Містична Ірен та духи22 мая 2011

Катерина Гладка

У квітні в Центрі Леся Курбаса відбувся показ постановки Харківського національного театру „Ірен та духи за мотивами п’єси Н.Коляди „Америка Росії подарувала пароплав у режисурі О.Ковшуна

Олександр Ковшун не вперше звертається до творчості Ніколая Коляди. Дебютувавши виставою WOYZECK за однойменною п’єсою Георга Бюхнера, наступну п’єсу він обрав з доробку Н.Коляди — «Дівчина моєї мрії», з якою Театр ім. Т. Шевченка брав участь у Єкатеринбурзькому фестивалі «Коляда-plays».

Вистава «Ірен і духи» могла би стати мелодраматичною, у чомусь навіть передбачуваною, як і будь-яка історія про кохання, якщо б не образи персонажів, що існують у порубіжному стані між художньою реальністю, вигадкою і сновидінням. Працюючи з літературною основою, режисер насичував постановку неочікуваними сенсами, кіноалюзіями та метафорами.

Вистава завдячує грі Олени Приступ/Ірен, якій вдалося філігранно змалювати свою безтілесну, але сповнену фантазій героїню. Божевільна, нестримана, гаряча, мінлива, цинічна і вразлива — її шарм, задуманий Н.Колядою, межує з ідеальною вигадкою, але коріниться у тих найкращих реальних жінках, яким властивий талант бути собою. Її візаві — Роман — повна їй протилежність, наївний провінціал, не спокушений життям. Він — віддзеркалення її зрілого шарму, її досвіду, її гумору та її самотності. Ця роль чудово вдалася юному актору Євгену Моргуну, який випромінює молодість, сором’язливість, невпевненість, свіжість почуттів і душевне тепло, якого так бракувало Ірен.

У виставі присутній ще один герой — мовчазна статуя, що символізує невідворотність долі і смерть, у виконанні Артема Сердюка.

Як елемент постановки режисер ввів телевізор, в якому час від часу з’являються головні герої та звучать титри з фільму Федеріко Феліні «Джульєта і духи». Завдяки використанню відео, останній монолог Романа було позбавлено сентиментальності, герой мчить на авто, забираючи з собою образ жінки, яка назавжди лишиться частиною його чоловічої долі.

Постановка „Ірен і духи — це історія тендітних взаємин двох, їх любові, самотності, приреченості. Режисеру й акторам вдалося показати всю оманливість життя, в якому так нечітко проведено межу між реальністю і фантазією, вигадкою і правдою, між тілесним і духовним.


Другие статьи из этого раздела
  • Прочный хребет «Бесхребетности»

    Воспитанницы Эдуарда Митницкого — Анастасия Осмоловская и Тамара Антропова — впервые заявили о себе как о начинающих режиссерах год назад постановкой «Поздно пугать». В этом году Анастасия Осмаловская выступила как самостоятельный режиссер. Она взялась повторить «Бесхребетность» несмотря на то, что постановка Влада Троицкого в театре «ДАХ» была (и есть) довольно сильной
  • When you walk through a storm

    Польська вистава потрапила в український контекст
  • «Жизнь удалась»

    На закрытие ГогольFestа в Киев привезли нашумевший в Москве экспериментальный спектакль по пьесе эпатажного белорусского драматурга Павла Пряжко «Жизнь удалась». Пряжко пишет систематически и много, это, наверное, потому, что писать он может о чем угодно (да хотя бы о трусах! — пьеса «Трусы» была поставлена в Театр doc.). В Москве его ценят и ждут, а главное — ставят на соответствующих для новой драмы площадках, в Белоруссии — не очень ценят и не спешат ставить
  • Тема офисов раскрыта

    Рефлексировать на тему офисов в театре сегодня очень популярно. В киевском театре «ДАХ» идет спектакль «Бесхребетность» по пьесе Ингрид Лаузунд. В Театре русской драмы тоже поставил свой офисный спектакль «Бизнес. Кризис. Любовь» по пьесе Урса Видмера Top dogs.
  • Черновые, секретные эскизы

    Андрей Жолдак показал журналистам черновые секретные эскизы своего нового спектакля «Войцек», нас якобы впустили в лабораторию мастера, где видео на больших экранах сверху не было демонтировано, и режиссер увлеченно повторял «а здесь должны быть звезды». Перед показом Жолдак всех предупредил — это первый прогон, много чего будет не так. О том, что в «Войцеке» Жолдака, собственно нет Войцека, даже как-то неприлично говорить, режиссер давно всех приучил, что это ханжество — видеть, и, не дай бог, искать в его работах еще кого-то кроме него самого.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?