Театр і революція.13 октября 2008

Творчість познанських «вісімок»

Спеціально з Польщі

Вікторія Миронюк

Бог створив світ за сім днів. На восьмий день з’явився театр. Так вважають актори Театру Восьмого Дня

У Польщі Театр Восьмого Дня вже став класичним, пройшовши довгий шлях від студентського театру поезії до театру європейського рівня. «Вісімки» спробували вдосталь різноманітних технік та напрямків (включно із методою містеріального театру Гротовського) до того, як зрозуміли, що саме вони прагнуть доносити людям. Цей театр можна назвати послідовником театру Ервіна Піскатора та в дечому навіть Мейєрхольда.

Вулична вистава «Арка» Вулична вистава «Арка»

Історія:

Театр Восьмого Дня з’явився у 60-х роках у Польській Народній Республіці, у часи суспільного мовчання і початку студентського культурного руху. Із 70-х років театр очолює Лех Рачак, з яким «Вісімки» відкривають нову сторінку у своїй творчості. У їхньому репертуарі з’являються спектаклі: «Вступ до…», «Естафета», «Одним подихом», в яких іронічно критикувалась комуністична реальність. Характерною ознакою їх творчості тих років була насичена образність: актори читали поезію польських класиків, використовували різноманітну символіку та надавали перевагу імпровізації над завжди статичними драматичними текстами. Тоді «Вісімки» запозичили у Гротовського метод фізичної підготовки акторів, що і досі відрізняє їх від інших творчих колективів. Кульмінаційним можна вважати спектакль «Знеціна для всіх», за яку «Вісімки» поплатились п’ятирічним вигнанням за залізну завісу.

Ця вистава була черговим колажем настроїв, традиційна фабула нехтувалася. У ній актори спробували відтворити гротескний образ польської дійсності. Цього разу вони відійшли від поетики маніфесту та створили картину реальності за допомогою численних таблиць із гаслами, цинкових інструментів, похмурої колористики із додаванням гри «самих себе», яка є візитною карткою Театру Восьмого Дня. На відміну від «оголеного актора» Гротовського, «оголений актор» Театру Восьмого Дня декларує неподільність актора-особистості і навколишньої реальності. «Вісімки» завжди говорили від першої особи, тобто від себе, таким чином, образно відображаючи ситуації, які відбувались із ними в дійсності.

«Арка» «Арка»

Із «Знеціною для всіх» театр гастролював Польщею, показуючи виставу у найнеочікуваніших місцях, адже сцени традиційних театрів були для них закриті. Наприклад, на старому записі «Знеціни» видно, як «Вісімки» облаштували для вистави сакральний простір костьолу.

Невдовзі влада забороняє «Знеціну», на закордонні гастролі акторів покладене безапеляційне вето, а самих акторів публічно оголошено хуліганами, витратниками та примітивістами. У таких обставинах актори були змушені емігрувати до Європи, де продовжили знайомити громадськість із комуністичною реальністю Польщі. Актори та Лех Рачак протягом п’яти років існували за рахунок коштів, зібраних під час вуличних вистав та проведених семінарів. Із появою «Солідарності» ситуація у Польщі почала змінюватись, і «Вісімки» одноголосно вирішили повернутись додому. Лех Рачак писав, що «основним почуттям на Заході була нестача місцини із звичайним столом, де можна було б розкласти свої нотатки і спокійно подумати». Театр Восьмого Дня почав свою діяльність у Польщі зі спектаклю «Нічийна земля», який складався із образів, взятих під час перебування у Європі.

«Нічийна земля» «Нічийна земля»

Починаючи із 1991 року, Театр перетворився на центр альтернативної культури, в якому і до сьогодні проводяться семінари, творчі тренінги та виступають театральні колективи світового рівня.

«Папки» і доноси:

Останньою прем’єрою «Вісімок» стала вистава «Папки», яка є спробою поглянути на своє минуле крізь призму документів, зібраних Польською Службою Безпеки у часи PRL (Польської Народної Республіки — Ред.). Вистава розповідає про 4 роки діяльності театру (1976–80), під час яких відбулися прем’єри найбільш відомих вистав театру. Молоді люди були переконані, що своїм мистецтвом зможуть змінити реальність та навіть не підозрювали, що кожен їх крок може бути дзеркально відтворений у папках СПБ.

Спектакль «Папки» Спектакль «Папки»

На сцені четверо акторів: Ева Вуйцяк, Марцін Кешицькі, Адам Боровскі, Тадеуш Янішевскі. Кожен із них тримає папку із характерним для нього криптонімом («Нана», «Геркулес», «Адам» та «Юдаш»), в яких знаходяться товсті томи доносів та описів діяльності кожного. Актори сидять на довгих стільцях, а позаду на екранах з’являється відео із їхніх вистав різного періоду. Запис, таким чином, переносить дію розповіді на 30 років раніше, коли актори були ще студентами Познанського університету. «Вісімки» вголос читають уривки із таємних рапортів, одночасно представляючи двояко описані ситуації: з одного боку кожний новий епізод неочікувано приголомшливий, а з іншого — недолугий, смішний. Актори коментують документи пантомімою: одягнені у сірі плащі чоловіки заглядають одне одному до кишень, в зуби, в ніс, створюючи гротескну плутанину голів, рук, ніг.

Вистава має документальний характер і торкається багатьох подій у Театрі Восьмого Дня, пов’язаних із «антиурядовою» діяльністю. Незважаючи на документальність, колектив не відмовився від метафоричного способу гри. Політика і суспільні проблеми надихають акторів на створення паралельної реальності, в якій все насичено особливою естетикою та глибоким значенням. Ева Вуйцяк щодо «Папок» каже, що «Вісімки»«зробили цю виставу, прагнучи розплати із минулим і демаскування агентів. Ми хотіли показати, що тоталітарна влада завжди потребує конструювання постатей ворогів, яких вона знаходить серед вільних людей».

«Папки» «Папки»

Вуличні спектаклі:

Театр Восьмого Дня, окрім сценічних вистав, активно ставить вуличні спектаклі, в яких теж намагається зачепити нагальні суспільні проблеми. У 1998 році була створена вистава «Пік», яка висвітлювала події зустрічі Великої Сімки і Росії. Представники кожної із країн були поміщені на металеві машини, типу місяцеходів, і одягнені вони символічно: чийсь одяг нагадував червону кардинальську мантію, хтось, наче маніяк, розмахував палицею у нижній білизні та старому плащі, а дехто начепив на себе лакований костюм, який асоціюється із владністю та жорстокістю. Для більш правдоподібного образу офіційної зустрічі за безпекою голів держав стежили охоронці у чорних костюмах із раціями. На честь такої події на ігровий простір ввозили металеву конструкцію із величезним тортом, на верхівці якого лежала напівоголена дівчина в повітряних кульках.

Вистава «Пік» Вистава «Пік»

В кінці відбувається символічна перемога Зла: самотня людина на ходулях із авоською в руках падає під колеса танкоподібних монстрів.

Цим і наступним епатажним спектаклем «Арка»«Вісімки» заговорили на захист всіх забутих героїв. «Арка» 2001 року була присвячена емігрантам, людям, які намагаються знайти кращого життя деінде.

Після слів:

Театр Восьмого Дня довів, що театр здатен змінювати навколишню дійсність хоча б на кілька годин, що мистецтво та суспільний бунт можуть співіснувати в межах одного спектаклю. Але все-таки, попри соціальну заангажованість театру, їх творчість присвячена перш за все Людині, яка загубилася в лабіринтах суспільно-політичних структур і не може або боїться вилізти звідти.

Вулична постановка «Пік»: символічна перемога Зла Вулична постановка «Пік»: символічна перемога Зла


Другие статьи из этого раздела
  • Потрошители ангелов

    9 апреля на Софиевской площади показом уличного спектакля Цирковых студий Марселя «Площадь Ангелов» открыли седьмой по счету фестиваль Французская весна. По канатам, подвешенными над площадью, носились белые фигуры, напоминающие ангелов, и разбрасывались перьями. По началу, перья сдувал куда-то в сторону острый порывистый ветер, и одинокие белые фигуры в черном и холодном небе Киева выглядели довольно скучно и однообразно
  • Бояриня московська

    «Український театр» доводить актуальність п’єси Лесі Українки
  • Розенкранц и Гильденстерн – мертвы и невиновны

    О британской «HD-постановке» культовой пьесы Тома Стоппарда
  • Как играли Чонкина В театре на Левом берегу Днепра

    Октябрьской премьеры «Играем Чонкина» в театре на Левом берегу Днепра ждали. Во-первых, на режиссерском нашем скудо-бедном поле вырисовались новые игроки: актеры с режиссерскими амбициями — Александр Кобзарь и Андрей Саминин, которые в своего «первенца» вложили все свои чаяния. Во-вторых, выбранный материал — вдруг «Иван Чонкин» Владимира Войновича — произведение, мягко говоря, неоднозначное. Узнаваемость автора и его «Чонкина» имеет ярко выраженный возрастной ценз: люди младше тридцати стыдливо переспрашивают, мол «не слышали, не знаем», а тем, кому за тридцать — растягиваются в неопределенных улыбках, мол, знают что-то свое.
  • Львовские ритуальные профанации

    Туркменский режиссер и любимец прессы Овлякули Ходжакули по заказу театра Курбаса поставил Шекспира. Жили они себе спокойно во Львове двадцать лет без этого Творца и могли бы еще столько же прожить — никто бы и не заметил (речь идет о Ходжакули, конечно, а не о Шекспире). Кто у кого пошел на поводу, театр у режиссера или режиссер у театра,  — непонятно, но получился абстрактный спектакль в стиле ритуального театра ни о чем, ни о ком и, собственно, ни для кого.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?