Містична Ірен та духи :: Teatre :: современный театр в Украине

Містична Ірен та духи^{22 мая 2011}

Катерина Гладка

У квітні в Центрі Леся Курбаса відбувся показ постановки Харківського національного театру „Ірен та духи за мотивами п’єси Н.Коляди „Америка Росії подарувала пароплав у режисурі О.Ковшуна

Олександр Ковшун не вперше звертається до творчості Ніколая Коляди. Дебютувавши виставою WOYZECK за однойменною п’єсою Георга Бюхнера, наступну п’єсу він обрав з доробку Н.Коляди — «Дівчина моєї мрії», з якою Театр ім. Т. Шевченка брав участь у Єкатеринбурзькому фестивалі «Коляда-plays».

Вистава «Ірен і духи» могла би стати мелодраматичною, у чомусь навіть передбачуваною, як і будь-яка історія про кохання, якщо б не образи персонажів, що існують у порубіжному стані між художньою реальністю, вигадкою і сновидінням. Працюючи з літературною основою, режисер насичував постановку неочікуваними сенсами, кіноалюзіями та метафорами.

Вистава завдячує грі Олени Приступ/Ірен, якій вдалося філігранно змалювати свою безтілесну, але сповнену фантазій героїню. Божевільна, нестримана, гаряча, мінлива, цинічна і вразлива — її шарм, задуманий Н.Колядою, межує з ідеальною вигадкою, але коріниться у тих найкращих реальних жінках, яким властивий талант бути собою. Її візаві — Роман — повна їй протилежність, наївний провінціал, не спокушений життям. Він — віддзеркалення її зрілого шарму, її досвіду, її гумору та її самотності. Ця роль чудово вдалася юному актору Євгену Моргуну, який випромінює молодість, сором’язливість, невпевненість, свіжість почуттів і душевне тепло, якого так бракувало Ірен.

У виставі присутній ще один герой — мовчазна статуя, що символізує невідворотність долі і смерть, у виконанні Артема Сердюка.

Як елемент постановки режисер ввів телевізор, в якому час від часу з’являються головні герої та звучать титри з фільму Федеріко Феліні «Джульєта і духи». Завдяки використанню відео, останній монолог Романа було позбавлено сентиментальності, герой мчить на авто, забираючи з собою образ жінки, яка назавжди лишиться частиною його чоловічої долі.

Постановка „Ірен і духи — це історія тендітних взаємин двох, їх любові, самотності, приреченості. Режисеру й акторам вдалося показати всю оманливість життя, в якому так нечітко проведено межу між реальністю і фантазією, вигадкою і правдою, між тілесним і духовним.

Другие статьи из этого раздела

Неправдоподобие будущего

После «Трансформеров», «Матрицы», 3-D технологий наблюдать за маломасштабным действием, где бегает несколько роботов-ходулистов и люди в костюмах из папье-маше не очень интересно. Ты ждешь от уличного представления чуда, — а чуда не происходит. Вероятно, реальность будущего тяжело и дорого создать средствами уличного зрелищного театра. Ведь, по большому счету-то, должны летать машины над головами, вестись перестрелки лазерным оружием, а мега-мозг должен парить над площадью, нависая над нею своими липкими щупальцами.

Не театр, но попытка документа

Зарисовки о третьем фестивале «Документ»

Театр і революція. творчість познанських «вісімок»

У Польщі Театр Восьмого Дня вже став класичним, пройшовши довгий шлях від студентського театру поезії до театру європейського рівня. «Вісімки» спробували вдосталь різноманітних технік та напрямків (включно із методою містеріального театру Гротовського) до того, як зрозуміли, що саме вони прагнуть доносити людям. Цей театр можна назвати послідовником театру Ервіна Піскатора та в дечому навіть Мейєрхольда.

«Месяц в деревне». Как посмотреть…

Речь пойдет о премьере ТЮЗа, о постановке Валентина Козьменко-Делинде, о спектакле по пьесе Ивана Тургенева «Месяц в деревне»… Очень хотелось бы, чтобы нарочитая вульгарность, лобовой фрейдизм и растерянность актеров в прочтении образов были результатом глубоко продуманной и тонко реализованной режиссерской иронии. И не над Тургеневым, разумеется, а над собой. Есть большое желание прочесть всё увиденное как исключительно изысканный интеллектуальный стеб, ибо в противном случае нет тех средств, коими можно было бы измерить размах безнадежной пошлости этого театрального опуса.

Голем. Долгое путешествие

Театр московского режиссера Бориса Юхананова, ученика Анатолия Васильева, никогда не был в мэйнстриме и туда, понятное дело, не стремился. Его спектакли-испытания, раскрывающие на территории интеллекта и мистериального театра глубокие смыслы, не создаются, чтобы ублажать публику. Каждый должен терпеть муку рождения мысли: режиссер, актер и, в конечном итоге, зритель. Сейчас Борис Юхананов пытается создать театр там, где, казалось бы, его быть не может, — на фундаменте еврейской религиозно-философской мысли.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное

Містична Ірен та духи22 мая 2011