Містична Ірен та духи :: Teatre :: современный театр в Украине

Містична Ірен та духи^{22 мая 2011}

Катерина Гладка

У квітні в Центрі Леся Курбаса відбувся показ постановки Харківського національного театру „Ірен та духи за мотивами п’єси Н.Коляди „Америка Росії подарувала пароплав у режисурі О.Ковшуна

Олександр Ковшун не вперше звертається до творчості Ніколая Коляди. Дебютувавши виставою WOYZECK за однойменною п’єсою Георга Бюхнера, наступну п’єсу він обрав з доробку Н.Коляди — «Дівчина моєї мрії», з якою Театр ім. Т. Шевченка брав участь у Єкатеринбурзькому фестивалі «Коляда-plays».

Вистава «Ірен і духи» могла би стати мелодраматичною, у чомусь навіть передбачуваною, як і будь-яка історія про кохання, якщо б не образи персонажів, що існують у порубіжному стані між художньою реальністю, вигадкою і сновидінням. Працюючи з літературною основою, режисер насичував постановку неочікуваними сенсами, кіноалюзіями та метафорами.

Вистава завдячує грі Олени Приступ/Ірен, якій вдалося філігранно змалювати свою безтілесну, але сповнену фантазій героїню. Божевільна, нестримана, гаряча, мінлива, цинічна і вразлива — її шарм, задуманий Н.Колядою, межує з ідеальною вигадкою, але коріниться у тих найкращих реальних жінках, яким властивий талант бути собою. Її візаві — Роман — повна їй протилежність, наївний провінціал, не спокушений життям. Він — віддзеркалення її зрілого шарму, її досвіду, її гумору та її самотності. Ця роль чудово вдалася юному актору Євгену Моргуну, який випромінює молодість, сором’язливість, невпевненість, свіжість почуттів і душевне тепло, якого так бракувало Ірен.

У виставі присутній ще один герой — мовчазна статуя, що символізує невідворотність долі і смерть, у виконанні Артема Сердюка.

Як елемент постановки режисер ввів телевізор, в якому час від часу з’являються головні герої та звучать титри з фільму Федеріко Феліні «Джульєта і духи». Завдяки використанню відео, останній монолог Романа було позбавлено сентиментальності, герой мчить на авто, забираючи з собою образ жінки, яка назавжди лишиться частиною його чоловічої долі.

Постановка „Ірен і духи — це історія тендітних взаємин двох, їх любові, самотності, приреченості. Режисеру й акторам вдалося показати всю оманливість життя, в якому так нечітко проведено межу між реальністю і фантазією, вигадкою і правдою, між тілесним і духовним.

Другие статьи из этого раздела

Херсон и Театр

Театр как искусство идеологическое, публичное, затратное и респектабельное в основном развивается там, где есть достаточная концентрация людей, денег, промышленности, мыслей, идей, и, вероятно, интеллектуальных снобов, то есть ─ в городах. В особых случаях понимания театра как Пути театральные труппы и их идеологи (Ежи Гротовский, Питер Брук, Шанти) уходят из городов в поисках едва уловимых вибраций вселенной, устремляются в пустыни, туда, где в тишине отчетливее слышен голос Бога.

Дайсуке Миура: театр шока и подглядывания

Одним из самых ярких представителей японского театра последней волны является Дайсуке Миура, режиссер и драматург, создающий жесткие, если не жестокие картины мира, не без наслаждения преподнося их зрителю. Плотоядный, физиологический, зацикленный на темах секса, насилия, обличающий самые темные стороны человеческой души, Дайсуке Миура вошел в театральный мир Японии в 2000-х годах.

«Темна ніч. Ясні зорі»: за участі Шевченка (але не про нього)

Вірляна Ткач привезла в Україну виставу про зустріч Тараса Шевченка і афроамериканського актора Айри Олдріджа

Польский «Король Рогер» на украинской сцене

В Киеве завершился украинский этап международной программы «I, Culture», призванной познакомить десять европейских стран с культурным достоянием современной Польши. Кульминационной точкой проекта стала концертная постановка единственной оперы Кароля Шимановского — «Король Рогер» — на сцене национальной оперы Украины.

Слишком бедные люди

Последняя работа Парис/Яценко далека от совершенства. Артисты играют в своей манере, детально работая с текстом, расставляя интонационные акценты, и, создавая тем самым угол зрения для зрителей. Но сам материал требовал иного подхода — не правдоподобия текста, а правдоподобия жизни. Игра же актеров в «Бедных людях» направлена на самое себя, в ней больше внимания уделено форме (ритму и фразе), нежели смыслу (идее и характерам). Нужно признать, Лариса Парис и Юрко Яценко — прекрасные, самобытные актеры и делают они хороший актерский театр, но им не хватает блеска качественной режиссуры.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное

Містична Ірен та духи22 мая 2011