Третій відкритий фестиваль театрів для дітей та юнацтва в Макіївці07 октября 2011

Анна Липківська

З 25 вересня по 2 жовтня у Макіївці на базі та з ініціативи Донецького обласного російського театру юного глядача пройшов Третій відкритий фестиваль театрів для дітей та юнацтва. Переважна більшість державних театрів України цього профілю (за винятком Київського ТЮГу) були представлені у фестивальній програмі: колективи з Харкова, Львова, Одеси, Запоріжжя, Сум, Севастополя та господарі майданчику показали по одній конкурсній (денній) та одній позаконкурсній (вечірній) виставі.

За підсумками роботи міжнародного журі найбільшу кількість нагород отримав Перший український театр для дітей та юнацтва (м. Львів). Спектакль «Оскар» за Е.-Ем. Шміттом був відзначений у номінаціях «За кращу виставу», «За кращу режисерську роботу» (О. Кравчук), «За кращу жіночу роль» (О. Крилова та Л. Шкап’як у ролі Мадам Розі), а також спеціальним дипломом журі — за аудіовізуальне вирішення (простір та костюми — Д. Зав’ялової, світло і проекція — В. Стецьковича).

За кращу сценографію нагороджено виставу «Шукай вітру в полі» Сумського обласного театру для дітей та юнацтва (художник Ю. Береза), за краще музичне оформлення — «Принца та жебрака» господарів (С. Божко), за кращу чоловічу роль — Ю. Кулинича із Запоріжжя (Джек — Бойовий Коник, «Тринадцята зірка»), за кращу жіночу роль другого плану — І. Охотниченко з Одеси (Мишільда, «Принцеса Пірліпатт»), за кращу чоловічу роль другого плану — М. Черненка з Севастополя (Кощій, «Як Іванко за Дідом Морозом літав»).

Спеціальні дипломи журі також отримали: колектив Донецького обласного російського ТЮГу на чолі з директором В. Слухаєнком — за подвижницьку працю у розвитку в Україні творчого руху театрів для дітей та молоді; Севастопольський театр для дітей та молоді на Великій Морській — за зразкову новорічну казку («Як Іванко за Дідом Морозом літав»); С. Фролов з Одеси — за широту творчого діапазону, виявлену у ролях Мишачого короля («Принцеса Пірліпатт») та Валентина («Ніч Святого Валентина»); Л. Ландковський та Г. Сергутіна з Макіївки — за виконання ролей, відповідно, Соріна та Ніни Зарічної («Чайка»), К. Макоїд із Запоріжжя — за роль кролика Пушка («Тринадцята зірка»).

Одночасно із проведенням фестивалю на базі театру проходило засідання Виконкому АССІТЕЖ — Міднародної асоціації театрів для дітей та молоді. Для новообраного керівництва Асоціації на чолі з Генеральним секретарем І. Сімічем (Хорватія) співпраця з Україною є одним із пріоритетних напрямків. Тож вітчизняні театри та творчі угрупування (причому не лише державні), які працюють на дитячу та юнацьку аудиторію, матимимуть змогу підключитися до міжнародних програм та налагодити комунікацію із закордонними колегами через відповідні ґранти, семінари, майстер-класи та ін.

Примітка голови журі Анни Липківської:

Три моменти щодо фестивалю та загалом стану вітчизняних ТЮГів треба зауважити окремо.

Перше. Більшість вистав демонструють непогану форму акторів, художників, балетмейстерів, авторів музичного оформлення, але вкрай застаріле сценічне мислення. Такі спектаклі (особливо казки для дітей) можна було побачити на сцені і 20, і 30 років тому. Постановки у дитячих театрах, як правило, здійснюють люди або немолоді, або ж та молодь, яка надто добре вчилася у «старих генералів» (котрі, за влучним висловом Талейрана, «завжди готуються до минулої війни»). Це проблема не лише ТЮГів, та у виставах для дітей вона загострюється надзвичайно. У цьому сенсі спектакль-переможець (як і позаконкурсна макіївська «Чайка» режисера О. Александрова, що стала вже завсідником різноманітних фестивалів і кращою виставою на «Театральному Донбасі — 2011») — доволі нетиповий на тлі інших ТЮГівських вистав зразок модерного театру, який прикрасив би будь-який міжнародний форум. Проте постановки для найменших — то, за класиком, «жалі й плачІ» …

Друге. Переважно застарілими є і тексти, що їх грають для дітей, особливо для найменших (бо той же «Оскар» все ж розрахований на аудиторію «від підлітків і вище»). Режисери, директори, завліти буквально волають: де взяти п’єсу про проблеми та світовідчуття сучасної дитини?! Агов, драматурги! Замість потоків свідомості, чорнухи та сюрів видайте нормальний (не треба геніальний! — просто нормальний!) текст для дітей — і ТЮГи відірвуть його з руками й ногами!

Третє — і останнє. Чи то офіційний мовний статус господарів та місце проведення фестивалю відклякнули, чи то ТЮГи працюють винятково російською (де ти, Закон про мову?..), але на фестивалі з 13 вистав лише одна, окрім львівської, була українською та на українському матеріалі — позаконкурсний «Коханий нелюб» за Я. Стельмахом Сумського театру. І це при тому, що глядач сприймає українську абсолютно адекватно і влаштував сумчанам дуже теплий прийом. Єдине, що міг зробити голова журі в цьому випадку — нагородити головного режисера і постановника вистави А. Мартюшова янголом-оберегом від себе особисто. Але загалом проблема не лише не розв’язується — загострюється…


Другие статьи из этого раздела
  • Почти как настоящие

    В канун Нового года в центре современного искусства им. Леся Курбаса в Киеве сыграли довольно интересную и неожиданную премьеру. И хотя воплощение на киевской сцене двух культовых женских фигур периода Третьего Рейха и Второй мировой ничего не предвещало, возможно, именно такое неожиданное появление «Марлени» ─ расшифровывающееся как Марлен Дитрих и Лени Рифеншталь ─ привлекло к центру Леся Курбаса театральную общественность, отвоевав ее у предпраздничной суеты
  • Бояриня московська

    «Український театр» доводить актуальність п’єси Лесі Українки
  • «Учта»: під «теплим» знаком. Враження-образ

    «Нас покликали у зв’язку з річницею Василя Стуса і Леся Курбаса, за декілька тижнів нашому театрові виповниться двадцять років. Ця „Учта“ — наша присвята, наша вдячність» — Володимир Кучинський. «Учта» — під такою назвою в програмці було зарекомендоване релігійне хорове співання колективу львівського театру ім. Леся Курбаса. «Учта» це — «пошана», кому — сказано, навіщо — відчутно.
  • Бога нет, есть сифилис. Брать будете?

    В Национальном цирке Украины поставили первый театральный триллер, или что-то вроде того
  • «Песочница» в Черниговском театре

    Режиссер Виктория Филончук, сделав в прошлом году в рамках фестиваля «Тиждень актуальної п’єси» читку текста польского драматурга Михала Вальчака «Песочница», предложила ее для постановки художественному руководителю Черниговского театра им. Шевченко Андрею Бакирову

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?