшов істреичним підлітком ні за що, ні про що здвинутим на хибний шлях. Але в кінці він обов’язково виправиться і всім глядачам помахає рукою разом із сином і дружиною так, наче всього цього жаху і не було Алекс вийшов істреичним підлітком ні за що, ні про що здвинутим на хибний шлях. Але в кінці він обов’язково виправиться і всім глядачам помахає рукою разом із сином і дружиною так, наче всього цього жаху і не було


Другие статьи из этого раздела
  • Пьеса о пьесе, или Эффекты современной драматургии

    24 апреля в театре «Открытый взгляд» — Ильинская, 9 — состоялась премьера постановки «Американская рулетка» по мотивам популярной современной пьесы Александра Марданя
  • «Доньки-матері». Світ навпаки

    Невинна й стара гра дитинства, в котру бавляться маленькі дівчатка, у виставі молодого режисера Ігоря Матієва показана в абсолютно новому світлі. Це історія про двох жінок — представниць «найдавнішої професії»,  — яких забаганка клієнта зводить у одній квартирі, де вони повинні грати ролі «доньки-матері»
  • Гамлет эпохи

    «Гамлет» Томаса Остермайера открывал Венецианскую театральную биеннале. Он же получил главный приз фестиваля — Золотого Льва. Немецкий режиссер со своим театром «Шаубюне», худруком которого он стал в 29 лет, побывал на массе фестивалей, и в октябре этого года приехал на престижную Театральную Венецианскую биеннале со своим «Гамлетом». Самому значительному немецкому режиссеру современности, удалось то, о чем многие только мечтают,  — создать «Гамлета» своей эпохи. Это не очередная версия бессмертного текста Шекспира, это — жесткий приговор современному миру.
  • «Идиот» Някрошюса

    «Идиот» — последняя премьера литовского режиссера Эймунтаса Някрошюса, которую показали в Литве, в Италии и в России. После Петербуржского театрального фестиваля «Балтийский дом»«Идиота» увидели и в Москве 14, 15, 16 ноября в Малом театре на фестивале «Сезоны Станиславского». «Идиот»«Някрошюса» удивительным образом передает надрыв Ф. Достоевского, который в романе нагнетается стремительным наплывом персонажей самого разного толка, обычно маргинального, и срывающимся голосом автора. Повествование Достоевского построено по ним же и описанному принципу эпилептического припадка: ускоряющийся лихорадочный тон событий, все на пике своей нервозности, потом невероятный всплеск неожиданного безумия/припадка, минутное просветление и мрачное забвение. В спектакле же этот ненормальный мир передан обострением и даже излишним гротеском персонажей
  • Театр по колу

    Вперше на київській сцені, в Молодому театрі, свою роботу представив режисер Андрій Бакіров, який ставить спектаклі по всій Україні. Для київського дебюту він обрав п’єсу безкомпромісного песиміста, відомого французького драматурга ХХ ст. Жана Ануя «Коломба». Завдання амбіційне і важке, з огляду на те, що улюбленим жанром Ануя була трагедія. А його світи — це завжди жорстоке зіткнення і протиставлення ідеалу з реальністю. На сцені стрімко розгортається трагедія кинутого зрадженого ідеаліста

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?