Містична Ірен та духи22 мая 2011

Катерина Гладка

У квітні в Центрі Леся Курбаса відбувся показ постановки Харківського національного театру „Ірен та духи за мотивами п’єси Н.Коляди „Америка Росії подарувала пароплав у режисурі О.Ковшуна

Олександр Ковшун не вперше звертається до творчості Ніколая Коляди. Дебютувавши виставою WOYZECK за однойменною п’єсою Георга Бюхнера, наступну п’єсу він обрав з доробку Н.Коляди — «Дівчина моєї мрії», з якою Театр ім. Т. Шевченка брав участь у Єкатеринбурзькому фестивалі «Коляда-plays».

Вистава «Ірен і духи» могла би стати мелодраматичною, у чомусь навіть передбачуваною, як і будь-яка історія про кохання, якщо б не образи персонажів, що існують у порубіжному стані між художньою реальністю, вигадкою і сновидінням. Працюючи з літературною основою, режисер насичував постановку неочікуваними сенсами, кіноалюзіями та метафорами.

Вистава завдячує грі Олени Приступ/Ірен, якій вдалося філігранно змалювати свою безтілесну, але сповнену фантазій героїню. Божевільна, нестримана, гаряча, мінлива, цинічна і вразлива — її шарм, задуманий Н.Колядою, межує з ідеальною вигадкою, але коріниться у тих найкращих реальних жінках, яким властивий талант бути собою. Її візаві — Роман — повна їй протилежність, наївний провінціал, не спокушений життям. Він — віддзеркалення її зрілого шарму, її досвіду, її гумору та її самотності. Ця роль чудово вдалася юному актору Євгену Моргуну, який випромінює молодість, сором’язливість, невпевненість, свіжість почуттів і душевне тепло, якого так бракувало Ірен.

У виставі присутній ще один герой — мовчазна статуя, що символізує невідворотність долі і смерть, у виконанні Артема Сердюка.

Як елемент постановки режисер ввів телевізор, в якому час від часу з’являються головні герої та звучать титри з фільму Федеріко Феліні «Джульєта і духи». Завдяки використанню відео, останній монолог Романа було позбавлено сентиментальності, герой мчить на авто, забираючи з собою образ жінки, яка назавжди лишиться частиною його чоловічої долі.

Постановка „Ірен і духи — це історія тендітних взаємин двох, їх любові, самотності, приреченості. Режисеру й акторам вдалося показати всю оманливість життя, в якому так нечітко проведено межу між реальністю і фантазією, вигадкою і правдою, між тілесним і духовним.


Другие статьи из этого раздела
  • Смысловой голод в  «Голоде Кнута Гамсуна»

    «Голод Кнута Гамсуна» создан по мотивам двух произведений писателя — «Голод» и  «По заросшим тропам». В первом — автор рассказывает, как некогда бродил полуголодный по улицам Христиании в поисках журналистского заработка, во втором — описывает свой послевоенный период жизни. Дабы оправдать тот факт, что Гамсун идейно поддерживал фашистскую Германию, его соотечественники пытались доказать ценной унизительных допросов, что старый писатель — безумен.
  • «Эдип»: печальная стая

    Работать с таким материалом, как древнегреческая трагедия, чрезвычайно сложно в современных условиях: пафос высокой трагедии напоминает о былом величии греческого театра, но имеет мало общего со зрителем двадцать первого века, диссонируя с ним, и оставляя его по большому счету равнодушным. Владу Троицкому удалось сделать из практически неодушевленного для современности материала шепчущую драму живой боли
  • Прерванный эксгибиционизм

    Театральный критик Сергей Васильев и актриса Татьяна Круликовская создали своеобразный спектакль по отрывку романа «Невиновные» австрийского писателя и философа Германа Броха. «Святая похоть служанки Церлины» театра «Сузір’я» — это монолог-самообличение (литературная редакция и адаптация — Сергей Васильев), в котором святая грешница Церлина предстает грубой, простой, неприятной, а вместе с тем, забавной и обаятельной особой.
  • …Или все что угодно после просмотра «Марат/Сад» в театре Русской драмы им. Леси Украинки

    Времена жуткие: в воздухе пахло кровью и порохом, на баррикадах гавроши рвали грудь свободе Делакруа и мочились на отрубленные головы аристократов и королей. Марат — одно из главных действующих лиц революции, перед смертью, изводя себя мыслями о революции, он томился в ванной, спасаясь от экзем. Эти соблазнительные картины имеют к рецензии весьма отдаленное отношение, но мне всегда хотелось литературно помечтать на тему «революция и я»: подглядеть за бесчинством черни на улицах дымящегося Парижа, где одновременно в одну эпоху собрались все волнительные персонажи: Шарлотта Корде, Бонапарт, Маркиз де Сад, Мария Антуанетта и Марат.
  • Правила Дмитра Богомазова: 5 кроків до вистави

    На той випадок, якщо ви вирішите поставити виставу за режисерськими принципами Богомазова – ось правила, які вам у цьому допоможуть

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?